Ухвала суду № 70764265, 28.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2017 року м. Київ К/800/33160/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Голяшкіна О.В.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року

у справі № 826/9709/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс»

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича,

третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа Фонду Кадиров В.В.), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В., оформлене протоколом від 11 серпня 2015 року № 47, в частині визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Факторинг Фінанс», посвідченого 28 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним № 1025 (далі - Договір № 1025).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року позов задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов Товариства залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з позовною заявою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій по суті спору, Уповноважена особа Фонду Кадиров В.В. звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги мотивовані серед іншого тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, касатор звертає увагу на пропущення Товариством установлених Кодексом адміністративного судочинства (КАС) України строків звернення до суду з цим позовом. Також Уповноважена особа Фонду Кадиров В.В. вважає безпідставним посилання судів попередніх інстанцій на обставини, встановлені судовими рішеннями судів господарської юрисдикції у справі № 910/5382/16, щодо дійсності Договору № 1025 та на Звіт про незалежну експертну оцінку фінансового стану від 20 червня 2014 року ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.».

У своїх запереченнях на касаційну скаргу Товариство просило залишити таку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами установлено, що 27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк», як продавцем, та ПАТ «Дельта Банк», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з умовами якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. За вказаним договором ПАТ «Кредитпромбанк», зокрема, продало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги до ТОВ Фірма «Юність» за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № 22/69/07-КЛТ, з урахуванням відповідних змін та доповнень, та за відповідними договорами, що забезпечують виконання вказаного кредитного договору.

У подальшому, 28 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк», як первісним кредитором, і ТОВ «Факторинг Фінанс», як новим кредитором, укладено Договір № 1025, згідно з умовами якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв, право вимоги виконання зобов'язань ТОВ Фірма «Юність» за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № 22/69/07-КЛТ, з урахуванням відповідних змін та доповнень, та за відповідними договорами, що забезпечують виконання вказаного кредитного договору; ціну відступлення вказаних прав вимоги сторонами визначено у розмірі 45000000,00 грн.

На підтвердження виконання умов Договору № 1025 Товариство надало суду відповідні копії акта прийому-передачі документів, які засвідчують права вимоги до ТОВ Фірма «Юність», та платіжного доручення від 28 серпня 2014 року.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що ціна Договору № 1025 погоджена сторонами з урахуванням Звіту про незалежну експертну оцінку фінансового активу, складеного 20 червня 2014 року ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.», згідно з яким ринкова вартість фінансового активу - майнових прав вимоги за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № 22/69/07-КЛТ, визначена у розмірі 45000000,00 грн.

Водночас, відступлене на користь Товариства право вимоги до ТОВ Фірма «Юність» за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № 22/69/07-КЛТ було набуте ПАТ «Дельта Банк» у ПАТ «Кредитпромбанк» за договором купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» сплатило купівельну ціну в загальній сумі 34880101,93 грн. і набуло право вимоги за вказаним кредитним договором за невиконаним грошовим зобов'язанням на загальну суму 99885744,39 грн.

Тобто, судами попередніх інстанцій установлено, що ПАТ «Дельта Банк», не будучи первісним кредитором ТОВ Фірма «Юність», здійснило факторингову операцію, викупивши з дисконтом від номіналу заборгованості у ПАТ «Кредитпромбанк» право вимоги до позичальника за 34880101,93 грн. та в подальшому, реалізувавши набуте право вимоги позивачу за 45000000,00 грн., отримало прибуток від такої операції за Договором № 1025 у розмірі 10119898,07 грн.

Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено Уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03 серпня 2015 року № 147 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

Згідно з даними витягу з протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями від 11 серпня 2015 року № 47 затверджено результати перевірки, якою виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), зокрема, договір № 1025 на підставі п.п. 1-3 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI. Висновок щодо виявлених ознак нікчемності Договору № 1025, передбачених п.п. 1-3 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, ґрунтується на тому, що згідно з умовами Договору № 1025 ТОВ «Факторинг Фінанс» сплатило ПАТ «Дельта Банк» ціну відступлення у сумі 45000000,00 грн., проте, загальна сума відступлених кредиторських вимог до ТОВ Фірма «Юність» складає 12496652,62 доларів США, що складало 173590676,63 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 27 серпня 2014 року.

У зв'язку із вищезазначеним, 26 серпня 2015 року уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» надіслала позивачу повідомлення від 26 серпня 2015 року № 7419, яким повідомлено про нікчемність Договору №1025.

Вважаючи рішення відповідача, оформлене протоколом від 11 серпня 2015 року № 47, в частині визнання нікчемним Договору № 1025, Товариство звернулось до суду з цим адміністративним позовом.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2016 року, у справі № 910/5382/16 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Факторинг Фінанс», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним Договору № 1025 та зобов'язання вчинити дії у задоволенні позову відмовлено повністю. Вказаним вище рішенням Господарського суду міста Києва встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки ним не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання Договору № 1025 недійсним та наявність підстав нікчемності правочину, які встановлені в ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а оспорюване рішення відповідача є протиправним, з огляду на встановлені у справі обставини у їх сукупності та відсутності підстав для визнання Договору № 1025 нікчемним.

Суд касаційної інстанції погоджується із вказаними обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій та виходить з такого.

Ч. 2 ст. 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Водночас, згідно із ч. 1 ст. 4 цього ж Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою.

Наведене свідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень, а спір щодо правомірності прийняття уповноваженою особою Фонду відповідних управлінських рішень належить до категорії публічно-правових та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, не заслуговує на увагу позиція касатора щодо порушення встановленої законом юрисдикції адміністративних судів з посиланням на постанову Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (№ 21-4846а16) про підвідомчість судам господарської юрисдикції спору між управлінням Пенсійного фонду України та банком. Вказане рішення ухвалено у спорі щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 20 вересня 2016 року (№ 21-2288а16).

Крім того, суд не бере до уваги посилання Уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В. на пропущення Товариством установленого законодавством процесуального строку звернення до суду з цим позовом, оскільки цим доводам надано відповідну правову оцінку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року.

Стосовно правової оцінки оспорюваного рішення відповідача, оформленого протоколом від 11 серпня 2015 року № 47, в частині визнання нікчемним Договору № 1025, суд виходить з такого.

Ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Приписами ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1);

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2);

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 70 КАС Україна належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Жодних обставин справи, які б свідчили про те, що у межах укладення та виконання Договору № 1025 ПАТ «Дельта Банк» вчинив дії, передбачені п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, судами попередніх інстанцій не установлено. Не посилається на такі обставини у своїх доводах і касатор. Так, відступлення ПАТ «Дельта Банк» майнових прав вимоги згідно з Договором № 1025 здійснено за сплату Товариством 45000000,00 грн. Тобто таке відчуження здійснено не безоплатно і жодних доказів того, що ПАТ «Дельта Банк» став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим через виконання умов Договору № 1025 суду не надано.

Також суд вважає безпідставним твердження Уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В. про нікчемність Договору № 1025 з посиланням на положення п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI з огляду на таке.

На думку відповідача, Договір № 1025 є нікчемним з підстави, передбаченої п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, відповідно до якої правочин (Договір № 1025) неплатоспроможного банку є нікчемним, оскільки банк здійснив відчуження майна (права вимоги), за цінами, нижчими від звичайних (тобто оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості майна, отриманого банком).

Водночас, як встановлено судами, ціна Договору № 1025 ґрунтується на даних Звіту про незалежну експертну оцінку фінансового активу, складеного 20 червня 2014 року ТОВ «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі.», згідно з яким ринкова вартість фінансового активу - майнових прав вимоги за кредитним договором від 17 жовтня 2007 року № 22/69/07-КЛТ, визначена у розмірі 45000000,00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно враховано, що суду не надано будь-яких доказів на підтвердження заперечень учасників факторингової операції (у тому числі ПАТ «Дельт Банк») на вказаний звіт. Отже, посилання відповідача на те, що вказаний звіт не є належним доказом у зв'язку з відсутністю рецензії на нього, є безпідставним.

Також, суд бере до уваги те, що ПАТ «Дельта Банк», не будучи первісним кредитором ТОВ Фірма «Юність», здійснило факторингову операцію, викупивши з дисконтом від номіналу заборгованості у ПАТ «Кредитпромбанк» право вимоги до позичальника за 34880101,93 грн. та в подальшому, реалізувавши набуте право вимоги Товариству за 45000000,00 грн., отримало прибуток від такої операції за Договором № 1025 у розмірі 10119898,07 грн.

Відступлення ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги на підставі даних дійсного Звіту про незалежну експертну оцінку фінансового активу від 20 червня 2014 року за 45000000,00 грн., який банківською установою попередньо було придбано за 34880101,93 грн., та отримання від такої факторингової операції прибутку у розмірі 10119898,07 грн. спростовують твердження Уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В. про нікчемність Договору № 1025 з посиланням на положення п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст. ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2016 року, у межах справи № 910/5382/16 розглянуто позов ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» до ТОВ «Факторинг Фінанс» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, посвідченого 28 серпня 2014 року приватним нотаріусом Соколовим О.Є., реєстраційний № 1025, та зобов'язання ТОВ «Факторинг Фінанс» повернути АТ «Дельта Банк» оригінали договорів та документів, переданих на виконання договору № 1025.

Розглянувши вказаний спір, суди господарської юрисдикції дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання укладеного між сторонами спору Договору № 1025 про відступлення права вимоги недійсним та наявність підстав нікчемності правочину, які встановлені ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведені обставини, встановлені судовим рішенням в господарській справі, що набрало законної сили, також спростовують твердження Уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В. про нікчемність укладеного між ПАТ «Дельта Банк» і Товариством Договору № 1025.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності та встановлені обставини спору за своїм внутрішнім переконанням, суд погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову та визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи Фонду Кадирова В.В., оформленого протоколом від 11 серпня 2015 року № 47, в частині визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Факторинг Фінанс», посвідченого 28 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстраційним № 1025.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги спростовуються вище переліченими нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: