Ухвала суду № 70780668, 07.12.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/9227/17 Номер провадження 22-ц/775/2048/2017

Суддя-доповідач Никифоряк Л.П

Головуючий у 1 інстанції Сидоренко І.О.

Категорія 53

У Х В А Л А

Іменем У К Р А Ї Н И

06 грудня 2017 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Кішкіної І.В., Гапонова А.В.

за участі секретаря судового засідання Глушка С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_2, через представника ОСОБА_3 на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 пред'явив позов до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» /надалі Товариство/ та відповідно до змісту поданої 12 жовтня 2017 року позовної заяви його вимоги зводились до стягнення заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 31 березня 2017 року, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки. Також позивач просив скасувати наказ про звільнення і зобов'язати відповідача видати новий наказ про звільнення з урахуванням фактичної дати видачі трудової книжки.

Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2017 року позовну заяву залишено без руху через несплату судового збору та надано строк для усунення недоліків. Суд зробив висновок про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки та вимога про скасування наказу про звільнення і зобов'язання відповідача видати новий наказ про звільнення з урахуванням фактичної дати видачі трудової книжки не являються вимогами про стягнення заробітної плати за пред'явлення якої позивачі звільняються від сплати судового збору, та повинні бути оплачені судовим збором.

Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року позовну заяву було визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі представник позивач просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги посилався на порушення судом норм процесуального права, та вказував що суд не взяв до уваги письмових пояснень та позовних вимог заявлених в уточненому позові з приводу того, що джерелом виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки є фонд заробітної плати та дана вимога є вимогою про стягнення частини заробітної плати за яку позивачі звільняються від сплати судового збору.

Заслухавши доповідь судді, за відсутності сторін повідомлених про час та місце судового розгляду належним чином про що свідчать наявні в матеріалах справи телефонограми та відповідні електронні SMS повідомлення, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Копія ухвали Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2017 року направлена представнику позивача 25 жовтня 2017 року та отримана останнім 26 жовтня 2017 року.

27 жовтня 2017 року на електронну адресу суду першої інстанції представником позивача надано письмові пояснення та уточнену позовну заяву в якій заявник відмовився від позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення і зобов'язання відповідача видати новий наказ про звільнення з урахуванням фактичної дати видачі трудової книжки та наводив мотиви з приводу того, висновки суду першої інстанції про необхідність сплати судового збору з вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки зроблені в ухвалі від 20 жовтня 2017 року не ґрунтуються на законі.

Суд першої інстанції вважав позов неподаним та повернув позивачу через те що позивач не виконав вимоги визначені в ухвалі суду від 20 жовтня 2017 року та не сплатив судовий збір.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та визначив норми права однак частково висновки є помилковими, оскільки зроблені судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку.

За змістом статті 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Отже для застосування наслідків невиконання вимог викладених в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху обов'язковим є з'ясування обставин щодо належного повідомлення позивача та наявності достатнього строку для реалізації ним своїх прав і усунення викладених в ухвалі недоліків.

Повертаючи позов суд першої інстанції виходив з того, що підтверджені обставини отримання ухвали суду від 20 жовтня 2017 року представником позивача.

Представник позивача підтверджував що отримав ухвалу суду 26 жовтня 2017 року при цьому пояснював що ним тільки частково усунуті недоліки викладені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху та судовий збір не сплачено.

Наявність зазначеної обставини щодо несплати судового збору про який йшлося в ухвалі суду від 20 жовтня 2017 року у відповідності до положень цивільного-процесуального законодавства давало суду підстави для застосування наслідків її невиконання.

Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до змісту наведених норм процесуального права на позивача покладено процесуальне зобов'язання саме виконати вимоги які стали підставою для залишення позовної заяви без руху.

Оскарження висновків суду щодо законності вимоги про необхідність сплати судового збору повинне здійснюватись у передбаченому чинним законодавством порядку.

Позивач мав практичну та доступну для нього можливість виправлення порушення що на його думку мало місце в інший спосіб, шляхом оскарження окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду щодо визначення розміру судових витрат.

Разом з тим, при вирішення наведеного питання варто керуватися пунктом 1 частини 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір» якою передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновленні на роботі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно положення ч. 5 ст. 235 КЗпП України та ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 визначено виплати які входять до складу фонду основної та додаткової заробітної плати.

У той же час, повертаючи позовну заяву суд не врахував, що вона містить інші позовні вимоги за якими судовий збір не справляється.

Суду першої інстанції відповідно до чинних норм процесуального права належить повноваження про вирішення питання щодо роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи /ч. 2 ст. 126 ЦПК України/.

Отже, висновки суду не узгоджуються із вимогами чинного законодавства, та з урахуванням наведеного, на підставі статті 312 ЦПК України колегія апеляційного суду вважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 307, ст. 312, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану через представника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2017 року скасувати і передати питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: