Постанова № 70761001, 26.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року Справа № 915/118/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівАлєєвої І.В., Корсака В.А.за участю представників:позивача Шень С.І.відповідача не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чиномрозглянувши матеріали касаційної скаргиДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електростанція" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі№915/118/17 господарського суду Миколаївської області за позовомДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електростанція" до Селянського (фермерського) господарства "Артур" простягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Артур" про стягнення суми основного боргу в розмірі 3966,66 грн. за сервітутне землекористування; 443,60 грн. - пені; 40,48 грн. - 3% річних; 167,3 грн. - інфляційних.

Позивач звертався до суду з клопотанням про виправлення описки в тексті позовної заяви та двічі збільшував заявлені позовні вимоги; згідно заяви від 15.03.2017 вх.№3837/17 остаточно просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 5949,99 грн.; 532,44 грн. - пені; 55,80 грн. - 3% річних; 249,89 грн. - інфляційних; 323,97 грн. - штрафу. Вказана заява прийнята судом до розгляду (а.с.77, 95-98).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.03.2017 (суддя Корицька В.О.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Артур" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" 5949,99грн. - основного боргу (земельного податку) за договором № 58 про встановлення земельного сервітуту від 01.07.2009 року; 249,89 грн. - інфляційних втрат; 55,80 грн. - 3 % річних; 532,44 грн. - пені; 323,97 грн. - штрафу; 1600,00грн. - судового збору.

За апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Артур" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Лисенко В.А., Діброва Г.І.) скасоване. У задоволенні позову Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" до Селянського (фермерського) господарства "Артур" про стягнення суми основного боргу в розмірі 5949,99 грн.; 532,44 грн. пені; 55,80 грн. 3% річних; 249,89 грн. інфляційних; 323,97 грн. штрафу - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного суду, ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електростанція" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017, а рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2017 залишити в силі.

Скаржник вважає, що постанова апеляційного господарського суду є безпідставною та немотивованою, висновки суду не відповідають обставинам справи і їм надана не вірна юридична оцінка з помилковим застосуванням норм матеріального права.

На думку заявника, стягнення плати за встановлення земельного сервітуту, в будь - якому разі буде відбуватися по новим ставкам земельного податку, а на позивача умовами пункту 2.3 договору покладено обов'язок щодо письмового попередження відповідача про перегляд ставок земельного податку.

Заявник зазначає, що у даному випадку мова йде не про узгодження між позивачем та відповідачем нових ставок земельного податку шляхом укладення додаткової угоди, а лише про констатацію факту зростання земельного податку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Алєєва І.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі на 18.10.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.10.2017 продовжено строк розгляду касаційної скарги за клопотанням сторони на 15 днів та відкладено на 26.10.2017.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутнього у судовому засіданні касаційної інстанції 26.10.2017 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2009 між ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" (власник) та СГ "Артур" (володілець сервітуту) було укладено договір №58 про встановлення земельного сервітуту (реєстр. №00-14-8-09-16347 від 18.09.2009), відповідно до пункту 1.1 якого власник надає володільцеві сервітуту право обмеженого користування частиною земельної ділянки (сервітут) у відповідності з умовами договору (а.с. 20-23).

Відповідно до пункту 1.2 договору володілець сервітуту сплачує послуги власнику за сервітутне землекористування ділянкою площею 968,40 кв.м., яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, Проммайданчик, 8, та належить позивачу.

Згідно пункту 1.3 договору володільцеві сервітуту належить на праві власності земельна ділянка, що знаходиться поруч з вищезазначеною земельною ділянкою. Обидві земельні ділянки мають одну юридичну адресу.

Відповідно до пункту 1.4 договору межі сервітуту зазначені у плані-схемі земельної ділянки (додаток № 2 до договору).

Сервітут встановлений для забезпечення проходу та проїзду до адміністративної будівлі володільця сервітуту, розташованій на належній йому земельній ділянці (пункт 1.5 договору).

Умовами договору сторони погодили, що власник (позивач) має право, зокрема, вимагати від володільця сервітуту (відповідач) своєчасне внесення плати за встановлення сервітуту (пункт 2.1).

Сторони передбачили, що позивач бере на себе обов'язок письмово повідомляти відповідача про перегляд ставок земельного податку. Розмір плати за сервітутне землекористування переглядається у випадку зміни ставок земельного податку за користування земель ділянкою, індексації, підтверджених нормативно-правовими документами (пункт 2.3).

Відповідно до пункту 3.2 договору відповідач зобов'язаний, в тому числі, своєчасно вносити плату за встановлення сервітуту відповідно до умов договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір плати за сервітутне землекористування визначається у відповідності з "Розрахунком плати за сервітутне користування земельною ділянкою" (додаток №3 до договору) і складає 1488,86 грн. у тому числі ПДВ 20%, включаючи: за період з 01.01.2009 по 31.08.2009 - 991,22 грн.; за період з 01.09.2009 по 31.12.2009 - 497,64 грн.

Згідно пункту 4.2 договору плату за сервітутне землекористування володілець сервітуту здійснює за період з 01.01.2009 по 31.08.2009 у сумі 991,22 грн. разово відповідно до виставленого власником рахунку і акту на встановлення сервітутного користування, підписаного обома сторонами протягом 14 банківських днів з моменту отримання володільцем сервітуту рахунку, а з 01.09.2009 щомісячно відповідно до виставлених власником рахунків і актів на встановлення сервітутного користування, підписаного обома сторонами протягом 14 банківських днів з моменту отримання володільцем сервітуту рахунку.

Рахунки та акти на встановлення сервітутного землекористування направляються власником поштою цінним листом з повідомленням про вручення.

Умовами розділу 5 договору сторони передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором у вигляді пені та штрафу.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 договору він набирає чинності з дати підписання сторонами акту визначення меж земельного сервітуту на місцевості і діє до 31.12.2009 включно, по сплаті послуг - до повного розрахунку відповідача за сервітутне землекористування. При відсутності письмової заяви однієї із сторін про розірвання договору за один місяць до закінчення строку його дії, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 20.12.2013 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №58 від 01.07.2009 про встановлення земельного сервітуту, якою п.4.1 Договору виклали у новій редакції: "Розмір плати за сервітутне землекористування визначається відповідно до "Розрахунку плати за сервітутне користування земельною ділянкою" (додаток №1 до додаткової угоди) і складає 10767,84 грн. з урахуванням ПДВ 20% у тому числі:

за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 - 1498,56 грн.

за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 - 1586,40 грн.

за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 - 1920,72 грн.

за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 1920,72 грн.

за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 - 1920,72 грн.

за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 - 1920,72 грн.

Щомісячна вартість послуг в 2014 році становить 160,06 грн. з урахуванням ПДВ 20%.

Відповідно до пункту 2 вказаної додаткової угоди вона набирає чинності з дати її підписання сторонами, скріплення підписів печатками і діє на період дії договору про встановлення земельного сервітуту від 01.07.2009 №58, укладеного між ВП "Южно-Українська АЕС" та СФГ "Артур".

Також судами було встановлено, що 01.01.2016 у зв'язку зі збільшенням нормативної грошової оцінки земельних ділянок рішенням Южноукраїнської міської ради від 25.06.2015 №1550 затверджено Положення про плату за землю, згідно якого щомісячна плата за землю (земельний податок) у 2016 році за користування землями енергетики становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідно дорівнює 661,11 грн. за 968,40 кв.м.

Позивачем, згідно розділу 4 договору направлялись відповідачу двосторонні акти та рахунки на відшкодування плати за землю (земельного податку) цінним листом з повідомленням про вручення, але з травня 2016 відповідач рахунки не оплачував, що і стало приводом для звернення до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення плати за сервітутне землекористування і, відповідно, інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що в матеріалах справи відсутня підписана додаткова угода щодо зміни розміру плати за встановлення земельного сервітуту, а також рішення суду з цього приводу.

Також, суд апеляційної інстанції вказав, що плата за сервітутне землекористування за умовами договору здійснюється на підставі виставлених позивачем рахунків та актів на встановлення сервітутного користування, підписаного обома сторонами, однак матеріали справи не містять таких актів, що свідчить про ненастання обов'язку відповідача здійснення оплати у розмірі, встановленому пунктом 1 додаткової угоди №1 від 20.12.2013 до договору №58 від 01.07.2009.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Згідно частини 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Частиною 3 статті 101 цього Кодексу передбачено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідно до пункту 1.5 договору сервітут встановлений для забезпечення проходу та проїзду до адміністративної будівлі відповідача, що знаходиться на належній йому земельній ділянці.

Відповідно до пункту 2.3 договору, позивач бере на себе зобов'язання письмово повідомляти відповідача про перегляд ставок земельного податку.

Розмір плати за сервітутне землекористування переглядається у випадку зміни ставок земельного податку за користування земельною ділянкою, індексації, підтверджених нормативно-правовими дoкyмeнтaми.

Відповідно до п. 3.2 Договору відповідач зобов'язаний, в тому числі, своєчасно вносити плату за встановлення сервітуту відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору з 01.09.2009 року плату за сервітутне землекористування відповідач здійснює щомісячно, відповідно до виставлених рахунків і актів на встановлення сервітутною землекористування, підписаних двома сторонами, протягом 14 банківських днів з моменту отримання відповідачем рахунку.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 договору він набирає чинності з дати підписання

сторонами акта визначення меж земельного сервітуту на місцевості і діє до 31.12.2009 включно, по сплаті послуг до повною розрахунку відповідача за сервітутне землекористування. При відсутності письмової заяви однієї із сторін про розірвання договору за один місяць до закінчення строку його дії, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

Згідно статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Місцевий суд правильно дійшов висновку, що з 01.01.2016 у зв'язку зі збільшенням нормативної грошової оцінки земельних ділянок рішенням Южноукраїнської міської ради від 25.06.2015 № 1550 (а.с.30) затверджено Положення про плату за землю (а.с. 35-38). згідно якого щомісячна плата за землю (земельний податок) у 2016 році за користування землями енергетики становить З % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідно дорівнює 661,11 грн. за 968.40 кв.м.

Згідно пункту 2.3 договору передбачено зміну ставок земельною податку, а саме: "Собственник берет на себя обязательства письменно уведомить обладателя сервитута о пересмотре ставок земельного налога. Размер платы за сервитутное землепользование пересматривается в случае изменения ставок земельного налога за пользование земельным участком, индексации, подтвержденных нормативно-правовыми документами".

Такий лист від 12.04.2016 №51/5276 (з повідомленням про вручення листа) було направлено і отримано Селянським (фермерським) господарством "Артур" разом з додатковою угодою №2 від 29.02.2016 про збільшення нормативної ставки грошової оцінки з 01.01.2016 та затвердженням нових ставок земельного податку рішенням Южноукраїнської міської ради від 25.06.2015 №1550.

Таким чином, суд, дослідивши всі матеріали справи, а також документи, надані Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно - Українська атомна електрична станція" та Селянським (фермерським) господарством "Артур", з'ясувавши повністю всі обставини справи в їх сукупності, місцевий суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, дійшов правильного висновку у відповідності з ст.ст.4-7, 43 ГПК України.

Так, згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи обов'язковість сплати за сервітутне землекористування, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за період з травня 2016 року по січень 2017 року у розмірі 5949,99 грн. (661,11 х 9).

При цьому, враховуючи відсутність рішення органів місцевого самоврядування щодо визначення ставок плати за землю на 2017 рік, при визначенні плати за землю у січні 2017 року суд першої інстанції правомірно застосував ставки, які діяли до 31.12.2016 (лист ДФС України від 07.12.2015 № 45080/7/99-99-15-03-01-17).

У зв'язку з порушенням відповідачем строків внесення сплати за сервітутне землекористування, позивачем нараховані пеня в сумі 532,44 грн., 3 % річних у сумі 55,80 грн., інфляційні втрати в сумі 249,89 грн. та штраф у сумі 323,97 грн.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.2 договору, за несвоєчасну оплату відшкодування плати за землю відповідач сплачує позивачу пеню в сумі 0,1% від суми платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми платежу.

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом першої інстанції було встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені по кожному окремому зобов'язанню за період з 08.07.2016 по 10.03.2017 на загальну суму 532,44 грн.

Розрахунок пені здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу (простроченої плати в кожному місяці) за кожний день прострочення, та в межах шестимісячного строку. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний у матеріалах справи (а.с. 96-97, 120-125). Отже, вимога про стягнення пені в сумі 532,44 грн. є обґрунтованою.

Перевіривши розрахунок розміру штрафу, судом встановлено, що штраф нарахований за період з травня по листопад 2016 року (7 місяців). Розрахунок здійснено арифметично правильно відповідно до умов договору. Детальний розрахунок штрафу наявний у матеріалах справи (а.с. 96-97, 120-125). Отже, вимога про стягнення штрафу в сумі 323,97 грн. є обґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 55,80 грн. та інфляційних втрат у сумі 249,89 грн., місцевий господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу по кожному окремому зобов'язанню 3% річних за період з 08.07.2016 по 10.03.2017 на загальну суму 55,80 грн., а також інфляційні втрати за період з липня 2016 року по січень 2017 року в загальній сумі 249,89 грн.

Розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції визнав арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат наявний у матеріалах справи (а.с. 96-97, 120-125).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 55,80 грн. та інфляційних втрат у сумі 249,89 грн. є обґрунтованими.

А відтак, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим рішення господарського суду Миколаївської області 28.03.2017 щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5949,99 грн.; 532,44 грн. - пені; 55,80 грн. - 3% річних; 249,89 грн. - інфляційних та 323,97 грн. - штрафу з огляду на порушення відповідачем строків внесення плати за сервітутне землекористування.

Стаття 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Статтею 11110 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електростанція" є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електростанція" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.03.2017 у справі № 904/9781/16 скасувати, рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2017 залишити в силі, виключивши з резолютивної частини рішення, а саме з абз. 3 словосполучення "(земельного податку)".

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Артур" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, а/с 85, ідентифікаційний код 23084212, МФО 322610, р/р 26002280061001 у філії Миколаївське РУ КБ "Приватбанк", м. Южноукраїнськ) на користь ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електростанція" (55001, Миколаївська область, м.Южноукраїнськ, промзона, а/с 20, ідентифікаційний код 20915546, МФО 326739) 1920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень) судового збору за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді І. Алєєва

В.Корсак