Рішення № 70767294, 30.11.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7809/17

Провадження № 2/161/2679/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Кихтюка Р.М.,

при секретарі – Козак О.А.,

з участю позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та гараж, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Луцької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та гараж.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він з січня 1993 року проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, де отримав квартиру, працюючи у Волинському облавтодорі, а 16.10.2001 року придбав металевий гараж розміром 6х3,2 м, який з дозволу керівництва Луцького ЖКП №6 встановив на сусідній земельній ділянці, що розташовано по вул. Сурикова, 4, яка межує зі східної сторони із земельною приватизованою ділянкою по вул. Захарова, 11, а з південної сторони – з прибудинковою територією багатоквартирного будинку по вул. Захарова, 9.

Вказує, що на частині земельної ділянки до установки гаража, знаходилась сміттєва яма, для ліквідації якої ним було використано 40 тонн піску та 30 тонн щебеню.

Крім того, на земельній ділянці, де розташований гараж, знаходяться залишки зруйнованого, аварійно-небезпечного будинку, а також різного роду відходи та бур’яни, окрім східної частини ділянки, де встановлений гараж.

Зазначає, що на момент встановлення гаража, зруйнований будинок і сама земельна ділянка знаходились на балансі ЖКП №6, однак на даний час вказана нерухомість не перебуває на балансі в жодній установі.

Разом з тим, постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Луцької міської ради №378 від 24.04.2017 року його притягнуто до адміністративної відповідної відповідальності за порушення правил благоустрою м. Луцька, а саме: за самовільно встановлений металевий гараж навпроти будинку по вул. Захарова, 9 в м. Луцьку без відповідних дозвільних документів.

Однак, такі дії адмінкомісії є неправомірними, а тому ним була оскаржена вказана постанова.

Вказує, що він неодноразово звертався до Луцької міської ради з питанням про узаконення права власності на земельну ділянку, однак не отримав бажаного результату.

У зв’язку з чим, просить визнати за ним право власності на частину земельної ділянки площею 60 кв.м., що знаходиться по вул. Сурикова, 4 в м. Луцьку та на встановленій на ній металевий гараж розміром 6,5х3,2.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у заяві та просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

З пояснень позивача слідує, що згідно договору купівлі-продажу від 16.10.2001 року йому належить металевий гараж розміром 6,5х3,2.

Згідно повідомлення ЖКП №7 від 11.05.2017 року, земельні ділянки на балансі житлово-комунальних підприємств ніколи не перебували, а знаходяться в міській комунальній власності і на час передачі житлового фонду ЖКП №6 на баланс ЖКП №7 житловий будинок №4 по вул. Сурикова не був прийнятий на балансовий облік підприємства, так як був зруйнований (а.с. 26).

З матеріалів справи вбачається, що позивач в 2017 році звертався до Луцької міської ради із заявою про відтермінування демонтажу металевого гаража та надання погодження щодо його розміщення (а.с. ).

Частиною першою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувалыюю давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно зі ст. 344 ЦК України, позивач як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Крім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним пабувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз’яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Разом з тим, згідно ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, тобто відповідно до ст. 118 ЗК (у власність) і ст. 123 ЗК, Закону від 6 жовтня 1998 р. N 161-XIV «Про оренду землі» - (в оренду).

За таких обставин, суд вважає, що сам факт можливого безперервного користування нерухомістю і навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК). Ця норма, на думку суду, надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Таким чином, з врахування принципу незворотності дії законів та нормативно-правових актів у часі, який закріплений у статті 58 Конституції України, право громадян на отримання земельних ділянок за набувальною давністю на підставі ст. 119 ЗК України (який набрав чинності з 01.01.2002 року) виникає не раніше ніж з 01 січня 2017 року, оскільки саме тоді спливає передбачений 15 річний строк безперервного користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом, позивач не звертався до Луцької міської ради із заявою про надання земельної ділянки у власність за набувальною давністю після 01 січня 2017 року, а лише із заявами про відтермінування демонтажу металевого гаража та надання погодження щодо його розміщення.

А тому, суд, з урахуванням викладеного, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

При цьому, не підлягає до задоволення й вимога про визнання права власності на металевий гараж як об’єкт нерухомості, оскільки право власності на цей об’єкт як металеву конструкцію стверджується письмовим договором про його купівлю і ніким не оспорюється.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 58, 59 60, 209, 213-215 ЦПК України, ст. 334 ЦК України, ст. 119 ЗК України, суд , -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та гараж – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцьким міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк