Постанова № 70762207, 04.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2017 р. Справа№ 910/14944/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Матюхіні І.В.

За участю представників:

від позивача: Кердікошвілі О.А. - представник за доавіренцістю № 7-1 від 20.11.2017

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2017

у справі № 910/14944/17 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»

про стягнення 47 287,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 47 287,86 грн., яке становить частину з вартості збитків, завданих у зв'язку з пошкодженням автомобіля Geely GC6, державний номерний знак НОМЕР_1, внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_3 - водія автомобіля Renault Premium 400, державний номерний знак НОМЕР_2, цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують яким, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ № 8385934.

Заявлена до стягнення сума становить різницю між сумою виплаченого відповідачем позивачу страхового відшкодування (26 259,69 грн.) та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля (83 547,55 грн.).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2017, повний текст якого складений 17.10.2017, у справі № 910/14944/17 позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем щодо виплати страхового відшкодування за завдану шкоду.

Щодо розміру страхового відшкодування суд першої інстанції зазначив про те, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є платіжний документ про здійснення такої виплати, а не сума, яка визначена у звіті оцінювача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва за № 910/14944/17 від 25.09.2017 та прийняти нове рішення, в якому відмовити у позовних вимогах у повному обсязі.

В апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції відповідач послався на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги, що за змістом ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності винної у спірні ДТП особи відшкодовує вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу. У Звіті про оцінку, складеному на замовлення відповідача, вартість матеріального збитку з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складає 43 511,63 грн., яка на даний час виплачена відповідачем позивачу.

Ухвалою від 06.11.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А. Сітайло Л.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Під час апеляційного перегляду справи відповідачем до матеріалів справи долучено оригінал платіжного доручення № 7472 від 24.03.2017, яке свідчить про перерахування позивачеві в рахунок сплати спірного страхового відшкодування 7 251,94 грн. і щодо якого представник відповідача заявив клопотання прийняти його як додатковий доказ при апеляційному перегляді справи.

В судовому засіданні 04.12.2017 представник позивача не заперечив проти долучення вказаного платіжного доручення як додаткового доказу до матеріалів справи, підтвердивши факт отримання від відповідача коштів за ним.

Клопотання відповідача про прийняття платіжного доручення № 7472 від 24.03.2017 на суму 7 251,94 грн. як додаткового доказу колегією суддів задоволено з підстав, викладених нижче.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Позивач є власником автомобіля Geely GC6, державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Автомобіль), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с. 27).

30.06.2016 близько 13 годин 00 хвилин в м. Миколаєві по пр. Богоявленському відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Автомобіля та автомобіля Renault Premium 400, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 (далі Автомобіль 1).

В результаті ДТП пошкоджено Автомобіль.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.09.2016 у справі № н/п 3/490/2547/2016 (а.с. 14) винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено Автомобіль, визнано ОСОБА_3.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент ДТП), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

З наявного в матеріалах справи витягу з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 74) слідує, що станом на 30.06.2016 (дата спірної ДТП) цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована відповідачем згідно з полісом АЕ 8385934(далі Поліс) (страхувальник ОСОБА_4).

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Враховуючи, що матеріли справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 неправомірно володів Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобілем 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.

Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, тобто і ОСОБА_3 (особи, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи слідує, що 29.08.2016 позивач звернувся до відповідача з Заявою щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування (а.с. 15), в якій просив виплатити йому страхове відшкодування за вказаними в заяві реквізитами.

Листом № 1086.609.16.01.01-0387.09 від 21.09.2016 (а.с. 16) відповідач повідомив позивача про те, що ним розглянуто справу щодо пошкодження Автомобіля і прийняте рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 36 259,69 грн., та що 7 251,94 грн., що складають ПДВ, тимчасово утримано з суми страхового відшкодування і буде перерахованого після надання актів виконаних робіт та чеків про сплату ремонту Автомобіля.

Також у листі № 1086.609.16.01-0374.10 від 21.10.2016 (а.с. 25) відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до ст. 22.1. Закону страховик відшкодовує лише оцінену шкоду за вирахуванням франшизи, що за даними, що вказані в Звіті № 457 від 15.09.2016, виконаному ТОВ «Еклес», вартість матеріального збитку, завданого Автомобілю внаслідок спірної ДТП, становить 43 511,63 грн. з ПДВ, а відтак, сума страхового відшкодування становить 43 511,63 грн. - 7 251,94 грн. (розмір ПДВ) = 36 259,69 грн., яку відповідачем позивачу було сплачено.

Копію Звіту № 457 від 15.09.2016 відповідачем додано до апеляційної скарги.

Однак у матеріалах справи також наявна додана позивачем копія звіту № 122/09-16 про оцінку вартості (розміру) шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу від 19.09.2016, проведену на замовлення позивача, згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого Автомобілю, дорівнює 69 912,60 грн.

При цьому зі змісту вказаних Звітів слідує, що в обох випадках експерти при визначенні розміру збитку виходили з того, що коефіцієнт фізичного зносу Автомобіля дорівнює 0.

Водночас з наявних у матеріалах справи належних копій Рахунку-фактури № 08100002448 від 06 вересня 2016 року, Акту виконаних робіт № 08100001555 від 07 листопада 2016 р., Наряду-замовлення № 08100009116 від 07 листопада 2016 р., Гарантійного талону дорожньо-транспортного засобу і його складників від 07.11.2016 та платіжних доручень від 09.09.2016 № 141 на суму 50 000 грн. та від 04.11.2016 на суму 33 547,55 грн. (а.с.17-23) слідує, що Іноземним підприємством «АІС Миколаїв» було здійснено ремонт Автомобіля вартістю 83 547,55 грн., яку позивач вказаному підприємству повністю оплатив.

У позасудовому порядку сторони спір не врегулювали, і позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути з відповідача 47 287,86 грн. різниці між сумою виплаченого відповідачем позивачу страхового відшкодування (36 259,69 грн.) та вартістю відновлювального ремонту Автомобіля (83 547,55 грн.) з врахуванням суми франшизи, встановленої Полісом (0 грн).

Заперечуючи проти позову, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги, що за змістом ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності винної у спірні ДТП особи відшкодовує вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу. У Звіті про оцінку, складеному на замовлення відповідача, вартість матеріального збитку з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складає 43 511,63 грн., яка на даний час виплачена відповідачем позивачу.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

По-перше, з наявних у матеріалах справи копій звітів № 457 від 15.09.2016 та № 122/09-16 від 19.09.2016 слідує, що в обох випадках експерти при визначенні розміру збитку виходили з того, що коефіцієнт фізичного зносу Автомобіля дорівнює 0.

Крім того, пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Водночас Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено, що страховик за договором добровільного страхування має визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Вказану правову позицію висловив Верховний суд України в постанові від 15.04.2015 у справі №3-50гс15 (справа № 910/7163/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» до ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія», третя особа ОСОБА_5 про стягнення страхового відшкодування у розмірі 20 560,19 грн.), а також Вищій господарський суд України (постанови у справах № 910/1692/15-г, № 910/27202/14, № 910/27368/14, № 910/22832/14, № 910/26529/14, № 910/22014/14, № 910/11450/13).

Отже, відшкодуванню підлягає сума, необхідна для реального відновлення транспортного засобу.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З Полісу слідує, що ліміт відповідальності відповідача як страховика за шкоду, завдану майну, становить 100 000 грн., а франшиза - 0 грн.

Отже, враховуючи вказані вище обставини, позивач має право на отримання від відповідача страхового відшкодування в сумі 83 547,55 грн.

При зверненні до суду з цим позовом позивач зазначив про те, що відповідач в рахунок сплати спірного страхового відшкодування перерахував йому 36 259,69 грн., а відтак, має сплатити ще 47 287,86 грн. (83 547,55-36 259,69).

Проте, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції з'ясовано, що, окрім 36 259,69 грн., відповідач платіжним дорученням № 7472 від 24.03.2017 (тобто більш ніж за півроку до звернення позивача до суду з цим позовом - примітка суду) перерахував позивачеві 7 251,94 грн.

Щодо клопотання відповідача про прийняття судом платіжного доручення № 7472 від 24.03.2017 на суму 7 251,94 грн. як додаткового доказу при апеляційному перегляді справи слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Платіжне доручення № 7472 від 24.03.2017, яким підтверджується факт перерахування відповідачем позивачу страхового відшкодування в сумі 7 251,94 грн., не було надано позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, в той час як відповідач у перше призначене судом судове засідання, де й було прийняте оспорюване рішення, представників не направив. За таких обставин, враховуючи наявність у матеріалах справи інформації щодо наміру відповідача сплатити позивачу 7 251,94 грн. після виконання ремонту Автомобіля, а також доказів того, що такий ремонт був проведений у вересні 2016 року, слід було дослідити вказані обставини на предмет розміру проведеної відповідачем виплати, чого зроблено не було.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе для з'ясування дійсних обставин справи прийняти як додатковий розгляд при апеляційному перегляді цієї справи платіжне доручення № 7472 від 24.03.2017 на суму 7 251,94 грн.

При цьому колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, і, враховуючи що судом першої інстанції рішення винесено за відсутності представника відповідача, саме позивач мав надати повні відомості про часткову сплату відповідачем спірної заборгованості, чого ним зроблено не було, що призвело до прийняття судом першої інстанції рішення за неповним дослідженням обставин справи.

Отже, з матеріалів справи слідує, що станом на дату винесення рішення несплаченим залишилося страхове відшкодування в сумі 40 035,92 грн. (83 547,55-36 259,69-7 251,94).

Відповідно до вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ч.2).

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

За обставин, що склалися, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню в сумі 40 035,92 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі № 910/14944/17 підлягає зміні - позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджується страхове відшкодування в сумі 40 035,92 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати за подачу позову та апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі № 910/14944/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі № 910/14944/17 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі № 910/14944/17 в редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» 03160, м. Київ, проспект Соборності, 19, ідентифікаційний код 30968986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» (54030, м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 8, ідентифікаційний код 36270579) страхове відшкодування в сумі 40 035 (сорок тисяч тридцять п'ять) грн. 92 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 354 (одна тисяча триста п'ятдесят чотири) грн. 63 коп.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал» (54030, м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 8, ідентифікаційний код 36270579) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» 03160, м. Київ, проспект Соборності, 19, ідентифікаційний код 30968986) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 281 (двісті вісімдесят одна) грн.60 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14944/17.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна