Постанова № 70781603, 01.11.2017, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Соболєвої І.П, розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02.10.2017 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі – відповідач, пенсійний фонд), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення відповідача щодо відмови у призначенні мені пенсії за вислугу років від 13.09.2017 року за № 38/303/05;

- зобов’язати відповідача зарахувати позивачу до вислуги років, що дає право на пенсію, половину строку навчання у Запорізькому державному університеті обчислюючи строк навчання з 01.09.1994 року до 30.06.1999 року;

- зобов’язати відповідача здійснити призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції від 26.07.2001), виходячи із розрахунку 90 % від суми його місячної заробітної плати, обчисленої за останні 24 місяці роботи, на підставі довідки № 303 Генеральної прокуратури України від 04.08.2017 № 18-303зн, без обмеження її максимальним розміром, а в подальшому довічно здійснювати належні йому виплати пенсії за вислугу років щомісячно;

- зобов’язати відповідача після призначення пенсії невідкладно видати йому пенсійне посвідчення;

- стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору сплаченого за подання даного адміністративного позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У позові вказує, що 04.09.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, в розмірі 90% суми місячного (чинного) заробітку як працівнику органів прокуратури, надавши всі необхідні документи. Відповідач рішенням від 13.09.2017 року за № 38/303/05 відмовив позивачу в призначенні пенсії з посиланням на те, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (від 02.03.2015 № 213-VІІІ) у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Отже, з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах визначених законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються у зв’язку з чим, призначити пенсію по моїй заяві немає законних підстав. При прийнятті рішення відповідачем було проігноровано вимоги Конституції, Законів України, та судової практики Європейського суду з прав людини у зв'язку з чим його дії є протиправними, а рішення незаконним.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується у адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Ухвалою суду від 02.10.2017 року відкрито скорочене провадження у справі.

27.10.2017 року від відповідача надійшли заперечення на адміністративний позов за змістом яких представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У запереченнях зазначає, що позивач просить здійснити призначення йому пенсії на підставі норми ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 26.07.2001, тоді як станом на день звернення із заявою про призначення пенсії, дана норма у наведеній позивачем редакції втратила чинність.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публiчно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Диплому спеціаліста серії АР №11167358 від 30.06.1999 року закінчив у 1999 році Запорізький державний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста. З копії трудової книжки позивача АХ № 070581 та архівної довідки від 05.09.2017 року за № 01-64/75, також вбачається, що з 01.09.1994 року по 30.06.1999 року позивач проходив навчання в вищезазначеному закладі, тобто позивач навчався 4 роки 10 місяців.

За відомостями, внесеними до трудової книжки, ОСОБА_1:

- з 11.11.1999 року призначений стажистом прокуратури Хортицького району м. Запоріжжя;

- з 16.03.2000 року переведений на посаду помічника прокурора Хортицького району м. Запоріжжя;

- з 01.11.2000 року призначений слідчим прокуратури Хортицького району;

- з 02.07.2001 року призначений старшим слідчим прокуратури Хортицького району м. Запоріжжя;

- з 17.12.2001 року призначений старшим слідчим слідчого відділу прокуратури області;

- з 25.04.2002 року призначений старшим слідчим прокуратури Заводського району м. Запоріжжя;

- з 05.12.2011 року призначений виконуючим обов'язки слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління прокуратури області;

- з 16.12.2011 року призначений на постійну посаду слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління прокуратури області;

- з 15.03.2012 року призначений на посаду старшого прокурора відділу з питань статистики прокуратури області;

- з 03.07.2012 року призначений на посаду старшого слідчого прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя;

- з 10.10.2013 року призначений на посаду старшого слідчого слідчого відділу прокуратури області;

- з 17.04.2014 року призначений на посаду слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури області;

- з 30.12.2016 року звільнений з органів прокуратури Запорізької області в порядку переведення до Генеральної прокуратури України;

- з 03.01.2017 року призначений слідчим в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями в порядку переведення з прокуратури Запорізької області.

Отже, станом на день звернення до УПФУ стаж роботи позивача станом на 04.09.2017 року на прокурорських посадах в період з 11.11.1999 року по 03.09.2017 року склав 17 років 09 місяців 23 дня (без урахування періоду навчання), що підтверджується копією трудової книжки, що міститься в матеріалах справи.

Отже, позивач має загальний стаж роботи 22 років 06 місяців 23 днів, з яких робота на прокурорсько-слідчих посадах - 17 років 09 місяці 23 дня.

04.09.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789- XII, в розмірі 90 % суми місячного (чинного) заробітку як працівнику органів прокуратури.

Рішенням від 13.09.2017 року № 38/303/05 пенсійний фонд відмовив в призначенні пенсії за вислугу років з тих підстав, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Частиною 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-XII, передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80% від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90% місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

А відповідно до частини першої ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (надалі - Закон № 1697-VII), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; - з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; - з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; - з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; - з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; - з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, ст. 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи Позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, з 20 до 23 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною першою ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

А відповідно до частини першої ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, першим принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є саме верховенство права, яким, як зазначено частиною першою ст. 8 цього Кодексу, керується суд при вирішенні справи та згідно з яким, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Отже, звуження та обмеження змісту й обсягу конституційних прав шляхом прийняття нових Законів або внесення змін до чинних Законів відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається.

Отже, суд дійшов висновку, що право позивача на призначення пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе Державою зобов'язань, у зв'язку з чим має застосовуватись законодавство, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, тому як він відпрацював в органах прокуратури необхідний для її отримання час і сподівався що його право на її перерахунок в подальшому гарантовано Державою.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

В п. 4 рішення від 11.10.2005 року у справі № 1-21/2005, Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша)Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

У абз. 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. №8-pn/99, від 20 березня 2002 р. №5-рп/2002, від 17 березня 2004 р. №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 р. №20-рп/2004).

Згідно пункту 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 р. держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", зазначено, що оскільки Конституція України в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Отже, позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років на підставі cт. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" та, керуючись вимогами ст. 22 Конституції України, в розмірі 90 % суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору.

Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваної відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Стосовно позовної вимоги про здійснення належних позивачу виплат пенсії за вислугу років щомісячно в подальшому довічно, суд зазначає, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, які, тим паче, направлені на майбутнє.

Суд констатує, що адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, суд вважає, що ця вимога є передчасною і не може бути на даний час предметом розгляду у суді, оскільки направлена на майбутнє, а тому в задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 року № 21-11а14.

Стосовно позовної вимоги зобов’язати відповідача після призначення пенсії невідкладно видати позивачу пенсійне посвідчення, суд зазначає, що по-перше у відповідності до Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах затвердженого постановою правління ПФУ 25.03.2004 року № -1, виготовлення пенсійних посвідчень Пенсійному фонді України забезпечується у місячний строк з дня призначення пенсії, тобто після набрання законної сили даною постановою. А по-друге, зазначена вимога може бути заявлена позивачем на стадії виконання судового рішення, в порядку п. 9 ст. 267 КАС України.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Оскільки позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, які були частково задоволені судом, а також враховуючи положення ст. 94 КАС України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 6, 8, 9, 11, 17, 70, 72, 94, 158-163, 167, 183-2, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років від 13.09.2017 року за № 38/303/05.

Зобов’язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя зарахувати позивачу до вислуги років, що дає право на пенсію, половину строку навчання у Запорізькому державному університеті обчислюючи строк навчання з 01.09.1994 року до 30.06.1999 року.

Зобов’язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя здійснити призначення ОСОБА_1 (09.01.1978 р.н.) пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, виходячи із розрахунку 90 % від суми його місячної заробітної плати, обчисленої за останні 24 місяці роботи, на підставі довідки № 303 Генеральної прокуратури України від 04.08.2017 року № 18-303зн, без обмеження її максимальним розміром.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 (09.01.1978 р.н.) судовий збір у розмірі 640,00 (шістсот сорок) грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі, протягом 10 днів з дня отримання постанови, апеляційної скарги.

Суддя: І.П. Соболєва