Постанова № 70775392, 29.11.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/21154/17

Провадження №: 2-а/752/584/17

ПОСТАНОВА

іменем України

29.11.2017 року Голосіївський райсуд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

за заявою ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії

встановив:

13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною відмову Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1), оформлену листом вих. № 52360/05 від 27.09.2017 р.; зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) пенсію за віком та виплачувати у порядку визначену діючим законодавством України з дати звернення з заявою з 15.09.2017 р.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1280 грн.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що народився та проживав в Україні до кінця 1991 р.

05.12.1991 р. був знятий з реєстрації та виписаний у зв'язку з виїздом до Ізраїля.

До моменту виїзду за кордон ОСОБА_1 з 22.06.1964 р. по 18.11.1991 р. працював в Україні на різних підприємствах, сплачував необхідні податки та збори, у тому числі і страхові внески до системи пенсійного забезпечення.

Після досягнення пенсійного віку (69 років) звернувся з заявою (через уповноваженого представника за нотаріально посвідченою довіреністю на ОСОБА_2.)до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро призначення пенсії за віком.

Однак, 27.09.2017 р. за результатами розгляду заяви отримав відмову вих. № 52360/05в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з тим, що на думку відповідача, ОСОБА_1 не було дотримано порядку подачі документів, а саме відсутній паспорт громадянина України.

Не погоджуючись з таким рішення відповідача, ОСОБА_1 вирішив оскаржити його в судовому порядку.

28 листопада 2017 року від позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляду справи за його відсутності.

Представник відповідача подав до суду заперечення, яким просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Судом встановлено, що Позивач народився 15.02.1948 р. у Вінницькій області(про що зазначено у паспорті громадянина України для виїзду за кордон) та проживав в Україні до 05.12.1991 р.

З 18.11.1971 р. ОСОБА_1 був зареєстрований та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується листом Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації вих. № 100-15191 від 29.08.2017 р.

05.12.1991 р. Позивач був знятий з реєстрації та виписаний у зв'язку з виїздом до Ізраїля, що підтверджується Довідкою Виробничого підрозділу Київського територіального управління «філії БМЕС» ПАТ «Укрзалізниця» (вих. № 241 від 11.09.2017 р.,

Починаючи з 22.06.1964 р. і по 18.11.1991 р. включно, працював в Україні, систематично сплачував необхідні податки та збори, у тому числі і страхові внески до системи пенсійного забезпечення.

Після досягнення пенсійного віку необхідного згідно діючого законодавства України для виходу на пенсію за віком, у вересні 2017 року звернувся з заявою до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за віком.

Разом з заявою позивачем (через уповноваженого представника) було подано наступні документи: копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 02.02.2017 р., засвідчену копію трудової книжки, оригінал Довідки про заробітну плату з останнього місця роботи(вих. № 571 від 24.07.2017 р.), оригінал листа Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про надання інформації щодо реєстрації останнього місця проживання ОСОБА_1 (вих. № 100-15191 від 29.08.2017 р.) копію довіреності на представника.

За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідачем було надано лист-відмову від 27.09.2017 р. вих. № 52360/05 з підстав відсутності у ОСОБА_1 паспорта громадянина України.

Разом з тим, відповідачем не спростовано той факт, що позивач має право на призначення такої пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень частини 1 статті 24 Конституції України «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Частиною 3 статті 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно частини 1статті 46 Конституції України «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 р. визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

А у частині 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р. закріплено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» «Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років».

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно п. 2.9. Порядку «Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік)».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» № 2235-III від 18.01.2001 р. «Документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 р. документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність подвійного громадянства. Вказані факти не можуть бути підставою для відмови у призначенні громадянину пенсії.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Тобто, позивач як громадянин України незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд в Ухвалі по справі № 667/1450/14-а (К/800/51249/15) від 21.06.2016 р.

Що стосується твердження відповідача про відсутність міжнародного договору між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВРУ.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 (далі по тексту - Рішення №25-рп/2009) положення п.2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до положень Закону України «Про Конституційний Суд України», а також Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

У Рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р. зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну.

У пункті 54 вказаного Рішення ЄСПЛ по справі «Пічкур проти України» зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006р.

Аналогічного висновку дійшов і Вищий адміністративний суд в Ухвалах по справі № 475/166/17 (К /800/27285/17) від 10.08.2017 р. та по справі № 489/3899/16-а (К/800/21312/17) від 18.09.2017 р.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком не врахував той факт, що ОСОБА_1 є громадянином України, досяг пенсійного віку (69 років) та має необхідний страховий стаж, так як працював в Україні з 22.06.1964 р. по 18.11.1991 р., що підтверджується належними і допустимими доказами та не спростовувалось Відповідачем у відмові про призначення пенсії.

Право ж на пенсію є конституційним правом кожного громадянина України.

Відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Тобто, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

До того ж, відповідно до положень діючого законодавства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, який засвідчує особу та підтверджує її вік, а місце реєстрації особи в Голосіївському районі м. Києва підтверджується наданими позивачем довідками виданими уповноваженими на те органами.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-86, 122, 128, 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити.

Визнати протиправною відмову Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (03680, м.Київ, вул. Антоновича, буд. 70, код ЄДРПОУ 40375920) у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1,паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 02.02.2017 р.), оформлену листом вих. № 52360/05 від 27.09.2017 р.

Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (03680, м.Київ, вул. Антоновича, буд. 70, код ЄДРПОУ 40375920) призначити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 02.02.2017 р.) пенсію за віком та виплачувати у порядку визначену діючим законодавством України з дати звернення з заявою з 15.09.2017 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (03680, м.Київ, вул. Антоновича, буд. 70, код ЄДРПОУ 40375920) на користь ОСОБА_1 (15.02.1948 року народженняпаспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 02.02.2017 р.) судовий збір у розмірі 1280 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят гривень 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: