Ухвала суду № 70764900, 30.11.2017, Верховний Суд України (діяв до 15.12.2017)

У Х В А Л А

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень у справі за позовом першого заступника керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області, ОСОБА_4, третя особа - відділ Держгеокадастру у Новоушицькому районі Хмельницької області, про визнання розпоряджень незаконними та їх скасування, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним,

встановила:

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року касаційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, 261, 267, 388 ЦК України,

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що облдержадміністрація мала довідатися про прийняття райдержадміністрацією оскаржуваних розпоряджень і порушення цими розпорядженнями прав та інтересів держави ще у 2007 року. Однак з позовом про захист порушеного права власності держави Перший заступник керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури звернувся 25 травня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Із клопотанням про поновлення цього строку ні прокурор, ні облдержадміністрація до суду не зверталися, відповідач у суді першої інстанції просив застосувати строк позовної давності.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від:

-12 липня 2017 року суд виходив із того, що аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київлісгосп» з віндикаційним позовом;

-05 жовтня 2016 року суд виходив із того, що оскільки спірний об'єкт нерухомості вибув із володіння територіальної громади поза її волею, а тому підлягає задоволенню позов про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України;

-11 жовтня 2017 року суд виходив із того, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила (водія, що спричинив ДТП), у грудні 2012 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, право користування яким мав позивач, і йому завдано шкоди, і саме із цього часу у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди. До суду за захистом свого порушеного права позивач звернувся у лютому 2016 року - зі спливом позовної давності;

- 22 березня 2017 року суд виходив із того, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

- 11 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції правильно вважав установленим факт, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. За таких обставин правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння;

- 29 червня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що спірне майно вибуло з володіння власника не з його волі, наміру на відчуження майна Міністерство оборони України не мало, а тому наявні правові підстави для застосування норм статті 388 ЦК України та витребування будівлі цеху з чужого незаконного володіння на користь власника;

- 14 червня 2007 року суд касаційної інстанції вирішуючи вимоги прокурора про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_7, дійшов до висновку, що ОСОБА_7 набула спірну земельну ділянку безвідплатно (договір дарування від 19 вересня 2014 року) у ОСОБА_6, як особи, яка не мала права її відчужувати, а тому спірна земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_7 як незаконного володільця відповідно до ст. 388 ЦК України. Крім того, оскільки з матеріалів справи вбачається, що копії рішень Коблівської сільради з земельних питань за 2012 рік направлялись прокурору у січні та серпні 2013 року, проте, доказів того, що серед них були саме копії рішення № 9 від 14 грудня 2012 року та рішення № 11 від 26 грудня 2012 року, матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для застосування ст. ст. 257, ч. 4 ст. 267 ЦК України;

- 06 вересня 2017 року суд виходив із того, враховуючи, що ОСОБА_4 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка не мала права відчужувати вказану ділянку, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для витребування такої земельної ділянки з володіння ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 388 ЦК України;

- 20 липня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно з п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Позивачем надано докази на підтвердження факту віднесення спірної земельної ділянки до лісового фонду. За таких обставин та з підстав, передбачених статтями 12, 20, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149 Перехідних положень Земельного кодексу України, статтями 33, 57 ЛК України, п. 34 ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», статтями 387, 388 ЦК України, суд правильно вважав установленим факт порушення чинного законодавства при наданні відповідачу спірної земельної ділянки та у зв'язку із цим доведеність та обґрунтованість позову;

- 05 липня 2017 року суд виходив із того, що згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі. Оскільки майно за відплатним договором купівлі-продажу від 22 липня 2008 року придбане ОСОБА_3 у ОСОБА_5, який не мав права його відчужувати, оскільки не набув право власності на це майно у визначеному законом порядку, і це майно вибуло з володіння держави, як власника, поза її волею, прокурор, як особа, що діє в інтересах держави, має право домагатися відновлення права держави на майно у вигляді спірної земельної ділянки шляхом витребування її від добросовісного набувача. Разом з цим, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 256 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843297/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1>). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки про порушення права прокурору та Копилівській сільській раді стало відомо у 2014 році, звернення з даним позовом до суду у березні 2015 року повністю відповідає положенням ст. 257 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> щодо загального трирічного строку позовної давності.

У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від:

- 09 серпня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, оскільки КВЖРЕП АН району не мало права повного господарського відання та навіть права господарського відання щодо спірного нерухомого майна, оскільки таке право було передано власником нерухомого майна - Дніпропетровською міською радою іншому комунальному підприємству, отже підприємство банкрут не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження спірним об'єктом нерухомого майна, тому Дніпровська міська рада на підставі вимог закону має право витребувати його від набувача -ТОВ «Тулс». Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються;

-13 вересня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Міськради поза її волею, суд вважає правомірними висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України. Зокрема, вмотивовано відхилено посилання на необхідність застосування строків позовної давності, оскільки недійсність угоди, за якою вибуло спірне майно, встановлена ухвалою від 29 серпня 2016 року у справі про банкрутство, а тому позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності. До того ж посилання про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються;

-16 травня 2017 року суд виходив із того, що за приписами частини 4 статті 267 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2016_11_02/pravo1/T030435.html?pravo=1> сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2016_11_02/pravo1/T030435.html?pravo=1>). Таким чином початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_466447/ed_2017_03_23/pravo1/T179800.html?pravo=1> прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Отже норми, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не можуть вважатись прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом першого заступника керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області, ОСОБА_4, третя особа - відділ Держгеокадастру у Новоушицькому районі Хмельницької області, про визнання розпоряджень незаконними та їх скасування, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко