Постанова № 70762731, 04.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2017 р. Справа№ 910/14854/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.

представників

від позивача не з'явився

від відповідача 1 Ковалик В.В.

від відповідача 2 не з'явився

третіх осіб не з'явились

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 по справі №910/14854/17 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

2. Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів

1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов Олександр Євгенович

2. Приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Наталія Степанівна

про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 по справі №910/14854/17 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 04.12.2017.

29 листопада 2017 року представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі його представника.

В судове засідання 04.12.2017 з'явився представник відповідача 1.

Представники позивача, відповідача 2 та третіх осіб в судове засідання не з'явились.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники позивача, відповідача 2 та третіх осіб повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача, відповідача 2 та третіх осіб.

Представник відповідача, в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 .

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

23 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" (далі - позивач, іпотекодавець) укладено Іпотечний договір № 08/05/103/08-КЛТ (далі - Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріз Н.С. за реєстровим номером 2265.

Відповідно до умов Іпотечного договору, у забезпечення зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем за Кредитним договором іпотекодавець надає іпотекодавця в іпотеку предмет іпотеки.

У розділі "Терміни та визначення" Іпотечного договору, визначено, що предметом іпотеки є: майнові права на об'єкт будівництва, який буде побудований в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги.

23 квітня 2008 року приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу, на підставі ст. 73 Закону України "Про нотаріат" та у зв'язку з посвідченням Договору іпотеки, накладено заборону відчуження на зазначені в договорі майнові права на об'єкт будівництва, який буде побудований в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги, та належить ТОВ "Ковельрембуд", до припинення договору іпотеки.

В подальшому, на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року, ПАТ "Кредитпромбанк" відступило ПАТ "ДельтаБанк" права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 08/05/08-КЛТ та додатковими договорами до нього, на забезпечення якого укладено спірний Іпотечний договір.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 2 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року визнано недійсним іпотечний договір від 23 квітня 2008 року, укладений між ТОВ "Ковельрембуд" та ПАТ "Дельта Банк".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачі по справі, в період з 11.04.2016 до часу звернення до суду, не вчинили обов'язкові дії щодо припинення обтяжень іпотекою та забороною відчуження відносно майна позивача, а саме майнових прав на об'єкт будівництва, відповідно до порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127 щодо скасування відповідних записів в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема визнанням іпотечного договору недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно з ч. 3 ст. ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.

Обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом (ст. 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Положеннями ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що іпотечний договір від 23 квітня 2008 року, укладений між ТОВ "Ковельрембуд" і ПАТ "Дельта Банк" визнано недійсним в судовому порядку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що встановлення недійсності Іпотечного договору, має наслідком припинення приватного обтяження на користь відповідачів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, зареєстрованого на підставі такого правочину.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" міститься обтяження іпотекою майнових прав на об'єкт будівництва, який буде побудованим в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги та включає в себе 180 квартир, загальною площею 9 700,06 кв.м., в тому числі: однокімнатні - 100 (площа 4 475,60 кв.м.), двокімнатні - 71 (площа 4 501,94 кв.м.), трикімнатні - 9 (площа 722,52 кв.м.). Площа земельної ділянки 5 184 кв.м., термін завершення будівництва та введення в експлуатацію 10-поверхового житлового будинку - 30.06.2010 на підставі Іпотечного договору серії та номер: 2265, виданого 23.04.2008.

Обтяження забороною відчуження майнових прав на об'єкт будівництва, який буде побудований в майбутньому і знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця 40 років Перемоги та включає в себе 180 квартир, загальною площею 9 700,06 кв.м., в тому числі: однокімнатні - 100 (площа 4 475,60 кв.м.), двокімнатні - 71 (площа 4 501,94 кв.м.), трикімнатні - 9 (площа 722,52 кв.м.). Площа земельної ділянки 5 184 кв.м., термін завершення будівництва та введення в експлуатацію 10-поверхового житлового будинку - 30.06.2010 на підставі Іпотечного договору серії та номер: 2265, посвідченого Приватним нотаріусом Козоріз Н.С. і на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги, серії та номер: 2466, виданий 27.09.2013, посвідченого Шевченко Д.Г., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Відповідно до наданої суду позивачем Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ТОВ Укрімпекс (код ЄДРПОУ 23461258), номер інформаційної довідки 49351806 від 08.12.2015р., сформована приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_13 (далі Інформаційна довідка), в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься обтяження № 9537721 від 18.02.2010р. на підставі договору іпотеки №335/31/6-2/4 від 18.02.2010р.; в Державному реєстрі іпотек міститься обтяження (іпотека) №9537741 від 18.02.2010р. на підставі договору іпотеки №335/31/6-2/4 від 18.02.2010р. (т.1, а.с. 100).

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майно іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною пятою статті 3 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться органом державної реєстрації прав.

Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою (такою особою є нотаріус), на підставі повідомлення іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Частиною другою статті 9 цього ж Закону передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а статтею 30 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про нотаріат" вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Частиною 1 статті 34 Закону України "Про нотаріат" визначено перелік нотаріальних дії, які вчиняють нотаріуси, до яких, зокрема, відносить, накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Згідно зі ст. 74 Закону України "Про нотаріат" одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майн.

Главою 4 Закону України "Про нотаріат" визначено загальні правила вчинення нотаріальних дій. Відповідно до ч. 2 ст. 8-1 Закону України "Про нотаріат" будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов'язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його помічника, інших працівників, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав, а також нотаріус має виключну компетенцію в питаннях прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, та, відповідно, внесення до Державного реєстру запису про припинення обтяження (заборони на нерухоме майно).

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України у від 11.11.2015 по справі № 21-2958а15.

Беручи до уваги, що державна реєстрація прав проводиться відповідно до визначених законом етапів, вчиненню реєстраційних дій передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства, суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію прав за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформлені, а всі етапи їх перевірки завершені.

При цьому, державною реєстрацією обтяження є офіційне визнання і підтвердження державою факту обтяження права саме шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, враховуючи положення ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав (в даному випадку - Іпотечного договору), вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, що в свою чергу передбачає звернення до компетентного суб'єкту державної реєстрації прав.

Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що звертався до приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Козоріс Н.С. із заявою про зняття заборон відчуження відповідного нерухомого майна та виключення внесених, в зв'язку з реєстрацією іпотечного договору, записів до Єдиного державного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек. Проте, приватний нотаріус Козоріс Н.С. відмовила в задоволенні зазначеної заяви. В той же час, апелянт не надав жодних доказів на підтвердження зазначених доводів.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підтвердження того, що позивач звертався до компетентного суб'єкту державної реєстрації прав і йому відмовлено в такій реєстрації припинення обтяження на підставі рішення суду, яким визнано недійсним Іпотечний договір.

Крім того, судова колегія прийшла до висновку, що в даному випадку відсутнє порушене право позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене статтею 55 Конституцією України, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень позивача, останній не зазначає, які саме вимоги законодавства порушені відповідачами, а також не довів належними та допустимими доказами того, що позовні вимоги мають пред'являтись саме до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", оскільки не надав доказів звернення до відповідачів з проханням звернутися до державного реєстратора та, відповідно, відмови останніх здійснити зазначені дії.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 по справі №910/14854/17.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 по справі №910/14854/17 без змін.

2.Матеріали справи №910/14854/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна