Постанова № 70779611, 04.12.2017, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1972/17

ЄУН 226/1972/17

Провадження №2-а/226/153/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Клепка Л.І.,

за участю секретаря Тіссен О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мирноград Донецької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

На обґрунтування вимог зазначила, що вона є внутрішньо-переміщеною особою, взятою на облік Управлінням соціального захисту Мирноградської міської ради відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Позивач перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м.Димитрові як отримувач пенсії, яка їй з жовтня 2016 року безпідставно їй не сплачується. Зазначаючи на тому, що невиплатою пенсії порушується її гарантоване державою право на соціальний захист, позивачка просить суд визнати ці дії відповідача протиправними, зобов’язати його поновити їй виплату пенсії з 01.10.2016року та сплатити їй виниклу за вказаний період заборгованість.

До судового засідання позивачка, будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду, не зявилася, надіславши на адресу суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважав, що пенсія позивачці не сплачується правомірно, так як за місцем свого тимчасового перебування вона не проживає, що було підтверджено актом обстеження матеріально-побутових умов позивачки за адресою, вказаною нею при взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи: м.Мирноград, м-р «Восточний»АДРЕСА_1, та рішенням комісії про відмову у призначенні соціальних виплат відповідно до абз.2 п.7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1. 25.02.2015 року її взято на облік як особу, яка перемістилася з тимчасово окупованої території, за адресою: м.Димитров (Мирноград), м-р «Восточний»АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради №1455014302 (арк.спр.13).

Згідно довідки УПФ в м.Димитрові, пенсію позивач не отримує з жовтня 2016року (арк.спр. 32).

Ст.3 Конституції України соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч.2 ст.46 Основного Закону України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується ч.2 ст.22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, є однією з форм соціального захисту.

Питання виплати пенсій врегульовані ст.47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі Закон № 1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати відповідно до ст.49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений. Вказаною нормою Закону також передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Як встановлено судом в ході дослідження матеріалів особової справи позивача і підтверджено в судовому засіданні представником відповідача, рішення про припинення виплати пенсії позивачці з 01.10.2016 року відсутнє. Нарахування пенсійних виплат їй продовжують здійснюватися до теперішнього часу.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (далі Закон № 1706).

Відповідно до ст.7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно положень ст.1 Конвенції, ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст.14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивачки на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», згідно якої обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку наявність у позивачки статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв’язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Відмовивши позивачці у поновленні виплати її пенсії, відповідач послався на її відсутність за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Разом з тим, згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, п.13 якого передбачено, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

З огляду на приведене, враховуючи, що пенсія за віком - є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України та ч.1 ст.49 Закону № 1058-VI.

Відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивачки, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивачки на отримання пенсії, що призвело до її порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивачки.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Отже, виплата пенсії позивачці має бути поновлена з моменту припинення її виплати, а саме - з 01 жовтня 2016року.

Керуючись ст.ст.2, 11, 71, 86, 99, 160-163, 254 КАС України, ст.19 Конституції України, ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області, третя особа Управління соціального захисту Мирноградської міської ради, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 1 жовтня 2016 року і сплатити заборгованість з виплати пенсії за період, починаючи з 01 жовтня 2016 року.

Постанова підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна і резолютивна частини постанови оголошені 04 грудня 2017 року. Повний текст постанови виготовлено та підписано в нарадчій кімнаті 7 грудня 2017 року.

Суддя Л.І.Клепка