Рішення № 70761186, 30.11.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 листопада 2017 р. Справа № 902/867/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури, м.Вінниця в інтересах держави в особі Мізяківсько-Хутірської сільської ради, с.Мізяківські Хутори, Вінницький район, Вінницька область

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Звенигородка, Звенигородський район, Черкаська область

про вилучення та повернення земельної ділянки

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

прокурор: Федчук Світлана Миколаївна, прокурор відділу прокуратури Вінницької області, посвідчення № 045020 від 29.11.2016 р.

позивача: Святенко Лариса Олексіївна, довіреність № б/н від 14.11.2017 р., паспорт серії НОМЕР_1 виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 01.12.1998 р.

відповідача: ОСОБА_1, посвідчення водія НОМЕР_2 видане ДАІ МВС-УВС м. Звенигородка від 13.12.1996 р. (ФОП згідно витягу з ЄДРЮОФОП).

ВСТАНОВИВ :

Заступником керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Мізяківсько-Хутірської сільської ради подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вилучення та повернення земельної ділянки площею 0,23 га, що розташована на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради в межах населеного пункту за адресою АДРЕСА_1 шляхом підписання акту прийому - передачі.

Ухвалою суду від 18.09.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/867/17 та призначено до розгляду на 18.10.2017 р.

13.10.2017 р. на адресу суду від Вінницької місцевої прокуратури надійшли письмові пояснення вих. № 93/9972вих.17 від 12.10.2017 р. та ряд документів на виконання вимог ухвали суду.

Відповідно до ухвали суду від 18.10.2017 р. відкладено слухання справи до 15.11.2017 р.

13.11.2017 р. до суду від Вінницької місцевої прокуратури надійшли письмові пояснення по справі вих. № 93/10976вих17 від 13.11.2017 р.

Ухвалою суду від 15.11.2017 р. відкладено розгляд справи до 29.11.2017 р. та продовжено строк розгляду спору на 15 (п'ятнадцять) днів.

29.11.2017 р. від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення (на вимогу ухвали від 15.11.2017 р.) від 29.11.2017 р.

В судовому засіданні 29.11.2017 р. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 30.11.2017 р.

30.11.2017 р. до суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі б/н від 30.11.2017 р. Крім того, у вказаних додаткових поясненнях відповідач, наряду з іншим, просить здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відкласти розгляд справи на іншу дату та строк її розгляду продовжити.

Цього ж дня на адресу суду від позивача надійшов супровідний лист вих. № 252 від 28.11.2017 р. з долученим до нього документами на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2017 р.

За клопотання відповідача справа розглядається з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши вищевказане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату та продовження строку розгляду спору, мотивоване необхідністю часу для подання додаткових доказів по справі, суд дійшов висновку про його відхилення з огляду на необґрунтованість, оскільки з моменту порушення провадження у справі, враховуючи повернення адресованої відповідачу ухвали від 18.09.2017 р. (про порушення провадження у справі) з відміткою "за закінченням терміну зберігання" та отримання відповідачем в подальшому адресованої йому ухвали за цією ж адресою 15.11.2014 р., повідомлення останнього телефонограмою від 14.11.2017 р. про дату, час та місце розгляду справи, останній мав достатньо часу для того щоб подати необхідні, на його думку, докази по справі в обґрунтування своїх доводів щодо позову.

При цьому строк розгляду спору у даній справі, про продовження якого просить відповідач, продовжено за клопотанням прокурора ухвалою суду від 15.11.2017 р. Розгляд справи поза межами зазначеного строку ст. 69 ГПК України не передбачено.

Разом з тим, слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно із п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Поряд з цим суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами, в тому числі і відповідачем, доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

З огляду на вищевикладене, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату та продовження строку розгляду спору задоволенню судом не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви та письмових пояснень обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що 17.05.2012 р. між Мізяківсько-Хутірською сільською радою (Орендодавець) та Фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2300 м.к.в (0,23 га) для обслуговування викуплених будівель - нерухомого майна: під навіс для циркулярки стрічкової пилорами, кузня, майстерня столярних верстатів за адресою: АДРЕСА_1.

За твердження прокурора, зазначений договір не відповідає чинному земельному законодавству та є неукладеним, оскільки в ньому відсутні істотні умови договору оренди землі, передбачені ч. 1 ст. 15 ЗУ "Про оренду землі", зокрема, кадастровий номер земельної ділянки, не визначено умов індексації орендної плати та не здійснено державної реєстрації зазначеного договору.

Крім того, згідно пояснень прокурора, всупереч вимог ст. 21 ЗУ "Про оренду землі" та ст.ст. 13, 15, 18, 20, 23 ЗУ "Про оцінку земель" розмір орендної плати у договорі визначений без розроблення нормативно-грошової оцінки земель, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Також прокурор зазначає, що зазначений Договір оренди від 17.05.2012 р. не містить невід'ємних усіх частин договору визначених ч. 4 ст. 15 ЗУ "Про оренду землі". Зокрема у договорі відсутній кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Факт вибуття спірної земельної ділянки з користування сільської ради у користування відповідача, згідно обґрунтувань прокурора, підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом прийому-передачі від 17.05.2012 р., яким передано ФОП ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,23 га в строкове платне користування викуплених будівель.

Вказані порушення чинного законодавства при укладенні договору оренди землі, як стверджує прокурор, зумовлюють ненадходження грошових коштів до Державного бюджету України, оскільки плата за використання земельної ділянки є занижена.

Окрім того у позовній заяві прокурор посилається на наявність нерухомого майна належного відповідачу на спірній земельній ділянці.

Посилаючись на вищезазначені обставини в сукупності, прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Мізяківсько-Хутірської сільської ради про вилучення у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та повернення земельної ділянки загальною площею 0,23 га, яка розташована на території Мізяківської-Хутірської сільської ради, в межах населеного пункту за адресою АДРЕСА_1 шляхом підписання акту прийому-передачі посилається на невідповідність чинному земельному законодавству договору оренди земельної ділянки площею 0,23 га від 17.05.2012 р.

В якості нормативного обґрунтування заявленого позову прокурор, з поміж іншого, посилається на приписи ст. 13 ЗУ "Про оренду землі", ст. 152 ЗК України, ст.ст. 387, 395, 396, 397, 1212 ЦК України.

Мізяківсько-Хутірська сільська рада (позивач) у поданому до суду поясненні вих. № 252 від 28.11.2017 р. (вх. № 06-52/11482/17 від 30.11.2017 р.) по суті заявленого позову зазначила, що ФОП ОСОБА_1 було викуплено майнові сертифікати про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства у громадян власників майнового паю: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 згідно договорів купівлі-продажу, копії яких додано до пояснень.

Відповідно до суми викуплених майнових сертифікатів на ім'я ФОП ОСОБА_1 було виписано майновий сертифікат серії НОМЕР_3 на суму 12 215 грн, про що в книзі реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай зроблено відповідний запис та викуплено майнові сертифікати у громадян-власників ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 згідно договорів доданих до даних пояснень.

Як вказує позивач, відповідно до суми викуплених майнових сертифікатів, на ім'я ФОП ОСОБА_1 було виписано майновий сертифікат серії НОМЕР_4 на суму 8253 грн, про що в книзі реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай зроблено відповідний запис. Право власності на викуплене майно гр. ОСОБА_1 не зареєстрував.

На підтвердження своїх доводів позивачем долучено до матеріалів справи копію витягу з книги реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай. Крім того зазначено, що протокол загальних зборів співвласників майнових паїв про виділення майна в натурі власникам майнових сертифікатів в сільській раді відсутній.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (відповідач) у наданих до суду письмових поясненнях по справі б/н від 29.11.2017 р. (вх. 06-52/11367/17від 29.11.2017 р.) та додаткових письмових поясненнях б/н від 30.11.2017 р. (вх. № 06-52/11469/17 від 30.11.2017 р.) стосовно заявленого прокурором позову зазначив, що ним Договір від 17.05.2012 р. фактично укладався для того щоб до наявних приміщень енергопостачальною компанією було проведено електроенергію, оскільки приміщення під навісу для циркулярки, столярного цеху та кузні згідно чинного законодавства не оформлені у власність.

Таке оформлення, як зазначає відповідач, здійснити йому не вдалось із-за відсутності низки право установчих документів. За відсутності свідоцтва про право власності на майно ВАТ "Вінницяобленерго" не приймались у ФОП ОСОБА_1 документи щодо надання техумов на розроблення проекту на постачання електричної енергії.

Договір оренди від 17.05.20102 р. було укладено без фактичного визначення на місцевості меж земельної ділянки. Для використання зазначеної земельної ділянки, оформленої в оренду, потребувалась електроенергія, яка працівниками обленерго не була з 2012 р. підведена.

За твердження відповідача, останній фактично до оренди земельної ділянки для здійснення господарської діяльності не приступав, при цьому в наявних приміщеннях займатись дерево-стругальним виробництвом не є можливим.

Також відповідач зазначає, що договір оренди землі в службах земельного кадастру не реєстрував, документи із землеустрою не виготовляв, кадастровий номер земельної ділянки не виготовлявся.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 відзначає, що не зважаючи на те, що він фактично земельну ділянку не використовував ним певний період сплачувались кошти за оренду землі в сумі визначеній договором маючи намір провести електроенергію для можливості здійснення господарської діяльності, однак його фінансові можливості на протягнення лінії електропередач та підключення електроенергії погіршились та подальша необхідність у оформленні оренди землі відпала.

Згідно доводів відповідача ним спочатку в усній формі із головою сільради здійснено намагання урегулювати питання щодо припинення договору оренди землі, який фактично виконувався в односторонньому порядку, сплачуючи кошти за оренду землі та при цьому не орендуючи фактично земельної ділянки.

В подальшому, як вказує відповідач, ним 28.03.2017 р. та 08.08.2017 р. письмово написано заяву на ім'я голови сільської ради про припинення договору оренди землі у зв'язку з тим, що земельна ділянка не використовується для підприємницької діяльності.

За твердженням відповідача, тривалий час подані ним заяви не розглядались, про наслідки розгляду останніх йому стало відомо 28.11.2017 р. отримавши копію рішення від 11.10.2017 р. про відмову в припиненні договору оренди землі з підстав наявності заборгованості по орендній платі.

Окрім того, ФОП ОСОБА_1 зазначає, що представниками Мізяківсько-Хутірської сільської ради не вчинялися дії на припинення незаконного договору оренди в інтересах територіальної громади села. Акт прийому-передачі земельної ділянки до Договору є умовним і земельна ділянка згідно нього не передавалась. При цьому враховуючи, що межі земельної ділянки ніхто не визначав і не розроблялась відповідна документація, на думку відповідача, йому ні передати ні отримати земельну ділянку із встановленим межами не є можливими.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що рішенням Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району 13 сесії 6 скликання від 28 квітня 2012 р. виділено в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2300 кв.м., яка зайнята під будівлями: піднавіс для циркулярки і стрічкової пилорами, кузні, майстерні столярних станків з прилеглою територією та під'їздами для обслуговування частини колишнього будівельного двору, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 строком на 15 років (а.с. 23, т.1).

17.05.2012 р. між Мізяківсько-Хутірською сільською радою Вінницького району (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди землі (Договір), відповідно п. 1.1. якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, для обслуговування викуплених будівель, яка розташована на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району, в межах населеного пункту (а.с.24-26, т. 1).

Згідно п. 2.1 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2300 м.кв. (0,23 га) для обслуговування викуплених будівель - нерухомого майна: піднавіс для циркулярки і стрічкової пилорами, кузня, майстерня столярних верстатів за адресою: АДРЕСА_1.

Договір укладено на 15 років (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі, шляхом перерахування коштів Мізяківсько-Хутірській сільській раді на р/р 33216815700092, МФО 802015 у банк ГУДКСУ у Вінницькій області, код 38054712, що становить в рік, у розмірі - 5382 грн.

Земельна ділянка передається в оренду з цільовим призначенням: для обслуговування викуплених будівель (п. 5.1 Договору).

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється без розроблення її проекту відведення (п.6.1 Договору).

Договір набирає чинності після досягнення домовленостей з усіх істотних питань і підписання його сторонами (п. 13.1. Договору).

Розділом 14 Договору визначено, що невід'ємними його частинами є додатки: план-схема земельної ділянки та акт приймання-передачі об'єкта оренди.

17.05.2012 р. між сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2300 м.кв. (0,23 га) для обслуговування викуплених будівель - нерухомого майна: піднавіс для циркулярки і стрічкової пилорами, кузня, майстерня столярних верстатів за адресою: АДРЕСА_1. Земельна ділянка, передається в оренду, не має недоліків чи обмежень, що можуть перешкоджати її ефективному використанню (а.с. 27, т. 1).

Також, матеріали справи містять план земельної ділянки - будівельний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на якому розміщені будівлі які передавались по акту прийому-передачі (а.с. 28, т.1).

Крім того у справі наявна заява відповідача від 28.03.2017 р. адресована голові Мізяківсько-Хутірської сільської ради про призупинення договору оренди від 17.05.2012 р. строком на два роки та лист позивача вих. № 104 від 03.04.2017 р., яким повідомлено відповідача про те, що станом на 01.04.2017 р. у нього існує заборгованість з орендної плати за 2015 -2017 р.р. та зазначено, що для припинення договору оренди відповідачу необхідно вирішити питання погашення заборгованості, після чого звернутися до сільської ради з заявою про розірвання договору оренди.

08.08.2017 р. відповідач звернувся до позивача із заявою від 08.08.2017 р., в якій просив зменшити площу орендованої земельної ділянки, яка орендувалась для обслуговування приміщення кузні та під'їзду до кузні, з квітня 2013 р. за адресою АДРЕСА_1; визначити фактичну площу земельної ділянки, яка ним використовувалась для оренди з квітня 2013 р. після фізичного знищення приміщення кузні; перерахувати оренду плату з квітня 2013 р. з урахуванням зменшеної площі фактичної оренди (знищення приміщення кузні); з 2014 р., тобто з часу припинення фактичної оренди земельної ділянки не нараховувати орендну плату та списати недоїмку; припинити дію оренди земельної ділянки строком на 2 роки та не нараховувати орендну плату.

Рішенням сільської ради № 715 від 11.10.2017 р. відмовлено в задоволенні піднятих в заяві питань ОСОБА_1 та прийняття відповідних рішень.

Також у справі наявні листи Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУДФС у Вінницькій області відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 у період з 2012-2015 р. подавались податкові декларації та сплачувались кошти за землю. При цьому згідно поданих останнім декларацій за 2016 р. та 2017 р. сплата за землю відсутня.

Відповідно до довідки Мізяківсько-Хутірської сільської ради вих. № 211А від 05.10.2017 р. станом на 01.10.2017 р. за ФОП ОСОБА_1 рахується заборгованість - 20 424 грн 99 коп. За користування земельною ділянкою ОСОБА_1 сплачував орендну плату за 2012-2015 р.р., за період 2016-2017 р.р плата відсутня.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вих.№ 643/405-17-0.20 від 09.10.2017 р. на спірну земельну ділянку не розроблялася технічна документація по встановленню меж земельної ділянки. При цьому, оскільки відсутній кадастровий номер земельної ділянки та планово картографічний матеріал з чітким нанесенням зазначеної земельної ділянки - неможливо встановити розташування земельної ділянки для подальших розрахунків нормативно-грошової оцінки в с. Мізяківські Хутори.

Окрім того, в матеріалах справи містяться свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати) та договори купівлі-продажу майнової частки (паю) укладені між власниками майнової частки (паю) та ФОП ОСОБА_1 у відповідності до яких останнім придбано майнові частки (пай) у громадян на ім'я яких було видано зазначені свідоцтва.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам та наявним в справі доказам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1 ГПК України).

Згідно із ст. 41 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Для захисту права власності передбачені речові та зобов'язальні способи захисту.

Зобов'язальні способи захисту права власності випливають із договорів та інших видів зобов'язань і мають конкретний характер.

До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, позови про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.

Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

До умов пред'явлення віндикаційного позову належать такі:

1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю;

2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи;

3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним;

4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.

При цьому, об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Таким чином віндикаційним позовом є за своєю суттю позов неволодіючого власника позбавленого можливості володіти спірним індивідуально визначеним майном до володіючого невласника, що користується та володіє зазначеним майном.

Таким чином при розгляді віндикаційного позову до предмету доказування, з поміж іншого, входить встановлення факту володіння та користування спірним майном невласником та унеможливлення вказаних правомочностей власником тощо.

Як вказувалось вище, звертаючись до суду позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України. При цьому обраний спосіб захисту має вирішувати питання про захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права (постанова Вищого господарського суду України від 28.04.2015 р. у справі 903/586/14).

Отже таким, що також підлягає з'ясуванню в ході розгляду даної справи є встановлення чи порушується у позивача суб'єктивне право або охоронювані законом інтереси, який би захищався поданням позову про витребування майна котрим фактично за своїм змістом є заявлений прокурором в інтересах сільської ради позов про вилучення та повернення земельної ділянки.

Натомість, як слідує з матеріалів справи та безпосередньо встановлено судом в ході розгляду спору, право позивача (Мізяківсько-Хутірської сільської ради) в інтересах якої заявлено прокурором даний позов, стосовно користування та розпорядження спірною земельною ділянкою враховуючи відсутність доказів фактичної неможливості здійснювати володіння зазначено ділянкою та доказів фактичного володіння вказаною ділянкою відповідачем є не порушеним зі сторони останнього.

Наявний в матеріалах справи Договір оренди землі від 17.05.2012 р. не є доказом фактичного вибуття спірної земельної ділянки з володіння та користування позивача та перехід прав стосовно користування зазначеною ділянкою до відповідача. Тобто даний Договір не є таким, що породжує зміну обсягу прав та обов'язків сторін даної справи, з огляду на наступне.

Так, статтею 15 ЗУ "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент підписання Договору оренди від 17.05.2012 р.) визначено істотні умови договору оренди землі, яким є:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 677 затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (Порядок).

Згідно із п. 2 Порядку проект відведення земельної ділянки розробляється у разі: надання, передачі земельної ділянки, вилучення (викупу), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).

Відповідно до по п. 3 Порядку проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі:

- рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок;

- укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки;

- судового рішення.

Розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону (далі - виконавець). Замовником проекту відведення земельної ділянки можуть бути сільська, селищна, міська рада, районна, Київська або Севастопольська міська держадміністрація, землевласник або землекористувач, інші особи відповідно до закону (п.п. 4, 5 Порядку).

Однак при підписанні Договору від 17.05.2012 р. в ньому не вказано таку істотну умову договору оренди як кадастровий номер земельної ділянки, який згідно із ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" є єдиним ідентифікатором земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Крім того, у вказаному Договору відсутні його невід'ємні частини визначені ст. 15 ЗУ "Про оренду землі", зокрема, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. Відсутність вказаних додатків власне не заперечується сторонами у даній справі.

Також відсутня державна реєстрація зазначеного Договору у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України (в редакції чинній на момент підписання Договору оренди від 17.05.2012 р.) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (в редакції чинній на момент підписання Договору оренди від 17.05.2012 р.) земельні ділянки є об'єктами Державного земельного кадастру.

Частиною 1 статті 15 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" (в редакції чинній на момент підписання Договору оренди від 17.05.2012 р.) визначено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 2 ст. 15 ЗУ "Про Державний земельний кадастр").

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" (в редакції чинній на момент підписання Договору оренди від 17.05.2012 р.) внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Згідно зі ст. 21 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" в редакції чинній на момент підписання Договору оренди від 17.05.2012 р.) відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Згідно з ч.ч. 14, 15 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб'єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації.

Відповідно до п.п. а, б ч.1 ст.22 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою.

Частиною 1 ст.25 Закону України "Про землеустрій" (в редакції на момент укладання вказаних вище актів) визначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

При цьому видом документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (п.і ч.2 ст.25 Закону).

Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі (ч.1 ст.26 Закону).

Згідно із ст. 55 ЗУ "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Відповідно до п.п.2.1, 2.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 р. № 376 встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

При цьому технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: пояснювальну записку, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, стислий опис виконаних робіт; технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (додаток 1); копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі його наявності); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути; у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2) (п.2.8 Інструкції).

Статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

У абз. 6 п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України від 06.10.1998 р. № 161-XIV "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Статтею 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень ст. 638 ЦК України, ст. ст. 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13.06.2016 р. у справі № 6-643цс16.

За вказаних вище обставин, Договір оренди від 17.05.2012 р. враховуючи відсутність в ньому такої істотної умови договору як кадастровий номер земельної ділянки, невід'ємних частин договору, перелік яких визначених ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" та відсутність передбачених наведеними вище правовими нормами розробленого та виготовленого кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); проекту відведення земельної ділянки; відсутності його державної реєстрації не є таким, що спричинив як наслідок його підписання зміну обсяг прав та обов'язків сторін (підписантів договору), а відтак не є таким, що підтверджує вибуття спірної земельної ділянки з володіння позивача та подальше перебування зазначеної ділянки у користуванні відповідача.

При цьому протилежного матеріалами справи не встановлено та позивачем не доведено.

Перерахування коштів про які зазначає прокурор у позові та письмових поясненнях, посилаючись на листи Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУДФС у Вінницькій області та довідку Мізяківсько-Хутірської сільської ради в якості доказів фактичного користування спірною земельною ділянкою відповідачем, судом оцінюються критично, виходячи з наступного.

Як зазначалося вище відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" передбачені зобов'язання орендаря земельної ділянки, серед яких, приступати до використання земельної ділянки в строки встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Відтак, за умов відсутності укладення договору оренди землі та державної реєстрації прав на цю земельні ділянку відповідач не набув статусу орендаря і відповідно у нього не виникло зобов'язань по сплаті орендних платежів, а у позивача, як орендодавця, були відсутні підстави для отримання орендної плати.

Крім того не підтверджують фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою та безпосередньо перебування її у володінні відповідача розміщенні на вказані земельні ділянці об'єкти нерухомості, належних, як вказано у позові, на праві власності відповідачу, оскільки докази на підтвердження зазначеного в матеріалах справи відсутні, як і відступні докази реєстрації зазначеного права за ФОП ОСОБА_1

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" майно підприємства є об'єктом колективної власності підприємства. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Відповідно до п. 13 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 р. № 177 майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком.

Майновий пай - частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду (п. 2 вказаної Методики).

Згідно із п. 14 зазначеної Методики свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства. До зазначеного списку додаються такі документи: акт розрахунку уточненого пайового фонду; уточнена структура пайового фонду; уточнений перелік майна пайового фонду.

Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29.01.2001 р. наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 р. № 62 було затверджено Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

Пунктом 8 вказаного Порядку (чинного на момент отримання свідоцтв про право власності на майновий пай та дату укладення договорів купівлі-продажу майнових часток (паю)) передбачено, що кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів, зокрема, відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

Виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників (п. 9 Порядку).

Згідно із п. 15 Порядку виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (далі - Свідоцтво), що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтво з відміткою про виділення майна натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку. При виділенні майна у натурі групі співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, співвласники передають підприємству-правонаступнику (користувачу) один примірник цього договору і копію рішення зборів співвласників про виділення майна в натурі. Підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітки про виділення майна в натурі у спільну часткову власність у Свідоцтвах цієї групи співвласників, що засвідчені підписом керівника підприємства та печаткою. Свідоцтва з відмітками про виділення майна в натурі у спільну часткову власність, акт приймання-передавання майна та договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, можуть бути підставою для оформлення співвласниками прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Натомість протокол загальних зборів співвласників майнових паїв про виділення майна в натурі власникам майнових сертифікатів в матеріалах справи відсутній. Зазначене безпосередньо підтверджується поясненнями позивача та слідує з долученої ним до справи виписки з книги реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай.

Відсутність рішення загальних зборів співвласників майнових паїв про виділення майна в натурі, яке розташоване на спірній земельній ділянці власне не заперечується та визнається відповідачем.

Таким чином наявні в матеріалах справи договори купівлі-продажу майнової частки (паю) не є такими, що підтверджують виникнення у відповідача права власності на об'єкти нерухомості розміщені на спірній земельні ділянці, а відтак користування зазначеною ділянкою у зв'язку з наявністю на ній об'єктів нерухомості.

Акт прийому-передачі земельної ділянки від 17.05.2012 р. та план земельної ділянки за встановлених вище обставин (відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, розроблених та виготовлених кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); проекту відведення земельної ділянки) не є доказами фактичної передачі земельної ділянки відповідачу та перебування останньої у володінні останнього, позаяк не відображають фактичну ідентифікацію земельної ділянки, місце розташування, опис меж, міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), тощо.

Відтак сукупність вище встановлених обставин справи свідчить про відсутність доказів фактичного вибуття спірної земельної ділянки з володіння та користування позивача та перехід прав стосовно користування зазначеною ділянкою та її володіння до відповідача.

Разом тим, як зазначалось вище, однією з умов пред'явлення індикаційного позову є також умова індивідуальної визначеності майна, яке підлягає витребуванню, оскільки призначенням даного позову є повернення лише такого майна, яке було у власності особи, що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 1 статті 184 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Частиною 9 ст.79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1 ст.79-1 ЗК України).

Статтею 16 Закону України "Про державний земельний кадастр" визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Відповідно до ч.4 ст.79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі (ч. 2 ст. 16 ЗУ "Про Державний земельний кадастр").

Згідно зі ст.ст. 21, 55 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Однак відсутність присвоєного кадастрового номеру спірній земельній ділянці, проекту землеустрою, внесених відомостей до земельного кадастру щодо опису меж, міри ліній по периметру, координат поворотних точок меж, даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі виключає можливість її ідентифікації та індивідуалізації, і відповідно за таких обставин виключає її витребування із чужого незаконного володіння особи в порядку віндикації.

Майно, зазначене позивачем як предмет спору, має лише родові ознаки, що за наявності майна таких же найменувань не дає можливості індивідуалізувати майно, як визначено ст.ст. 184, 190 ЦК України.

Суд також акцентує увагу на тому, що матеріали справи не містять будь-яких доказів фактичного користування та володіння спірною земельною ділянкою відповідачем.

Представник позивач в усних поясненнях наданих в усному порядку вказала, що спірна земельна ділянка не огороджена, відповідачем розміщені на ній будівлі не використовуються протягом тривалого часу тощо.

Таким чином відсутність належних та допустимих доказів набуття відповідачем права власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на спірній земельній ділянці, а також відсутність всіх істотних умов встановлених законом для договорів оренди і непроведення його державної реєстрації та недоведення прокурором факту фактичного володіння відповідачем спірною земельною ділянкою приводять суд до переконливого висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову.

При цьому даний позов також не підлягає задоволенню судом в порядку ст.1212 ЦК України, на яку посилається прокурор в якості нормативного обґрунтування, оскільки підставою для її застосування є безпідставне набуття особою майна за рахунок іншої особи (потерпілої). В той же час, як встановлено судом вище, докази набуття відповідачем та перебування у його користуванні земельної ділянки матеріали справи не містять.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних вище обставин заявлений прокурором позов задоволенню судом не підлягає.

Зазначена відмова в позові не позбавляє права позивача (Мізяківсько-Хутірської ради) за відсутності реєстрації Договору оренди від 17.05.2012 р. (його фактичного неукладення) та відсутності належних доказів набуття відповідачем права власності на об'єкти нерухомого майна, які розміщені на спірній земельній ділянці, а також фактичного володіння спірною земельною ділянкою відповідачем вільно та без обмежень розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою в інтересах територіальної громади села, а також на захист права власника у спосіб передбачений зокрема п."г" ч.3 ст.152 ЗК України (відшкодування заподіяних збитків).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на прокурора відповідно до ст.49 ГПК України.

30.11.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 27, 29, 31, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Мізяківсько-Хутірської сільської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вилучення та повернення шляхом підписання акту прийому - передачі Мізяківсько-Хутірській сільській раді земельної ділянки площею 0,23 га, що розташована на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради в межах населеного пункту за адресою АДРЕСА_1 відмовити повністю.

Повне рішення складено 05 грудня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи