Рішення № 70769524, 28.11.2017, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/91/17

381/2258/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Пруднікової П.М., позивача ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: Фастівська районна державна нотаріальна контора, Червоненська сільська рада Фастівського району Київської області про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання права на обов’язкову частку в спадщині та визнання права забудовника в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, підстави якого в ході розгляду справи були змінені, позовні вимоги збільшені, до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: Фастівська районна державна нотаріальна контора, Червоненська сільська рада Фастівського району Київської області про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 27 жовтня 2015 року у віці 96 років померла його мати ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в селі Червоне, вул. Шевченка, буд.72 Фастівського району Київської області та земельну ділянку, розташовану за тією ж адресою, площею 0,428 га, призначений для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства. Спадкоємцями першої черги є позивач та його рідний брат ОСОБА_3. За життя ОСОБА_6 склала заповіт від 07.09.1998 року, яким заповідала своїм синам все своє майно на день її смерті. ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини на підставі зазначеного заповіту, проте йому було повідомлено, що 27 грудня 2013 року його мати склала заповіт, яким заповідала своє майно ОСОБА_5, яка є онукою ОСОБА_3 Позивач вказує, що про складений заповіт він ніколи не знав, та навіть, уявити не міг, що мати може скласти новий заповіт, оскільки за своїм віком та станом свого здоров’я, останніх п'ять років вона зовсім вже не писала та не могла розуміти наслідки своїх дій, до кінця життя в неї спостерігалося втрата пам'яті, порушення сприйняття дійсності, не пам'ятала імені своїх дітей та онуків. Крім того, мати ніколи не бачила за своє життя ОСОБА_5 Отже, складання заповіту від 27.12.2013 року матір'ю за два роки до смерті у віці 94 років на ОСОБА_5 позивач вважає дуже сумнівним, а також вважає, що при написанні спірного заповіту була відсутня воля ОСОБА_6 на укладення даного правочину, тому такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до положень ст. 1257 ЦК України.

На підставі наведеного просив визнати заповіт від 27.12.2013 року недійсним та визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та ? частину земельної ділянки площею 0,428 га за адресою: село Червоне, вул. Шевченка, 72 Фастівського району Київської області.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник заперечували проти задоволення позову, вказавши на необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог.

ОСОБА_3 заявив самостійні вимоги на предмет спору, які в процесі розгляду справи були змінені,до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання права на обов’язкову частку в спадщині та визнання права забудовника в порядку спадкування за заповітом, мотивуючи вимоги тим, що 27.10.2015 року померла його мати ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно. За життя 27.12.2013 року нею був складений заповіт, згідно якого все належне їй майно - житловий будинок та земельну ділянку, заповідала ОСОБА_5 ОСОБА_3 є непрацездатним сином спадкодавця, тому має право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, тому звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Разом з тим, державний нотаріус надала роз’яснення, що при наявності спірних питань між спадкоємцями нотаріальна контора не вбачає можливим видати свідоцтво про право на спадщину. Також ОСОБА_3 вказує, 31.03.2009 році виконавчий комітет Червоненської сільської ради прийняв рішення «Про надання дозволу на добудову», згідно із яким надав дозвіл ОСОБА_3 Т О. на добудову до будинку та переобладнання частини кухні санвузол, збільшення кухні за рахунок коридору на її земельній ділянці площею 0,428 га. Також рішенням зобов’язано забудовника після закінчення будівництва пред'явити забудову державній приймальній комісії виконавчого комітету сільської ради. Крім того, 05 жовтня 2009 року відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури надав висновок, згідно із яким «оформлення самовільно збудованої добудови до будинку та перепланування в будинку вважати обґрунтованим». 30 липня 2014 року виконавчий комітет Червоненської сільської ради Фастівського району Київської області прийняв рішення «Про надання дозволу на будівництво», згідно із яким надав дозвіл ОСОБА_6 на перебудову господарської споруди на існуючому місці вищезазначеної земельної ділянки. В 2015 році в господарській будівлі в домоволодінні сталася пожежа, внаслідок чого господарські будівлі були знищені, а також пошкоджена стіна будинку. ОСОБА_3 за власні кошти зробив добудову до будинку та перепланування в будинку, а ОСОБА_1 участі в цьому не приймав. Отже його мати мала право на добудову та перепланування будинку, право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершені будівництвом будинок; право одержати на своє ім'я свідоцтво про право власності на будинок та зареєструвати право власності, а сам ОСОБА_3 за життя матері добудував будинок, перепланував внутрішню його частину, проте мати не зареєструвала свої права на перебудований будинок в порядку, встановленому законом на той час, тому він, як спадкоємець, набув в порядку спадкування за заповітом права забудовника на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Виходячи з викладеного просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право забудовника на житловий будинок №72 по вул. Шевченка селі Червоне, Фастівського району Київської області з господарськими будівлями та спорудами, в тому числі: право завершити перебудову та перепланування будинку та господарських будівель та споруд; право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом (реконструйований) житловий будинок; право зареєструвати в Державному реєстрі речових прав право власності на житловий будинок та отримати документ, що посвідчує право власності на житловий будинок, а також визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право на обов'язкову частку у спадщини розмірі 1/4 частини всього спадкового майна, визнати на ним право власності на 1/4 частину спадкової земельної ділянки, що знаходиться на території Червоненської сільської ради площею 0,428 га, в складі якої земельна ділянка площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та земельна ділянка площею 0,1781 га для ведення особистого селянського господарства.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник вимоги підтримали та просили їх задовольнити, надали пояснення аналогічні викладений.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник проти позову ОСОБА_3 заперечували, вважали заявлені вимоги необґрунтованими, а заявлені факти такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки жодним доказом не підтверджено, що ОСОБА_3 за власні кошти та власними силами зробив добудову та перепланування до будинку. Крім того вважає, що не ґрунтується на законі вимога щодо визнання права забудовника за одним із спадкоємців, в тому числі права завершити перебудову та перепланування будинку та господарських будівель та споруд, право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом житловий будинок: право зареєструвати в Державному реєстрі речових прав власності на житловий будинок та отримати документ, що посвідчує право власності житловий будинок, оскільки зазначене право спадкодавця перейшло на законних підставах до всіх спадкоємців, які належним чином прийняли спадщину та підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання права власності в порядку спадкування із урахуванням добудови та переобладнання в рівних частках за кожним, яке було здійснено спадкодавцем на законних підставах.

На підставі наведеного просили відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_7, в судове засідання не з’явилася, повідомлялася вчасно та належним чином, відповідною заявою, що була надіслана до суду, просила проводити розгляд справи за її відсутністю. Під час розгляду справи ОСОБА_5 була подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом право власності на ? частину спірного житлового будинку із надвірними будівлями та на ? частину земельної ділянки, проте нею була подана заява про залишення її позовних вимог без розгляду, про що була винесена відповідна ухвала суду.

Представник третьої особи Фастівської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, повідомлений вчасно та належним чином, надавши суду заяву, відповідно до якої просить розгляд справи проводити без участі представника.

Представник третьої особи Червоненської сільської ради Фастівського району Київської області в судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) встановив наступне.

27 жовтня 2015 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Виконавчим комітетом Червоненської сільської ради Фастівського району Київської області 02.11.2015 року (т.1 а.с.4).

Згідно свідоцтва про народження серії ЯШ № 541378, 18.04.1943 року народився ОСОБА_1, матір’ю якого записана ОСОБА_6 (т.1 а.с.10).Відповідно до свідоцтва про народження серії ЯЯ № 582306, 08.04.1950 року народився ОСОБА_3, матір’ю якого записана ОСОБА_6 (т.1 а.с.93).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в селі Червоне, вул. Шевченка, буд. 72 Фастівського району Київської області, який належав померлій на підставі свідоцтва про право власності від 13.04.1989 року, та земельної ділянки площею 0,428 га, на якій розташований будинок, яка їй належала на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 068748.

За життя 07.09.1998 року ОСОБА_6 склала заповіт, за яким все належне їй майно на день смерті заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах, заповіт посвідчено секретарем сільської ради н/депутатів с. Червоне ОСОБА_8 (т.1 а.с. 11).

Крім того, 27.12.2013 року секретарем виконавчого комітету Червонянської сільської ради Фастівського району Київської області був посвідчений інший заповіт ОСОБА_6, за яким вона заповіла вже ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в селі Червоне, вул. Шевченка, буд. 72 Фастівського району Київської області, розташований на земельній ділянці площею 0,428 га, призначений для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с.17).

Як було встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_5 є онукою ОСОБА_3, тобто спадкодавиці приходилась правнучкою.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1,ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.74-100).

Так, 08.12.2015 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

18.02.2015 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_5, про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 за заповітом.

14.06.2016 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

Листом від 26.07.2016 року за № 642/02-14 Фастівська державна нотаріальна контора відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, вказавши при цьому, що спадкоємицею за заповітом є ОСОБА_5, але відповідно до ст. 1241 ЦПК України спадкоємцями за законом на обов’язкову частку у спадщині мають ОСОБА_3 та ОСОБА_1, проте у зв’язку із наявністю спірних питань між спадкодавцями нотаріальна контора не вбачає можливості видати свідоцтво про право на спадщину (т.1 а.с.108).

Позивач ОСОБА_1, обґрунтовуючи вимоги, вказує на недійсність складеного 27.12.2013 року заповіту ОСОБА_6, з підстав того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.

Відповідно до положень ст.ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке здійснюється за заповітом або за законом. Загальні вимоги до форми заповіту та його посвідчення обумовлені главою 85 Цивільного Кодексу України.

Згідно із ст.1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 даного Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 ст.216 ЦК України). Згідно із ст.203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, є зміст правочину, який не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч.1 ст.225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Оскільки заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів, то за позовом заінтересованої особи, заповіт може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).

Отже, вирішуючи даний спір суд повинен встановити, чи було волевиявлення ОСОБА_6 в момент вчинення заповіту вільним і відповідало її волі.

Так, згідно ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

В розумінні ст. 202 ЦК України заповіт є односторонніми правочинами.

За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Глава 6 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, передбачає, що правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Аналогічну норму містить як ст. 44 Закону України «Про нотаріат» так і положення Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року.

За змістом вищевикладених положень законодавства, заповіт повинен складатися в письмовій формі та бути нотаріально посвідченими. Нотаріальне посвідчення передбачає їх особисте підписання спадкодавцем в момент нотаріального посвідченням.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження чи спростування доводів ОСОБА_1 про те, що підпис на заповіті не належать його матері ОСОБА_6, судом було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої були поставлені такі питання: чи виконаний рукописний текст та підпис в заповіті від 27.12.2013 року ОСОБА_6, яка померла 27.10.2015 року, чи іншою особою? Чи перебувала особа, яка виконала рукописний текст та підпис в заповіті від 27.12.2013 року, в незвичайному стані? Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідницького інституту.

Відповідно до висновку № 4878/4879/17-32 від 19.05.2017 року, підпис від імені ОСОБА_6 у рядку «Підпис» у заповіті від 27.12.2013, який складено від імені ОСОБА_6, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_6 у рядку «Підпис» у заповіті від 27.12.2013, який складено від імені ОСОБА_6, виконано не ОСОБА_6, а іншою особою. Будь-які діагностичні ознаки, які б свідчили про вплив на виконавця цього почеркового об'єкта якихось збиваючих факторів, відсутні (т.2 а.с.93-101).

Відповідачем ОСОБА_9 та його представником категорично заперечувались висновки експертів за наслідками дослідження, вказували на недопустимість висновку № 4878/4879/17-32 як доказу по справі, оскільки експерт не використав зразки підпису підекспертної особи, які містяться в паспорті, посвідченні ЧАЕС, використавши рукописні зразки (листи), які нібито написані ОСОБА_6 1976,1992,1994,2002 роках, а необхідно було використовувати зразки підпису з найменшим інтервалом у часі.

Оцінюючи докази, суд зв'язаний оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Однією з вимог при вирішенні цивільних справ є допустимість доказів. Визнання доказу недопустимим - це не обов'язок, а право суду. Існує спеціальне правило відповідно до якого, суд може, виходячи з обставин справи і ходу її розгляду, визнавати недопустимим той або інший доказ.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 59 ЦПК України).

Так, оцінюючи висновок експертів № 4878/4879/17-32 на критерій допустимості, як доказу у справі, суд керується наступним.

При проведені експертизи об'єктом дослідження був оригінал заповіту від 27.12.2013 року, який складено від імені ОСОБА_6

Згідно ч.2 ст. 147 ЦПК України суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку.

В судовому засіданні судовий експерт відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень ОСОБА_10 підтримала висновок № 4878/4879/17-32, наданий за результатом дослідження, та зазначила і те, що нею не порушувалась процедура проведення вказаної експертизи, всі документи із зразками підпису були отриманні офіційно, а зроблений висновок щодо неналежності в заповіті підпису від імені ОСОБА_6 самій ОСОБА_6, вважає достовірно встановленим, згідно відповідних методик та на підставі її підписів в наданих на дослідження документах.

Судовий експерт ОСОБА_11 свій висновок в частині технічного дослідження документів судової справи підтримав, про що зазначив у надісланій до суду заяві.

Суд вважає посилання відповідача на порушення експертом п.2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.01.1998 № 53/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5, що полягає у самостійному відбиранні експертом вихідних даних для проведення експертизи, суд вважає неприйнятним.

В судових засіданнях, як при призначенні судової почеркознавчої експертизи, так і при повторному направленні справи для виконання судової почеркознавчої експертизи, суд дотримуючись принципу змагальності сторін, давав можливість всім учасникам процесу висловлювати власну позицію не лише з приводу клопотання про призначення судової експертизи, а і з приводу обсягу матеріалів, що підлягають направленню на дослідження.

При цьому сторона відповідача, категорично заперечуючи проти призначення експертизи, заперечень з приводу обсягу матеріалів не висловила. В подальшому, при вирішенні питання про направлення матеріалів справи на експертизу після виконання клопотання експерта, відповідачем наголошено, що у відомостях про отримання пенсії ОСОБА_6 містяться підписи інших осіб, що прийнято до уваги судом та відомості Фастівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про отримання пенсії ОСОБА_6, виключені з переліку матеріалів, які були направлені до експертної установи, про що суд зазначив безпосередньо в ухвалі від 19.04.2017 року.

Відповідачем при підготовці справи для проведення судової почеркознавчої експертизи, зокрема при долучені зразків підписів ОСОБА_6, що містяться у зібраних документах, в судовому засіданні будь-яких клопотань чи зауважень до суду не надано.

Посилання відповідача на неналежність та недостатність зібраних та поданих експерту зразків підпису ОСОБА_6 спростовується тим, що згідно п. 2.1 Інструкції експерт має право відповідно до процесуального законодавства заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи. Експерт може відмовитися від проведення експертизи, якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків, а витребувані додаткові матеріали не надані, або якщо поставлені питання виходять за межі його спеціальних знань. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

Згідно п. 2.2 Інструкції експерт зобов’язаний повідомити в письмовій формі органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), про неможливість її проведення та повернути надані матеріали справи та інші документи, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були надані.

Згідно п. 4.4 Інструкції якщо отримані матеріали оформлені з порушеннями, які виключають можливість організації проведення експертизи, керівник експертної установи терміново у письмовій формі повідомляє про це орган (особу), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

Будь-яких повідомлень про неналежне оформлення матеріалів або неналежне їх посвідчення, які надані на проведення експертизи до суду не надходило. Тому, суд вважає, що експертам судом надано достатньо матеріалів, для проведення експертизи.

Судовий експерт ОСОБА_10 на питання учасників процесу пояснила, що після виконання клопотання експерта про посвідчення наявних документів зі зразками підпису ОСОБА_6, які експерт може використовувати при проведенні дослідження, 10.05.2017 до КНДІСЕ при супровідному листі від 25.04.2017 № 1381/91/17 судді надіслані відповідні матеріали згідно переліку. Вчинення таких дій судом – зазначення у супровідному листі переліку документів, для експерта є належним посвідченням документів, які експерт може використовувати при проведенні дослідження.

Згідно п. 1.5 Інструкції 1.5, вільні зразки по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням.

Тобто, положення Інструкції зазначають бажані вимоги, про що свідчить словосполучення «по змозі», однак їх не можна розцінювати як безумовне та обов’язкове для виконання.

На підставі наведеного, суд приймає висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 4878/4879/17-32 як належний доказ у справі, не ставить його під сумнів, оскільки він отриманий передбаченим законом способом, виконаний у відповідності до вимог діючого законодавства, повноважними на це особами.

Сторонами не надано суду достатніх та допустимих доказів, які б давали суду підстави сумніватися в належності та достовірності вказаного вище висновку експерта. Після отримання судом висновку експерта сторони клопотання про призначення у справі повторної, додаткової чи будь-якої іншої експертизи не заявляли.

Як зазначалось, особистий підпис заповідача - це однозначна персоніфікація документа і обставина, яка свідчить про волевиявлення заповідача на момент його підписання.

Таким чином, судом встановлено, що волевиявлення заповідача, - ОСОБА_6 у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 203 ЦК України не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки особисте розпорядження на випадок смерті у вигляді заповіту на користь ОСОБА_5, нею не вчинялось.

Наведені вище обставини свідчать про недотримання передбаченого ч.2 ст. 1247 ЦК України припису та є підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Відповідно до положень ст. 1254 ЦК України, кожен наступний належним чином складений заповіт автоматично відміняє всі та будь-які попередні, відповідно, складення заповіту є правом, а не обов'язком, отже, заповідач може в будь-який момент відмовитись від вже складеного заповіту, скасувавши його або склавши новий. При цьому, визнання недійсним нового заповіту не відновлює чинність попереднього крім певних випадків /ст.225, 231 ЦК України/.

Згідно ст. 1223 ЦК України, у разі визнання недійсним заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Отже, у зв’язку з визнанням недійсним заповіту від 27.12.2013 року, який складено від імені ОСОБА_6, спадкоємці набувають право на спадкування за законом.

Як зазначалось, спадкоємцями першої черги є діти померлої спадкодавиці - ОСОБА_1 та ОСОБА_3, тому частка кожного спадкоємця у спадковому майні становить 1/2 частину.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла 27.10.2015 року, право власності на ? частину спадкового майна, підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту судом цивільних прав визначені статтею 16 ЦК України та іншим спеціальним законодавством України. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна визначити такий спосіб захисту порушених цивільних прав, який призведе до реального їх поновлення.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звернення до суду - це право, а не обов'язок особи. Більше того, особа, яка звернулася до суду, може у будь-який час відмовитися від позову, змінити підставу або предмет позову.

Отже, принцип диспозитивності полягає у тому, що сторонам, які беруть участь у справі, надається можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.

Після повернення справи з експертної установи з висновком за наслідками проведеного експертного дослідження, 28.08.2017 року ОСОБА_9 подана до суду заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої відповідач, посилаючись на чинність заповіту ОСОБА_6 від 27.12.2013 року, просив захистити порушене право саме шляхом визнання за ним права на обов’язкову частку в спадщині.

Положення норми матеріального права, яка знайшла свій вираз в ст. 1241 ЦК України, встановлює право на отримання певної частки в спадщині визначеному колу осіб незалежно від змісту заповіту. Такі особи згідно вимог закону отримують половину від того, що вони отримали б, якби спадкування відбувалось виключно за законом.

Суд вважає, що в даному випадку скасування заповіту від 27.12.2013 року автоматично переводить спірні правовідносини зі спадкування за заповітом на спадкування за законом, а право на обов’язкову частку у спадщини виникає лише при наявності чинного заповіту.

Суд не наділений повноваженнями згідно чинного законодавства вийти за межі позовних вимог при розгляді справ позовного провадження. У даному випадку позивач розпорядився своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд, однак невірно обрав спосіб захисту свого права, що є підставою для відмови у задоволені цієї частини позовних вимог.

Крім того, як зазначалось, ОСОБА_3 заявляє вимоги лише на ? частку спадкового майна, при цьому він набув право спадкування за законом на ? частку такого майна, тобто у більшому розмірі, однак вихід за межі позовних вимог буде суперечити принципу диспозитивності цивільного процесу.

Вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним в порядку спадкування за заповітом права забудовника на спадковий житловий будинок також підлягають відмові в задоволенні з огляду на наступне.

Згідно рішення виконавчого комітету Червоненської сільської ради від 31.03.2009 року № 43 надано дозвіл гр. ОСОБА_6 на добудову до будинку та переобладнання частини кухні в санвузол, збільшення кухні за рахунок коридору на земельній ділянці площею 0,428 га, розташованій в с. Червоне Фастівського району Київської області по вул. Шевченка, 72; зобов’язано ОСОБА_6 в місячний термін одержати у відділі архітектури, містобудування і комунального господарства Фастівської РДА технічну документацію на забудову (т.1 а.с.62).

Відповідно до висновку від 05.10.2009 року Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Фастівської РДА, розташування на місцевості існуючої забудови та розміри ділянки дозволяють розміщення добудови до будинку та перепланування в будинку із забезпеченням нормативних відстаней до будівель сусідів; враховуючи, що протипожежні та санітарні норми на земельній ділянці ОСОБА_6 в с. Червоне, вул.. Шевченка, 72 не порушено, оформлення самовільної забудови до будинку та перепланування в будинку вважати обґрунтованим (т.1 а.с. 63).

Відповідно до довідки КП ФМР «Фастівське бюро технічної інвентаризації» від 16.06.2016 року ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок належить житловий будинок № 72 (стара адреса № 75) по вул. Шевченка в с. Червоне Фастівського району Київської області, при проведенні останньої поточної інвентаризації станом на 15.10.2009 року загальна площа будинку складає 75,9 кв.м, житлова – 40,6 кв.м. На земельній ділянці, станом на 15.10.2009 року розташовані будівлі та споруди: житловий будинок А з прибудовою а, гараж Б, сарай В, сарай Д, погріб з шийкою Г, убиральня Е, літній душ Л, колодязь питний К1, колодязь питний К2, трубопровід Т, яма вигрібна Я, огорожа №1, ворота №2; при обстеженні станом на 15.10.2009 року самочинного будівництва не виявлено, загальна площа будинку збільшилася за рахунок будівництва прибудови до будинку згідно рішення Виконкому Червоненської сільської ради від 31.03.2009 року за № 42 (т.1 а.с. 66).

При цьому, рішенням виконавчого комітету Червоненської сільської ради №3.7від 30.07.2014 року ОСОБА_6 наданий дозвіл на перебудову господарської споруди на існуючому місці земельної ділянки в с. Червоне Фастівського району Київської області по вул. Шевченка, 72; попереджено про необхідність протягом місяця звернутись до відділу архітектури, містобудування і комунального господарства Фастівської РДА для одержання будівельного паспорта. Крім того попереджене, що без зареєстрованого інспекцією повідомлення про початок робіт будівництво вважається самовільним (т.2 а.с.197).

ОСОБА_3 посилається на здійснення ще за життя спадкодавиці добудови до будинку та перепланування в будинку, однак після закінчення будівництва пред'явити забудову державній приймальній комісії виконавчого комітету сільської ради вона не встигла, право на перебудований будинок не зареєструвала.

Дійсно, згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

Таким чином, передумовою для застосування цих положень є встановлення факту – чи здійснювалось будівництво /перебудова, добудова/ згідно із законом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважають самочинним будівництвом, якщо вони побудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту, або з порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) … до завершення будівництва (створення майна) особа, вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використанні в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз’яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Сулу України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування».

У відповідності до пункту 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008р. №7, якщо спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво до спадкоємців переходить право власності па будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту прийняття майна в експлуатацію.

Майно, яке було створене спадкодавцем, а саме проведені добудова до будинку та переобладнання будинку, належним чином не введено в експлуатацію.

Як зазначалось, рішенням №3.7від 30.07.2014 року хоча і наданий дозвіл на перебудову господарської споруди, однак попереджено про необхідність одержання будівельного паспорта.

Однак, суду не надано доказів, що добудова до будинку та переобладнання будинку здійснювалося згідно із законом, оскільки доказів того, що був отриманий будівельний паспорт, було зареєстровано повідомлення про початок робіт будівництво, суду не надано, як не надано і доказів того, що саме закошти ОСОБА_3 здійснювалось таке будівництво.

Так, відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВССУ №6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29 - 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Враховуючи викладене, проведення добудови житлового будинку можна вважати самовільним будівництвом, оскільки доказів зворотного не надано.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК) ( 435-15 ), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Враховуючи те, що суд не наділений повноваженнями згідно чинного законодавства вийти за межі позовних вимог, суд вважає, що ОСОБА_9 невірно обраний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення взагалі відбулось.

Крім того, за загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Утім, спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (ч. 2, З ст. 1267 ЦК України).

Таким чином, законодавець передбачає, що частки спадкоємців є рівними і зменшувати їх (чи перерозподіляти) примусово не можливо (крім зменшення обов’язкової частки згідно ст.1241 ЦК). законодавство передбачає лише повне усунення особи від спадкування (ст. 1224),

Разом з тим, ОСОБА_3 заявляє вимоги про визнання права забудовника, не врахувавши при цьому, що таке право може перейти від спадкодавця до всіх спадкоємців у рівних частках. При цьому, вимог про усунення від спадкування ОСОБА_1 ним не заявлялось.

Таким чином, із врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, суд вважає вимоги ОСОБА_1 ОСОБА_12 та такими, що підлягають задоволенню, при цьому вимоги ОСОБА_3 суд залишає без задоволення

Керуючись ЦК України, ст. 2, 6, 8, 10, 11, 58, 59, 60, 159, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи: Фастівська районна державна нотаріальна контора, Червоненська сільська рада Фастівського району Київської області про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_6, який посвідчений Червоненською сільською радою Фастівського району Київської області від 27.12.2013 року.

Визнати за ОСОБА_13 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла 27.10.2015 року, право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: село Червоне, вул. Шевченка, 72 Фастівського району Київської області.

Визнати за ОСОБА_13 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла 27.10.2015 року, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,428 га за адресою: село Червоне, вул. Шевченка, 72 Фастівського району Київської області.

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання права на обов’язкову частку в спадщині та визнання права забудовника в порядку спадкування за заповітом – залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлений 01 грудня 2017 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Ю.Чернишова