Рішення № 70770412, 01.12.2017, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/437/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2017 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

В складі: головуючого судді - Іващенка Ю. А.

при секретарі Карпенко Т.П.,

з участю :

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лубни Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та знесення новоствореного майна,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна та знесення новоствореного майна, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1999 року по 2011 рік перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.

Під час проживання в шлюбі ними за спільні кошти було придбано житловий будинок А-1 площею 44,1 м.кв. і паркан за адресою АДРЕСА_1 та приватизована земельна ділянка площею 0,0577 на ім'я відповідача за тією ж адресою.

Рішеннями Апеляційного суду Полтавської області від 05.02.2014 року та 02.09.2013 року вказане майно було визнано спільним сумісним майном подружжя та за кожним з них визнано право власності по ? його частині.

Однак в добровільному порядку дійти згоди про реальний його розподіл вони не змогли.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної експертом Полтавської філії Харківського НДІ є єдиний варіант розподілу будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 Даний варіант погоджено з відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради.

На підставі вищевикладеного, позивач прохає суд виділити йому в натурі ? частку домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 відповідно до порядку розподілу, визначеному судовою будівельно-технічною експертизою, а саме: кімнату 1-7, площею 8,8 м.кв., кухню 1-5 площею 8,8 м.кв., кімнату 1-4 площею 10,1 м.кв., санвузол 1-6 площею 5,9 м.кв та частину кімнати 1-2 площею 0,6 м.кв., позначені на викопіюванні плану будинку зеленим кольором, а також визнати за ним право користування частиною земельної ділянки площею 0,0577 га. з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вищевказаною адресою відповідно до порядку розподілу, визначеного судовою будівельно-технічною експертизою, позначену на викопіюванні плану забудови земельної ділянки білим кольором. За відповідачем визнати право користування земельною ділянкою відповідно до порядку розподілу, визначеного судовою будівельно-технічною експертизою, позначену на викопіюванні плану забудови земельної ділянки зеленим кольором. Частину земельної ділянки заштриховану залишити у спільному користуванні. Судові витрати розділити порівну. (а.с. 30).

Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 12.07.2017 року позивач ОСОБА_1 прохав суд : виділити йому в натурі ? частку домоволодіння розташованого за адресою АДРЕСА_1 відповідно до 2 варіанту порядку розподілу, визначеному будівельно - технічною експертизою № 593 від 22.10.2014 року, а саме : в основній частині житлового будинку «А-1» : - частину кімнати «1-3» площею 4,9 кв.м., - кімнату «1-4» площею 10,1 кв.м., - частину кухні «1-5» площею 7,0 кв.м., - санвузол «1-6» площею 5,9 кв.м., площею, що виділяється складає 27,9 кв.м., що на 0,85 кв.м. менше ідеальної частини по основній частині будинку і виділена на схемі жовтим кольором; новостворене майно, що рішенням суду визнане будматеріалами, використаними для будівництва сараю-гаражу «Б» з погребом під «Б» та добудови до будинку «а-1» знести для подальшого розподілу по ? між позивачем та відповідачем. (а.с. 113).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, прохає їх задовольнити, обгрунтовував позовні вимоги обставинами, викладеними в позовній заяві. ОСОБА_1 пояснив, що не бажає заявляти клопотання про призначення по справі будівельно - технічної та земельно технічної експертизи для визначення варіантів поділу нерухомого майна, а саме домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та визначення порядку користування земельною ділянкою за даною адресою відповідно до заявлених вимог.

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала, прохала в задоволенні позову відмовити, вважала вимоги позивача безпідставними та необгрунтованими, оскільки позивач з подібними вимогами вже до суду неодноразово звертався та в тих справах було проведено експертизи, за якими встановлено неможливість поділу даного нерухомого майна, оскільки частина майна не здана в експлуатацію. Після даних рішень суду на підставі звернень позивача було безпідставно зареєстровано право власності на сарай-гараж «Б» з погребом під «Б» та добудову до будинку «а-1», після чого рішенням державного реєстратора від 10.05.2016 року внесено зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та скасовано реєстрацію права власності на дані будівлі. Підстав для знесення не введеного в експлуатацію майна не має. ОСОБА_2 пояснила, що не бажає заявляти клопотання про призначення по справі будівельно - технічної та земельно технічної експертизи для визначення варіантів поділу нерухомого майна, а саме домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та визначення порядку користування земельною ділянкою за даною адресою відповідно до заявлених позивачем вимог.

З'ясувавши обставини справи на підставі доказів, наданих особами, які беруть участь у справі, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

На підставі доказів, наданих особами, які беруть участь у справі, судом встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 липня 1999 року, який розірвали відповідно до рішення Лубенського міськрайонного суду 04 листопада 2011 року .

Під час проживання в шлюбі ними було придбано житловий будинок А-1 площею 44,1 м.кв. і паркан за адресою АДРЕСА_1 та приватизована земельна ділянка площею 0,0577 за тією ж адресою на ім'я відповідача ОСОБА_2, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку (а.с.11).

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02.09.2013 року було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним сумісним майном подружжя і його розподіл та визнано спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку А-1 житловою площею 44,1 м.кв. та паркану, а також визнано право власності на ? частину будинковолодіння за кожним з них, а рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 05.02.2014 року було задоволено позов ОСОБА_1 та визнано спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0577 га., яка знаходиться за вищевказаною адресою та визнано за кожним з них право власності на ? її частину (а.с.5-8).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.02.2015 року ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про розподіл майна в натурі у зв'язку з тим, що виконавчим комітетом місцевої Ради фактично не надано дозвіл на проведення перепланування та переобладнання спірного житлового будинку та відмовою сторін в призначенні повторної або додаткової експертизи. Рішення набрало законної сили 25.03.2015 року (а.с.33).

08.07.2015 року рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.02.2015 року ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про розподіл в натурі майна подружжя та визначення порядку користування земельною ділянкою у зв'язку з існуванням новоствореного майна незданого в експлуатацію, тобто суд вважав, що вирішення питання про розподіл нерухомого майна до введення його в експлуатацію є передчасним. Рішення набрало законної сили 10.08.2015 року (а.с.36-37).

11.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна в натурі з урахуванням порядку користування земельною ділянкою, однак ухвалою суду від 30.09.2016 року провадження по справі було закрито (а.с.18-19).

Судом встановлено, що в ході розгляду саме цієї справи №539/4274/15-ц, була проведена судова будівельно-технічна та земельно-технічна експертиза, про що 30.06.2016 року складено висновок №338/339 (а.с.53-98).

Саме відповідно до цієї експертизи позивач і прохав суд в даній справі поділити спірне майно в натурі відповідно до одного з запропонованих варіантів розподілу.

Також у цивільній справі №539/1422/14-ц було складено висновок експертизи №593 від 22.10.2014 року, згідно якого позивач ОСОБА_1 прохав суд поділити спірне майно у даній справі відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 12.07.2017 року (а.с. 113, 118-132).

У відповідності до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 66 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Суд вважає, що висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №338/339 від 30.06.2016 року та висновок судової будівельно-технічної експертизи №593 від 22.10.2014 року складені у інших цивільних справах і не є висновками експертів у даній справі у розумінні ч. 2 ст. 57 та ст. 66 ЦПК України, а у даній справі являється джерелом доказів, а саме письмовим доказом згідно ст. 64 ЦПК України.

Вказані висновки судом зроблено на тій підстав, що у даній цивільній справі особами, які беруть участь у справі, не заявлялося клопотання щодо призначення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи та, відповідно, судом дана експертиза не призначалася.

Крім того, як вбачається з висновку проведеної експертизи №338/339 при її виготовленні експерту були надані технічні паспорта на спірне домоволодіння від 30.07.2014 року та 29.04.2016 року.

Згідно технічного паспорту, виготовленого за станом на 30.07.2014 року встановлено, що відмітка щодо здійснення самочинного будівництва відсутня.

Під час проведення натурального обстеження встановлена наявність у відповідача ОСОБА_2 технічного паспорту від 29.04.2016 року, в якому мається штамп де зазначено, що прибудова літ. «а1» та літня-кухня, гараж літ. «Б» не введені в експлуатацію, тобто на зазначені будівлі не визнано право власності. Виходячи з того, що експерту не було вказано, який із технічних паспортів брати за основу при розробленні варіантів розподілу домоволодіння експертом був прийнятий технічний паспорт від 29.04.2016 року, що має більш пізню дату виготовлення. У вказаному технічному паспорті мається примітка, що будівництво літньої-кухні, гаражу літ. «Б» та прибудови літ «а1» здійснено згідно рішення №12 від 24.05.2006 року. Виходячи з викладеного, вищевказані об'єкти нерухомості не є самочинно побудованими.

Разом з тим, в подальшому в ході розгляду справи в якій була призначена вищевказана експертиза було встановлено, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лубенського міської ради №29547158 від 10.05.2016 року внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто скасовано реєстрацію права власності на ? частину літньої кухні-гаражу з погребом та добудову до будинку. Інших документів, які б підтверджували введення в експлуатацію новостворених споруд, розташованих у спірній садибі суду надано не було. На підставі викладеного судом було зроблено висновок, що прибудова літ. «а1» та літня-кухня, гараж літ. «Б» не є складовою частиною об'єкта спірного нерухомого майна. Провадження по справі було закрито (а.с.18-19).

У цивільній справі, у якій було проведено експертизу №593 від 22.10.2014 року, рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12.02.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25.03.2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна в натурі, було відмовлено. (а.с. 33-35).

В подальшому, 16.01.2017 року рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ухваленим за результатами перегляду рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16.11.2015 року за нововиявленими обставинами було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівельні матеріали та визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по ? частині будівельних матеріалів, використаних для будівництва сараю - гаражу «Б» з погребом під «Б» та добудови до будинку «а1». Рішення набрало законної сили 27.01.2017 року (а.с.44-46).

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та роз'яснював особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджував про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема, судом неодноразово пропонувалося особам, які беруть учать у справі, заявляти клопотання про призначення судової будівельно-технічна та земельно-технічна експертизи, вказаним правом учасники процесу не скористалися та заявили, що даного клопотання вони заявляти не будуть.

Згідно роз'яснень, наданих судам у пп. 6, 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок», виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

При поділі житлового будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також які підсобні будівлі передаються власнику.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої ради.

Відповідно до вимог ст. 152 ЖК УРСР обов'язковою умовою проведення переобладнання і перепланування жилих будинків (квартир), що перебувають у приватній власності, є отримання дозволу на це виконавчого комітету відповідної місцевої ради депутатів, якщо таке переобладнання передбачає втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, та потребують отримання документів, що дають право на їх виконання.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у даній справі при вирішенні питання щодо поділу будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою необхідні спеціальні знання в сфері будівництва, а тому необхідно призначення судової будівельно - технічної та земельно - технічної експертизи.

Разом із тим, сторони по справі відмовилися від заявлення клопотання про призначення даної експертизи, в тому числі і на пропозицію суду, що є підставою вважати, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо поділу майна та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Як зазначалося вище, суд не може провести розподіл нерухомого майна згідно висновку експертизи №338/339 від 30.06.2016 року, оскільки його було складено у іншій судовій справі та він не є висновком експертизи у даній справі в розумінні джерела доказів, передбаченого ст. 66 ЦПК України та необхідності виконання вимог ст. 152 ЖК УРСР.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позову у частині позовних вимого про знесення новоствореного майна, що рішенням суду визнане будматеріалами, використаними для будівництва сараю-гаражу «Б» з погребом під «Б» та добудови до будинку «а-1» для подальшого розподілу по ? між позивачем та відповідачем.

У постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 року по справі №6-94ц13 зазначено, що відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Встановлено, що рішенням суду від 16.01.2017 року визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по ? частині будівельних матеріалів, використаних для будівництва сараю - гаражу «Б» з погребом під «Б» та добудови до будинку «а1», тому суд вважає, що позивачем у даному випадку необгрунтовано та не доведено позовні вимоги про знесення сараю - гаражу «Б» з погребом під «Б» та добудови до будинку «а1».

Як вбачається із матеріалів справи, після ухвалення рішення від 08.07.2015 року у справі №539/2318/15-ц та ухвали про закриття провадження у справі від 30.06.2016 року у справі №539/4274/15-ц, 15.09.2015 року було проведено державну реєстрацію права власності на ? частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 70,2 кв. м., житловою площею 37,3 кв. м. та складових частин об'єкта нерухомого майна , а саме : погребу під Б, прибудови а1, літньої кухні - гаражу Б, огорожі №1, огорожі №2, хвіртки, ями вигрібної, після чого 10.05.2016 року внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто скасовано реєстрацію права власності на ? частину літньої кухні-гаражу з погребом та добудову до будинку за даною адресою, а рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16.01.2017 року визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по ? частині будівельних матеріалів, використаних для будівництва сараю - гаражу «Б» з погребом під «Б» та добудови до будинку «а1», тобто змінився правовий статус майна щодо якого у справах №539/2318/15-ц та №539/4274/15-ц ставилося питання щодо у тому числі і його розподілу, суд вважає що дана позовна заява ОСОБА_1 подана на інших підставах, а тому у даній справі відсутні правові підстави щодо закриття провадження у справі та судом вирішено позовні вимоги позивача по суті.

Керуючись ст.10, 11, 60, 61, 88, 213-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та знесення новоствореного майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу до Апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду Іващенко Ю. А.