Постанова № 70763354, 05.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 750/8184/17 Головуючий у 1-й інстанції: Карапута Л.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Позивач, ГУ ПФ в Чернігівській області) звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - Відповідач, УДВС ГТУЮ у Чернігівській області) про зобов'язання закінчити виконавче провадження на підставі ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» за виконавчим листом №750/2618/17, виданим 03.08.2017 року Деснянським районним судом м. Чернігова, без стягнення виконавчого збору в сумі 12 800,00 грн.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.10.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження у випадку фактичного виконання рішення у повному обсязі, а матеріалами справи підтверджується добровільне виконання рішення Позивачем до відкриття виконавчого провадження, Відповідач зобов'язаний закінчити виконавче провадження без стягнення виконавчого збору.

Не погоджуючись із викладеним у постанові рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на неврахуванні судом відсутності у державного виконавця відомостей про виплату перерахованої пенсії, безпідставному втручанні суду у дискреційні повноваження органу державної виконавчої служби, помилковому віднесенні інституту стягнення виконавчого збору до форм відповідальності за невиконання судового рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2017 року у справі №750/2618/17 (а.с. 4-6), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2017 року (а.с. 7-8), зокрема, зобов'язано ГУ ПФ в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2, починаючи з 01.03.2017 року, виходячи з 77% його грошового забезпечення, з якого сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно довідки Чернігівського загального відділу військової служби правопорядку від 10.02.2017 року №53.

На виконання згаданого рішення суду ГУ ПФ в Чернігівській області 26.07.2017 року проведено перерахунок пенсії з 01.05.2017 року та визначено її розмір з урахуванням перерахунку (а.с. 13). Крім того, Позивачем складено розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії, згідно якого сума доплати ОСОБА_2 за наслідками перерахунку пенсії на підставі рішення суду визначена у розмірі 21 245,60 грн. (а.с. 14).

Деснянським районним судом м. Чернігова 03.08.2017 року у вказаній справі було видано виконавчий лист, який було пред'явлено до виконання УДВС ГТЮУ у Чернігівській області.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Назаренко М.Б. від 04.08.2017 року відкрито виконавче провадження №54448867 з примусового виконання виконавчого листа №750/2618/17 від 03.08.2017 року (а.с. 9-10). Пунктом 3 даної постанови приписано стягнути з боржника (ГУ ПФ в Чернігівській області) виконавчий збір у розмірі 12 800,00 грн. Згадану постанову отримано Позивачем 10.08.2017 року (а.с. 9).

Листом від 14.08.2017 року №4335/03-01 ГУ ПФ в Чернігівській області повідомило відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області про проведення перерахунку пенсії 26.07.2017 року та виплату різниці у пенсії у серпні 2017 року (а.с. 11).

Згідно довідки АТ «Ощадбанк» від 28.09.2017 року №36/4603 кошти в сумі 30 649,33 грн. були зараховані на картковий рахунок ОСОБА_2 відповідно до наданих основних списків 04.08.2017 року (а.с. 31).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 26, 27, 39, 63 Закону України «Про виконавче провадження», прийшов до висновку, що оскільки Позивачем було добровільно у повному обсязі виконано рішення суду до відкриття виконавчого провадження, останнє підлягає закінченню без стягнення виконавчого збору за правилами ч. 9 ст. 27 вказаного Закону.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може повністю погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У ч. 5 ст. 26 Закону передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За правилами ч. 6 ст. 26 Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

З наведеного випливає, що юридичний факт у вигляді відкриття виконавчого провадження презюмує, що, зокрема, судове рішення у добровільному порядку не виконано, а тому законодавцем покладено на державного виконавця обов'язок зазначити належний до стягнення з боржника виконавчий збір у розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Приписи ч. 3 ст. 27 Закону визначають, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

При цьому, за правилами ч. 9 ст. 27 Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що, як було зазначено вище, у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зобов'язаний вказати належну до стягнення з боржника суму виконавчого збору. Водночас, встановлення державним виконавцем у подальшому обставин виконання судового рішення до відкриття виконавчого провадження свідчить про відсутність правових підстав для стягнення виконавчого збору. Саме з метою усунення наведеної правової даної правової невизначеності законодавцем і було передбачено можливість закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону з урахуванням особливостей, визначених ч. 9 ст. 27 Закону.

З наведеного випливає, що оскільки вже станом на 04.08.2017 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова було виконано ГУ ПФ в Чернігівській області, що підтверджується, зокрема, відомостями щодо перерахунку пенсії від 26.07.2017 року та листом АТ «Ощадбанк» від 28.09.2017 року №36/4603 про зарахування коштів, то із закінченням виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання Відповідача закінчити виконавче провадження на підставі ч. 9 ст. 27 Закону без стягнення виконавчого збору, суд першої інстанції не врахував такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Аналіз положень ст. ст. 27, 39 Закону дає підстави для безумовного висновку, що уповноваженим на прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження та вирішення питання про стягнення виконавчого збору за наслідками його закінчення є державний виконавець.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ст. 2 КАС України.

Отже, оскільки до виключної компетенції органів Державної виконавчої служби України належить вирішення питання, зокрема, про прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження та вирішення питання про стягнення виконавчого збору, судова колегія приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що задоволення останніх зумовить безпосереднє втручання суду у дискреційні повноваження органу виконавчої влади, що приписами чинного законодавства.

Крім того, матеріалами справи не підтверджується вчинення Відповідачем будь-яких дій, спрямованих, по-перше, на стягнення з Позивача виконавчого збору, по-друге, закінчення виконавчого провадження з будь-яких інших підстав, ніж передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2017 року задоволено клопотання УДВС ГТУЮ у Чернігівській області та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.10.2017 року у розмірі 1 760,00 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 1 760,00 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 98, 160, 167, 181, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області - задовольнити повністю.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про зобов'язання вчинити дії - скасувати.

Ухватити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, пр-т. Миру, 21а, код ЄДРПОУ 34924518) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 1 760 (одна тисяча сімсот шістдесят) гривень 00 копійок на рахунок Державної судової адміністрації України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКC України у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Постанова набирає законної через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко