Рішення № 70762314, 05.12.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" грудня 2017 р. Справа № 918/741/17

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Церковної Н.Ф., при секретарі судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому засіданні матеріали справи за позовом Дочірнього підприємства "Авіком-Рівне" до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" про стягнення заборгованості в сумі 155 740,60 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність б/н від 10.08.2017 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Дочірнє підприємство "Авіком-Рівне" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 155 740,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: 04.01.2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки та зберігання нафтопродуктів № 5А (надалі-договір), за умовами якого позивач зобов'язується поставити відповідачу товар, а відповідач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 024 276,00 грн, що стверджується накладними та довіреностями. Відповідачем оплачено отриманий товар на суму 882 676,00 грн. Відтак заборгованість відповідача за придбані нафтопродукти складає 141 600,00 грн, яку позивач просить суд стягнути у судовому порядку. Крім цього, позивачем нараховано 5 140,27 грн пені, 6 168,33 грн 30% річних та інфляційних в розмірі 2 832,00 грн.

Ухвалою суду від 30.10.2017 року порушено провадження, розгляд справи призначено на 13.11.2017 року. Ухвалою суду від 13.11.2017 року розгляд справи відкладено на 05.12.2017 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

04.01.2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) укладено договір поставки та зберігання нафтопродуктів № 5А (надалі-договір). Відповідно до п. п. 8.1.,8.2. договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016 року. При відсутності повідомлення про відмову від договору за 30 днів до його закінчення однієї із сторін він вважається продовженим на тих самих умовах на один рік.

За умовами договору позивач (продавець) зобовязується поставити покупцю товар, а покупець зобовязується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Під товаром розуміються нафтопродукти, що закуповуються покупцем у продавця оптовими партіями для подальшого комерційного використання (використання у власній господарській діяльності, для виробничого споживання, для подальшого їх продажу, надання повязаних із цим послуг тощо).

Оптова партія товару - це визначена одним товаросупровідним документом (видатковою накладною) кількість товару одного або декількох найменувань, закупленого покупцем у продавця.

Згідно з п. 1.4. договору поставці підлягає товар, асортимент, кількість, ціна та вартість якого встановлюється у видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.5 договору право власності на товар переходить до покупця в день складання та підписання сторонами видаткової накладної. Зобовязання продавця по поставці товару вважаються виконаними після передачі товару покупцю у місці поставки згідно видаткових накладних на товар. Місце поставки товару: АЗС м. Рівне, вул. Пирогова,7. Разом із товаром продавець передає покупцю копії сертифікатів відповідності та паспортів якості на товар.

Передача та повернення товару зі зберігання підтверджується актами, що підписуються повноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до п. 3.1. договору асортимент, кількість, ціна та вартість партії товару визначається сторонами у видаткових накладних.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1024276,00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними та довіреностями № 8 від 04.01.2016 на суму 47 100,00 грн та довіреністю № 2 від 04.01.2016 року, № 10 від 11.01.2016 року на суму 31 400,00 грн та довіреністю № 3 від 06.01.2016 року, № 27 від 15.01.2016 року на суму 31 400,00 грн та довіреністю № 6 від 15.01.2016 року, № 44 від 22.01.2016 року на суму 30 400,00 грн та довіреністю № 7 від 22.01.2016 року, № 68 від 28.01.2016 року на суму 91 200,00 грн та довіреністю № 10 від 28.01.2016 року, № 142 від 12.02.2016 року на суму 30 400,00 грн та довіреністю № 21 від 12.02.2016 року, № 163 від 19.02.2017 року на суму 30 400,00 грн та довіреністю № 24 від 19.02.2016 року, № 206 від 26.02.2016 року на суму 30 400,00 грн та довіреністю № 32 від 26.02.2016 року, № 257 від 04.03.2016 року на суму 30 400,00 грн та довіреністю № 35 від 04.03.2016 року, № 405 від 01.04.2016 року на суму 59 000,00 грн та довіреністю № 57 від 31.03.2016 року, № 565 від 22.04.2016 року на суму 16500,00 грн та довіреністю № 70 від 22.04.2016 року, № 630 від 04.05.2016 на суму 26250,00 грн та довіреністю № 72 від 28.04.2016 року, № 713 від 13.05.2016 року на суму 35 000,00 грн та довіреністю № 79 від 13.05.2016 року, № 777 від 24.05.2016 року на суму 42 450,00 грн та довіреністю № 84 від 24.05.2016 року, № 1008 від 22.06.2016 року на суму 18 300,00 грн та довіреністю № 102 від 22.06.2016 року № 1310 від 29.07.2016 року на суму 18 300,00 грн та довіреністю № 125 від 29.07.2016 року, № 1544 від 26.08.2016 року на суму 37 026,00 грн та ТТН № АР-0001544 від 26.08.2016 року, № 1677 від 08.09.2016 року на суму 29 150,00 грн та довіреністю № 150 від 08.09.2016 року, № 1880 від 29.09.2016 року на суму 18 600,00 грн та довіреністю № 166 від 29.09.2016 року, № 2143 від 27.10.2016 року на суму 19 000,00 грн та довіреністю № 181 від 27.10.2016 року, №2221 від 04.11.2016 року на суму 19 000,00 грн та довіреністю № 185 від 04.11.2016 року, № 2486 від 07.12.2016 на суму 19 900,00 грн та довіреністю № 207 від 07.12.2016 року, № 22 від 05.01.2017 року на суму 20 400,00 грн та довіреністю № 1 від 03.01.2017 року, № 28 від 06.01.2017 року на суму 20 500,00 грн, № 34 від 10.01.2017 року на суму 20 800,00 грн та довіреністю № 6 від 06.01.2017 року, № 97 від 24.01.2017 року на суму 41 600,00 грн та довіреністю № 14 від 24.01.2017 року, № 115 від 27.01.2017 року на суму 41 600,00 грн та довіреністю № 16 від 27.01.2017 року, № 163 від 03.02.2017 року на суму 42 400,00 грн та довіреністю № 21 від 03.02.2017 року, № 185 від 09.02.2017 на суму 41800,00 грн. та довіреністю № 24 від 09.02.2017, № 216 від 14.02.2017 року на суму 41 800,00 грн та довіреністю № 30 від 14.02.2017 року, № 277 від 01.03.2017 року на суму 41 800,00 грн та довіреністю № 38 від 01.03.2017 року.

Пунктами 5.1.,5.2.,5.3. договору передбачено, що підставою для оплати товару є рахунок покупця. Покупець оплачує рахунок продавця не пізніше 3-х банківських днів з дня отримання рахунку. Сторони погодили, що продавець має право надсилати покупцю рахунки на оплату електронною поштою та факсом. Розрахунки між сторонами здійснюються в гривнях шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок продавця.

Відповідач прийняв поставлений товар, що стверджується підписаними обома сторонами накладними та оплатив отриманий товар на суму 882 676,00 грн. Заборгованість відповідача за придбані нафтопродукти становить 141 600,00 грн, яка підтверджується актом звірки станом на 22.08.2017 року.

Судом також встановлено, що рахунок № 772 від 21.08.2017 року на оплату нафтопродуктів відповідачем отримано 29.08.2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням № 3300901237110 та описом вкладення у цінний лист, проте проплату заборгованості не здійснив.

29.09.2017 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №183 про оплату заборгованості, яку відповідач отримав 03.10.2017 року, що стверджується рекомендованим повідомленням № 3300901258125.

05.10.2017 року відповідач листом № 2773 запропонував позивачеві реструктуризувати заборгованість в сумі 141 600,00 грн, на що отримав відмову позивача.

Отже, внаслідок несвоєчасного і неналежного виконання зобовязань щодо оплати за поставлений товар у відповідача виникла заборгованість в розмірі 141 600,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Зміст договору та взяті за ним зобов'язання свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, які регулюються нормами ЦК України та ГК України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 141 600,00 грн.

Крім цього, позивачем нараховано 5 140,27 грн пені, 6 168,33 грн 30% річних та інфляційних в розмірі 2 832,00 грн.

Право позивача на нарахування пені передбачене п. 6.1 договору, а саме: у випадку порушення термінів оплати товару покупець зобовязаний сплатити продавцю пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 30 %.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо інфляційних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних, пені та 30% річних, з урахуванням умов договору та вимог, передбачених ст.ст. 253, 254 ЦК України, встановив, що розмір інфляційних становить 4565,18 грн (при заявленому - 2 832,00 грн), пені - 5 140,27 грн (при заявленому - 5 140,27 грн), 30% річних 6 168,33 грн, (при заявленому - 6 168,33 грн) (розрахунок додається).

Суд зазначає, що нарахована судом сума інфляційних перевищує нараховану суму позивачем. Однак, враховуючи те, що суд не вправі вийти за межі позовних вимог, то стягненню підлягають інфляційні у заявленому розмірі.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 141 600,00 грн основної заборгованості, 5 140,27 грн пені, 6 168,33 грн 30% річних та 2 832,00 грн інфляційних є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт прострочення в оплаті поставленого товару, а відповідач за належного повідомлення судом про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень, у судове засідання ні разу не з'явився та вказаних обставин не спростував.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Санком-Рівне" (вул. Данила Галицького, 25, м. Рівне, 33027, код ЄДРПОУ 36416494) на користь Дочірнього підприємства "Авіком-Рівне" (провулок Робітничий, буд. ,5, м. Рівне, 33009, код ЄДРПОУ 30559953) 141 600,00 грн заборгованості, 5 140,27 грн пені, 6 168,33 грн 30% річних та 2 832,00 грн інфляційних та 2 336,11 грн судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 06.12.2017 року.

Суддя Церковна Н.Ф.