Рішення № 70762452, 05.12.2017, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2017 року Справа № 923/559/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі судового засідання Степановій Н.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім"

до Приватного підприємства "ШАТО"

за первісним позовом про: стягнення 390622,47 грн;

за зустрічним позовом про: визнання договору оренди удаваним та визнання його недійсним;

за участі представників:

від позивача ОСОБА_1 (представника за дорученням),

від відповідача ОСОБА_2 (представника за дорученням, адвоката),

в с т а н о в и в:

19.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» звернулося до суду з позовом, спрямованим до Приватного підприємства «ШАТО», про стягнення 390622,47 грн заборгованості за договором оренди № 300117ШОП від 30.01.2017, з яких 209544 грн основної заборгованості, 6356,21 грн пені, 722,26 грн річних та 174000 грн штрафу, зазначаючи, що відповідач не сплатив орендну плату станом на 14.06.2017.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з підстав, викладених у зустрічному позові. Зокрема, до початку розгляду справи по суті 11.09.2017 Приватне підприємство «ШАТО» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» про визнання вказаного договору оренди приміщення № 300117ШОП від 30.01.2017 удаваним та визнання його недійсним.

Безпосередньо у зустрічному позові відповідач повязує удаваність правочину з приховуванням факту зберігання майна, а не оренди приміщення, підтвердженням чому є тривалі попередні відносини зберігання. Так, він зазначає, що приміщення в оренду не передавалося, оскільки воно використовувалося тимчасово для розвантажування продукції та повернення тари позивачу, яка постійно знаходилася у нього. В якості підстав недійсності договору відповідачем здійснені посилання на приписи статтей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 1, 10, 27 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва».

Позивачем вимоги за зустрічним позовом не визнаються з посиланням на відсутність підстав для твердження про удаваність правочину, а також недоведеність відповідачем факту невідповідності договору оренди нормам діючого законодавства.

Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 11.06.2017, 20.11.2017, 12.09.2017, 26.09.2017 та 05.12.2017. В період з 26.09.2017 по 27.11.2017 провадження у справі було зупинене до вирішення повязаної з нею справи № 923/560/17.

Ухвалою суду від 27.11.2017 провадження поновлене та розгляд справи призначений на 05.12.2017, при цьому явка представників сторін не визнаалася судом обовязковою. У вказаний час представник відповідача до суду не зявився, надіславши лише клопотання про залишення позову без розгляду через заявлення ним іншого позову про недійсність того ж договору оренди, тобто № 300117ШОП від 30.01.2017. Вірішуючи питання неяки представника та подальшого розгляду справи без його участі, судом, з урахуванням думки представника позивача, вирішено завершити розгляд справи без участі відповідача. Поряд з цим, заява відповідача про залишення зустрічного позову без розгляду судом відхилена у звязку з відсутністю відповідної підстави, перелік яких наведений в статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Крім викладеного судом встановлено, що 30.01.2017 між сторонами укладено договір оренди приміщення № 300117ШОП, за умовами якого позивач, виступаючи в якості орендодавця, передав відповідачу, як орендарю, в оплатне користування приміщення площею 200 кв. м за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, перший поверх; на строк до 31.05.2017, а відповідач зобовязалася сплачувати вартість орендної плати в розмірі 58000 грн на місяць не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця.

На виконання умов договору позивач передав за актом приймання-передачі від 01.02.2017 обумовлене приміщення в оренду та щомісячно складав акти виконаних робіт. Зокрема, за актами № 31 від 28.02.2017 надано послуг на суму 58000 грн, № 64 від 31.03.2017 на суму 58000 грн, № 95 від 30.04.2017 на суму 58000 грн № 117 від 19.05.2017 на суму 35544 грн, а всього на загальну суму 209544 грн.

Не дивлячись на умови договору відповідач в обумовлений строк орендну плату у вказаному розмірі не сплатив, у звязку з чим станом на 14.06.2017 заборгував 209544 грн.

Під час судового розгляду справи відповідач сплатив 209544 грн платіжним дорученням № 443 від 20.07.2017 та ця сума прийнята позивачем в якості погашення заборгованості за договором оренди, у звязку з чим предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Через несвоєчасне виконання зобовязання щодо сплати орендної плати позивачем нараховані 722,26 грн річних за кожний місяць несплати в період з 11,03,2017 по 09.06.2017, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, а також 6356,21 грн пені та 174000 грн штрафу, які передбачені пунктом 8.2. договору, за яким за прострочення внесення оплати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення оплати становитиме більше 10 календарних днів, орендар зобовязується додатково сплатити орендарю штраф у розмірі місячної орендної плати за несвоєчасно оплачений місяць оренди.

Встановлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарського зобовязання, в силу якого у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобовязань (майново-господарських зобовязань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір оренди. Зокрема, згідно з приписами статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, а за змістом статті 286 того ж Кодексу орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.

Зі змісту наведених норм слідує висновок, що орендар зобовязаний сплатити орендодавцеві оренду плату у встановлений строк, а безпосередньо між сторонами такого правочину виникають правовідносини оренди (найму).

Поряд з цим, статтею 284 ГК України безпосередньо передбачені істотні умови такого договору, а саме ними є: обєкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

За частиною 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а за частиною 1 статті 180 того ж Кодексу зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Частиною 2 статті 180 ГК України також встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, якими є умови, визнані такими за законом, чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

В даному випадку у договорі оренди сторонами визначені істотні умови відносно обєкта оренди, строку, розміру орендної плати тощо, які вказують на спрямованість волі сторін щодо досягнення згоди на укладення саме договору оренди. Крім того, в названих вище актах виконаних робіт (надання послуг) № 31 від 28.02.2017, № 64 від 31.03.2017, № 95 від 30.04.2017, № 117 від 19.05.2017 сторонами зазначалася саме оренда приміщень на конкретний місяць орендних відносин. Підтвердженням наявності договірних відносин оренди є також акт приймання-передачі від 01.02.2017, за яким позивач, виступаючи в якості орендодавця, передав відповідачу, як орендарю, обумовлену частину приміщення площею 200 кв. м.

В контексті тверджень відповідача про удаваність названого договору з метою приховати договір зберігання, суд зазначає, що згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а тому з огляду на статтю 33 ГПК України відповідач повинен довести, що насправді договір оренди приховує правовідносини зберігання товару.

Проте, відповідачем не надано відповідних доказів існування зобовязальних правовідносин зберігання, якими, з урахуванням положень частини 1 статті 936 ЦК України (за якою за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності), повинні бути докази (документи), які підтверджують відповідну передачу товару як на зберігання, так і повернення його зі зберігання.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем не доведено удаваності спірного договору оренди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а також його недійсність встановлені приписами статей 203 та 215 ЦК України. Так, за частиною 1 статті 203 зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка його вчиняє повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; а за частиною 1 статті 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте, відповідач у зустрічному позові не вказав яка з перелічених підстав для визнання правочину недійсним мала місце при укладенні спірного правочину, не зазначив норму закону, яка порушена на його думку при його укладенні, а тому суд, з огляду на принципи диспозитивності та рівності сторін, не вправі самостійно визначати такі підстави, у звязку з чим вимоги відповідача про визнання договору оренди недійсним задоволенню не підлягають.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобовязань, за яким субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). При цьому не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7).

За таких обставин, несвоєчасне та неповне виконання відповідачем взятого на себе зобовязання по сплаті орендної плати, є порушенням взятих відповідачем на себе зобовязань та вказаних правових положень.

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення сум штрафу, пені та річних, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобовязань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання, а у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Натомість штрафом за названою статтею 549 є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобовязання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобовязання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобовязання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому за частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З огляду на вказані правові приписи та фактичні обставини справи, відповідач, порушивши зобовязання щодо сплати орендної плати, повинен на підставі пункту 8.2. договору сплатити позивачу 6356,21 пені, розрахунок якої судом перевірений та він є правомірним як за результатами математичних дій по її нарахуванню, періоду нарахування, так і граничного розміру, встановленого законом, а також штраф у розмірі 174000 грн, розрахунок якого судом перевірений.

Разом з тим, у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічні правові висновки викладені в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань».

Таким чином, відповідач, порушивши грошове зобовязання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу 722,26 грн річних, розрахунок яких судом перевірений та він є правомірним як за результатами математичних дій по їх нарахуванню, так і періодів нарахувань.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати відповідачем спірної суми в добровільному порядку, суд вважає позовні вимоги за первісним позовом такими, що підлягають задоволенню, а за зустрічним безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у відповідності до приписів статті 49 ГПК України суд зазначає, що оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір, сплачений позивачем за первісним позовом у розмірі 5859,35 грн, покладається на відповідача, а судовий збір сплачений відповідачем у розмірі 1600 грн за зустрічним позовом відноситься на нього.

З урахуванням вказаних правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в :

1.Провадження у справі за первісним позовом в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 209544 грн припинити.

2.Позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення 181078,47 грн задовольнити.

3.Стягнути з Приватного підприємства «ШАТО» (адреса: 74900 Херсонська область, м. Нова Каховка, проспект Дніпровський, буд. 97; ідентифікаційний номер 30593533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Тім» (адреса: 74800 Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, буд. 7; ідентифікаційний код 37249019) 6356,21 грн пені, 722,26 грн річних, 174000 грн штрафу та 5859,35 грн компенсації по сплаті судового збору.

4.В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

Повне рішення складене 06.12.2017

Суддя М.К. Закурін