Рішення № 70779651, 06.12.2017, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

06.12.2017 227/3098/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2017 року справа № 227/3098/17

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кошля А.О.

при секретарі Овчинніковій Ю.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Добропільської міської ради Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

27 вересня 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Добропільської міської ради Донецької області (далі - відповідача), в якій просить визнати за нею право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначено, що 25 березня 1995 року гр. ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого бюро по приватизації житла при Добропільського УЖКГ в/о «Добропіллявігілля» видано свідоцтво про вправо власності на квартиру за адресою: Донецька область м. Добропілля, вул. Першотравнева, 123/17 на підставі розпорядження від 14 березня 1995 року № 4117, зареєстрованого в БТІ м. Добропілля. 27 листопада 1997 року вказану квартиру ОСОБА_4 продала ОСОБА_5, що підтверджується договором купівлі – продажу квартири. У вересні 2003 року ОСОБА_5, будучи одноосібним власником вказаної квартири, передав її в безоплатне користування батькові позивача ОСОБА_6, оскільки в даній квартирі довгий час ніхто не проживав та вона не була придатна для житла, утворилася комунальна заборгованість. Квартира була передана батькові позивача на умовах, що останній погасить повністю комунальні борги та в подальшому буде їх оплачувати. При передачі квартири батькові позивача ніяких документів не складалось, це була усна домовленість, яку батько позивача в повному обсязі виконав, а ОСОБА_5 до своєї смерті 05.01.2004 року ніяких вимог не пред’являв. Позивач разом зі своїм батьком безперервно проживали у вказаній квартирі до 27.06.2014 року, позивачу виконалось 18 років та її батько переїхав жити по іншій адресі, а позивач залишилась проживали у спірній квартирі. Після смерті ОСОБА_5 ніхто з його родичів не за заявляв вимог на цю квартиру. 25 лютого 2017 року позивач вийшла заміж та разом з мужем проживають в цій квартирі. Позивач просить визнати за нею право власності на квартиру за набувальною давністю за адресою: АДРЕСА_2 м. добропілля, Донецька область.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі в судовому засіданні у зв’язку з сімейними обставинами та станом здоров’я, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_7, який діє на підставі угоди про надання правової допомоги адвокатом від 20.09.2017 року, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та посилався на те, що позивач вже довгий час проживає у квартирі за адресо: м. Добропілля, вул. Першотравнева, 123/17 та добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується нею, що відповідно до вимог ст.344 ЦК України є підставою для визнання за нею права власності за набувальною давністю. У позивача маються оригінали всіх правовстановлючих документів на квартиру, які були надані власником за життя, що свідчить на добросовісність її користування.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти позову, вказувала на те, що спірна квартира була зайнята позивачем самовільно, немає ніякого договору, розписки, які підтверджують факт правомірного вселення у спірну квартиру, лише усна домовленість між ОСОБА_5 та батьком позивача.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8, пояснив, що вказана квартира дійсно належала його батькові, який помер в 2004 році. У вказаній квартирі проживав батько після розлучення. У зв’язку з наявністю заборгованості з оплати комунальних платежів він не бачив сенсу оформляти спадщину. Після смерті батька приблизно у 2004 році у вказану квартиру вселилась сім’я ОСОБА_6, але йому не відомо на яких умовах батько передав цю квартиру, так як з батьком не спілкувався. Сім’я позивача погасила комунальні борги, зробила ремонт у квартирі, замінила вікна та стала там проживати. Також пояснив, що він не заперечує проти проживання та володіння позивачем даною квартирою, за спадщину ніхто пред’являти вимог не буде, оскільки він один син.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала суду, що за адресою вул. Першотравнева 123 приживає більше 40 років, в 17 кварциті приживав ОСОБА_8, квартира була у занедбаному стані, побачила коли зайшла туди після смерті власника. Через деякий час там поселились ОСОБА_10 та ОСОБА_6, на якій підставі вселились їй не відомо, зроби там ремонт та проживали більше 10 років.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала суду, що вона проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, в сусідньому під’їзді. Бачила, що в квартиру № 17 цього будинку вселилась сім’я, яка зробила ремонт. Особисто власника квартири ОСОБА_5 не знала. Вказала, що ОСОБА_3 вже довгий час проживає до теперішнього часу в вказаній квартирі. Коли та на якій підставі вселились не відомо.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.

Згідно розпорядження органу приватизації ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_3. 10.03.1995 року складено технічний паспорт на вказану квартиру.

27.11.1997 року ОСОБА_4 продала належну їй квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_12, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим державним нотаріусом ОСОБА_13

Відповідно до свідоцтва про смерть від 10.01.2004 року вбачається, що ОСОБА_5 помер 05.01.2004 року.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, у вересні 2003 року за усною домовленістю між ОСОБА_5 та її батьком ОСОБА_6, ОСОБА_5 передав у безоплатне користування батьку вказану квартиру, так як в ній довгий час ніхто не проживав та квартира була непридатна для проживання.

Після сплати заборгованості та здійснення ремонту, приблизно в кінці восени 2003 року батько разом з нею почав проживати у вказаній квартирі, ОСОБА_5 до самої смерті (05.01.2004) жодних претензій з приводу користування квартири не висловлював.

ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком зазначено - ОСОБА_6, мати — ОСОБА_10.

Відповідно до акту про місце проживання від 25.09.2017 року зазначено, що у вересні 2003 року ОСОБА_5, який був власником квартири, розташованої за адресою: вул. Першотравнева, 123/17, м. Добропілля, передав у безоплатне користування зазначену квартиру зі всіма правовстановлюючими документами гр. ОСОБА_6

Також зазначено, що ОСОБА_3 Проживає у вказаній квартири з 2005 року по теперішній час.

Акт складено зі слів ОСОБА_3, наданих документів, та слів сусідів: ОСОБА_9 та ОСОБА_11

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Виходячи зі змісту ст.344 ЦК України та п. 9 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» інститут набувальної давності базується на сукупності таких обставин: тривалого добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений законодавством строк перебування речі у володінні певної особи.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом зазначеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Однією з основних умов для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне володіння, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна.

Відповідно до п.13 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Крім того, такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України висловленою в постанові від 20 травня 2015 року у справі № 911/130/14 / 3-87гс15 за позовом про визнання права власності за набувальною давністю, де зазначено, що відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а ч.2 ст.10 ЦПК України передбачає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Набувальна давність визначається, як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також, в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим, як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона проживала безперервно 10 років і більше у спірній квартирі, відомості зазначені у акті місця проживання від 25.09.2017 року не беруться судом до уваги, оскільки як зазначено в самому акті, його складено на підставі, в т.ч. слів сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_11 Вказані особи були допитані в якості свідків, їх покази не відповідають даним вказаним у акті, зокрема свідки не надали стверджувальної відповіді коли саме почала проживати позивач у спірній квартирі чи з 2003, 2004 чи 2005 (як вказано в акті).

Також суд критично ставить до судження позивача про добросовісність користування спірною квартирою, оскільки з самого моменту вселення туди достовірно було відомо про власника вказаної квартири, відомо про факт надання квартири у безоплатне користування її батьку. Тому для даного випадку суд вважає, що не можуть застосовуватись підстави для набуття права власності згідно ст. 344 ЦК України.

Наявність у позивача оригіналів правовстановлюючих документів померлого власника ОСОБА_5 не є підставою, яка може створювати для позивача відповідні правові наслідки, передачі правовстановлюючих документів не є підставою для набуття права власності.

Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном (безоплатне користування) виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

При розгляді справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів добросовісності володіння вищезазначеною квартирою більше 10 років, позивач не прописана у вищезазначеній квартирі. Згідно наданої копії паспорту зазначено місце реєстрації — м. Добропілля, вул. Литвинової Каті, 31 з 14.08.2012 року.

Посилання позивача, що проживаючи в квартирі її батьком були зроблені поточні та капітальні ремонти, сплачені комунальні борги суд оцінює критично, оскільки доказів на підтвердження даних обставин суду подано не було.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результат оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено наявності сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачено положеннями ст. 344 ЦК України. Інших доказів позивачем не надано.

Керуючись ст.ст. 5,10,209 213-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Добропільської міської ради Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 223 ЦПК України та може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд Донецької області у строки визначені ст. 294 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 06.12. 2017 року.

Суддя А.О. Кошля

01.12.2017