Ухвала суду № 70780376, 07.12.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/9624/17 Номер провадження 22-ц/775/2097/2017

Головуючий у 1 інстанції Чопик О.П.

Доповідач Груіцька Л.О.

Категорія 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Груіцької Л.О.,

суддів: Новосьолової Г.Г., Новосядлої В.М.,

секретар: Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником за довіреністю ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, посилаючись на те, що відповідач отримав від неї у позику 8 700 грн., які зобовязувався повернути до 1 вересня 2014 року, про що склав розписку 22 квітня 2014 року. Оскільки відповідач зобовязань за договором позики не виконав, просить суд стягнути з нього 17 546, 30 грн. заборгованості, яка включає в себе 8 700 грн., неповернутих коштів, три проценти річних за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року в розмірі 774 грн. та інфляційні втрати за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року в розмірі 8 062, 58 грн.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частковою. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 17 232 грн. 16 коп., що складається з 8 600 грн. неповернених коштів, 774 грн.- 3% річних та 7 949 грн. 16 коп. інфляційних втрат. Судові витрати 633 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач, через свого представника подав апеляційну скаргу, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, таким що підлягає скасуванню.

Зазначає, що розписка не надає підтвердження того, що кошти відповідачем було отримано, відсутній факт передання коштів позичальнику. Крім того послався на те, що суд застосував закон, який не розповсюджується на дані правовідносини, оскільки позивачка не надавала у борг відповідачу гроші, а надавала лотерейні білети, за які він у подальшому віддавав їй гроші.

Відповідач та його представник у судовому засідання підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалите нове,яким в задоволені позовних вимог відмовити.

ОСОБА_3 у судове засідання не зявилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с 80).

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розпискою від 22 квітня 2014 року ОСОБА_1 зобовязується до 1 вересня 2014 року повернути суму в розмірі 8 700 грн. ОСОБА_3 (а.с.35).

Відповідач ОСОБА_1, допитаний в якості свідка у суді першої інстанції підтвердив, що власноруч 22 квітня 2014 року написав розписку, оскільки позивач протягом певного часу вносила за нього готівкою гроші у якості ставок за лотерейними білетами. Після підписання розписки повернув позивачу 100 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що зобовязання з повернення коштів позивачеві відповідач підтвердив своїм підписом на розписці. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були узяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобовязань з повернення грошових коштів.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, представник відповідача в обгрунтування скарги вказав, що з дослідженої розписки не вбачається жодних обовязків, які походять саме з боргових зобовязань, оскільки відповідач узяв на себе обовязок повернути кошти в розмірі 8 700 грн, однак те, що зазначені кошти були взяті у борг у розписці не вказано.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з розпискою від 22 квітня 2014 року ОСОБА_1 зобовязується до 1 вересня 2014 року повернути суму в розмірі 8 700 грн. ОСОБА_3 (а.с.35).

Відповідач ОСОБА_1, допитаний в якості свідка у суді першої інстанції підтвердив, що власноруч 22 квітня 2014 року написав розписку, оскільки позивач протягом певного часу вносила за нього готівкою гроші у якості ставок за лотерейними білетами. Після підписання розписки повернув позивачу 100 грн.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, представник відповідача в обгрунтування скарги вказав, що з дослідженої розписки не вбачається жодних обовязків, які походять саме з боргових зобовязань, оскільки відповідач узяв на себе обовязок повернути кошти в розмірі 8 700 грн, однак те, що зазначені кошти були взяті у борг у розписці не вказано.

Вказаний довід апеляційної скарги, колегія суддів не бере до уваги з такого.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює загальні умови виконання зобовязань та закріплює основний принцип виконання зобовязань принцип належного виконання, що стосується як субєктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527,545 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України належне виконання зобовязання це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Однією з умов належного виконання зобовязання є його виконання належними субєктами.

Частина перша статті 510 Цивільного кодексу України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У частині 1 ст. 527 Цивільного кодексу України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобовязаний особисто виконати зобовязання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України виконання зобовязання належним боржником або прийняття виконання належним кредитором визнається і у випадках здійснення цих дій уповноваженими особами.

Із розписки, підписаної ОСОБА_1 22 квітня 2014 року, чого він не заперечує та не оспорює, вбачається, що він взяв на себе зобовязання повернути ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8 700 грн. до 1 вересня 2014 року.

Таким чином, зобовязання з повернення коштів позивачеві відповідач підтвердив своїм підписом. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобовязань з повернення грошових коштів.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суд не повно зясував обставини, що мають значення для справи, дав неналежну оцінку доказам по справі та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права,оскільки цей довід суперечить встановленим обставинам справи, наявним у справі доказам, які суд належно оцінив, та дійшов обґрунтованого висновку, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до розписки відповідач зобов'язався повернути борг до 01.09.2014 року. Проте на час розгляду справи у суді сума боргу не повернута. Будь яких інших доказів, крім свідчень у якості свідка у суді, в обґрунтування заперечень проти позову, відповідач суду не надав.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Висновок суду щодо того, що відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобовязань з повернення грошових коштів, є правильним, підтверджений дослідженими в судовому засіданні доказами, які надані сторонами.

В рішенні суду ці докази наведені і відповідно до вимог ст. 57, 60, 61 ЦПК України їм дана належна правова оцінка. Зазначені обставини дають підстави для висновку про законність вимоги позивача про повернення боргу.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 307,308,313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником за довіреністю ОСОБА_2,- відхилити

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.О.Груіцька

Судді: Г.Г.Новосьолова

ОСОБА_4