Рішення № 70762489, 05.12.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.12.2017 Справа № 920/860/17

Господарський суд Сумської області, у складі судді Спиридонової Н.О., при секретарі судового засідання Гребенюк С.В., розглянувши матеріали справи № 920/860/17:

за позовом: заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Військової частини 1471 Державної прикордонної служби України, с. Савинці, Рокитянський район, Київська область;

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Рухленко Сергія Олександровича, м. Суми;

про стягнення 23 933 грн. 40 коп.,

за участю представників сторін:

прокурор військової прокуратури Сумського гарнізону - Плотицький О.М.

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився.

Суть спору: прокурор звернувся до суду із позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 23933 грн. 40 коп., з яких: 9 107 грн. 40 коп. пені, 14 826 грн. 00 коп. штрафу, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між позивачем і відповідачем договору №4317 від 27.02.2017, а також судові витрати по справі.

Прокурор в судовому засідання підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Від позивача надійшла заява № 14/1719 від 29.11.2017 про розгляд справи за відсутності його представника та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву в обґрунтування своєї позиції не подав, у судове засідання повноважного представника не направив.

Копії ухвал про порушення провадження у справі та про відкладення її розгляду, що направлялись на адресу відповідача зазначену у позовній заяві, були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень створені сторонам усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, оцінивши надані докази, суд встановив:

Згідно ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає зі посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Центральним органом управління Державної прикордонної служби України згідно ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону Адміністрація Держприкордонслужби України.

Таким чином, органом виконавчої влади на місцях є командири з'єднань, частин, навчальних установ, яким Статутом внутрішньої служби ЗС України затвердженого Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби України» № 548-ХІУ від 24.03.1999) надано повноваження органу виконавчої влади.

27.02.2017 між військовою частиною 1471 (замовник) та фізичною особою - підприємцем Рухленко Сергієм Олександровичем (постачальник) укладено договір № 43-17 про постачання масла вершкового з доставкою до військових частин Державної прикордонної служби України згідно зі специфікацією договору на загальну суму 1143720 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 6.2 договору замовник має право контролювати поставку товару у строки, встановлені цим договором, а згідно п. 6.3. договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Пунктом 5.2. договору поставка товару за цим договором здійснюється за заявкою замовника. Строк поставки товару за цим договором складає 20 календарних днів відповідно до заявки змовника. Заявка замовника подається шляхом надсилання її на електронну пошту постачальника, зазначену в Договорі, а постачальник зобов'язаний в день отримання заявки замовника підтвердити її отримання шляхом відправлення на електронну пошту замовника: central_baza@dpsu.gov.ua, з підписом відповідальної особи про дату та час отримання на бланку заявки замовника, з подальшим письмовим підтвердженням на адресу замовника про початок та кінцевий термін поставки товару відповідно до отриманої заявки замовника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав заявку на постачання продовольства від 28.02.2017 № 722-53 ВЧ 1471 від позивача 01.03.2017 та зобов'язався поставити товар в кількості та строк зазначений в заявці (а.с. 17).

Відповідно до п. 5.1. договору відвантаження та доставка товару до військових частин згідно специфікації до договору проводиться на підставі документів оформлених замовником з подальшим його перевезенням в місця, визначені специфікацією, проводиться за рахунок коштів (або транспортом) постачальника в строки передбачені п. 5.2. цього договору, а саме в строки відповідно до заявки замовника.

Відповідно до пунктів 5.6, 5.7 договору для перевезення товару до товароодержувача уповноваженими особами замовника оформляється накладна на товар (в двох примірниках), акт приймання-передачі товару на перевезення. Акт приймання-передачі товару на перевезення складається в чотирьох примірниках: перший залишається у замовника, другий передається товароодержувачу, третій - постачальнику, четвертий після оформлення товароодержувачем повертається до замовника. Разом з четвертим примірником акту приймання-передачі товару на перевезення до замовника постачальником в термін не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дня прийняття товару товароодержувачем повертаються оформлені належним чином один примірник накладної, довіреність на отриманий товар та копії документів, що підтверджують якість товару. Датою прийняття товару є дата вказана уповноваженою особою товароодержувача при отриманні товару в акті приймання-передачі товару на перевезення.

За даною заявкою замовника постачальнику необхідно було здійснити поставку товару з 01.03.2017 до 20.03.2017 до наступних військових частин Держприкордонслужби:

в/ч 2196 м. Подільськ в кількості 500 кг;

в/ч 2197 м. Білгород-Дністровський в кількості 500 кг;

в/ч 1474 м. Ізмаїл в кількості 1000 кг;

в/ч 2138 м. Одеса в кількості 1000 кг;

в/ч 1485 м. Одеса в кількості 1000 кг.

Відповідно до наданих постачальником видаткових накладних від 02.03.2017 № МО-0001340, № МО-0001341, № МО-0001342, № МО-0001343, № МО-0001344 (а.с. 18-27) замовником було оформлено документи для доставки постачальником товару до військових частин згідно заявки відповідно до умов договору, однак, як слідує з матеріалів справи, фактична поставка товару до військових частин не відбулась.

В отриманих документах від постачальника не зазначено факту прийняття товару, оплата не здійснювалась, тому такий товар вважається неприйнятим.

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач листом від 07.04.2017 звернувся до замовника з пропозицією щодо розірвання договору від 27.02.2017 за згодою сторін у зв'язку з підставами викладеними у листі від 28.03.2017 (а.с. 28).

03.05.2017 сторони дійшли згоди та уклали додаткову угоду № 1 про розірвання договору № 43-17 від 27.02.2017, пунктом 2 якої погодили, що з моменту набрання чинності цією угодою зобов'язання сторін, що виникли з договору, припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із договором, за винятком сплати штрафних санкцій замовнику щодо якості та порушення строків поставки товару з боку постачальника на умовах цього договору, станом на момент підписання цієї додаткової угоди.

Відтак, відповідач, підписуючи вищевказану додаткову угоду, погодився із сплатою штрафних санкцій замовнику щодо якості та порушення строків поставки товару з його боку.

Відповідно до п. 7.3. договору за порушення строку поставки товару зазначеного у п. 5.2. договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення поставки. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості недопоставленого товару.

За твердженнями позивача, станом на момент звернення відповідача про розірвання договору поставки, сума недопоставленого товару згідно заявки складає 211800,00 грн. в кількості 4000 кг з порушенням строку поставки товару з боку постачальника на 43 дні, у зв'язку з чим нараховано штрафні санкції, з яких: 9107,40 грн. пені, 14826,00 грн. штрафу. Таким чином, станом на 03.05.2017 загальний розмір штрафних санкцій за порушення строку поставки товару за договором становить 23933,40 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За загальним правилом, встановленим ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач неналежним чином виконав свої майново-господарські зобов'язання перед позивачем з постачання товару в узгоджені сторонами строки, а отже у позивача виникло право стягнути з відповідача штраф та пеню відповідно до п. 7.3 договору.

Отже позивач просить стягнути з відповідача 9107,40 грн. пені в розмірі 0,1 вартості недопоставленого товару за кожен день прострочки, та штраф у розмірі 7 %, що становить 14826,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені за період з 21.03.2017 по 03.05.2017 в розмірі 9107,40 грн. та штрафу в розмірі 14826,00 грн.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 9107,40 грн. та штрафу в розмірі 14826,00 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем, у розмірі 1600 грн. 00 коп. підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Рухленка Сергія Олескандровича (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Військової частини 1471 Державної прикордонної служби України (Київська область, Рокитнянський район, с. Савинці, р/р 35219078017870, код 23311530, МФО 820172, ДКСУ у м. Києві) штрафні санкції в розмірі 23933 (двадцять три тисячі дев'ятсот тридцять три) грн. 40 коп., з яких: 9107 (дев'ять тисяч сто сім) грн. 40 коп. пені, 14826 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять шість) грн. 00 коп. штрафу та 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Н.О. СПИРИДОНОВА