Постанова № 70760756, 06.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2017 року письмове провадження № 826/4153/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про поновлення на роботі

Позивач - ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач) в якому просить:

- скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 07.02.2017 № 194-0 «Про звільнення ОСОБА_1.»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу масово - роз'яснювальної роботи управління комунікацій з громадскістю Департаменту комунікацій Державної фіскальної служби України з 08.02.2017.

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.02.2017 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Позов обґрунтовано тим, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм ст 40, 49-2 Кодексу законів про працю України та ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки позивачу при попередженні про наступне вивільнення не було запропоновано всіх наявних посад, що були вакантними у відповідача та відповідали кваліфікації і досвіду роботи позивача

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи з яких вбачається, що позивачу при попередженні про наступне вивільнення було запропоновано чотири наявні вакантні посади, від яких позивач відмовився, отже звільнення позивача відбулось відповідно до норм Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд встановив:

ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу масово - роз'яснювальної роботи управління комунікацій з громадськістю Департаменту комунікацій Державної фіскальної служби України.

Вказана посада є посадою державного службовця.

18 травня 2016 р. позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби України. Зазначено, що вакантні посади відсутні.

Згідно акту складеного працівниками відповідача від 18.05.2016 року ОСОБА_1 з попередженням про наступне вивільнення ознайомився їх присутності, однак відмовився від його підписання та отримання.

Також, відповідачем 23.01.2017 року запропоновано ОСОБА_1 наступні наявні посади відповідно до штатного розпису ДФС:

головного державного інспектора відділу організації та проведення заходів організаційно-контрольного управління Департаменту організації роботи Служби;

головного державного ревізора-інспектора аналітичного відділу управління проактивного аналізу Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем;

головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок з окремих питань управління перевірок окремих платників Департаменту аудиту на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2;

провідного інспектора відділу оперативного супроводження технічних систем митного контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури.

Згідно акту від 23.01.2017 року складеного працівниками відповідача ОСОБА_1 ознайомився з наданою Пропозицією, однак відмовився визначитись з вибором запропонованих посад та засвідчити своїм підписом своє рішення у рядку «Погоджуюсь (відмовляюсь).

Наказом № 194-о від 07.02.2017 р. «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача звільнено з 07.02.2017 р. із займаної посади на підставі пункту 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та пункту 1 частини 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України, із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Аналізуючи наведені вище обставини, суд виходить з наступного.

Зважаючи на пункт 3 частини третьої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, таким чином, суд має право право і зобов'язаний перевірити обґрунтованість оскаржуваного рішення, його об'єктивність.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття ним оспорюваного наказу про звільнення №194-о від 07.02.2017 року.

Судом встановлено, що в ДФС України відбулася реорганізація підставі постанов Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №840 «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 №85», наказів ДФС України від 02.11.2015 №834 «Про затвердження плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників ДФС» від 30.12.2015 № 1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату ДФС»

Матеріали справи свідчать, що позивач 18.05.2016 року, як і всі працівники, був попереджений про можливе звільнення із займаної посади у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.

Відносини щодо підстав та порядку припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення врегульовані положеннями ст.87 Закону України "Про державну службу N 889-VIII, згідно з якою ( п.1 ч.1), зокрема скорочення чисельності або штату державних службовців є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.

В ч.3 ст.87 Закону N889-VIII зазначено, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Закон № 889-VIII визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно статті 83 названого Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що працездатним громадянам, які постійно проживають на території України гарантовано правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, як встановлено правилами частини другої цієї статті, звільнення з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

З системного аналізу викладеного вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вжити заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Водночас, у даній справі Державна фіскальна служба України це зобов'язання не виконала, що призвело до порушення трудових гарантій позивача як працівника.

Згідно диплому спеціаліста серія KB № 008394 від 30.06.1994 Позивач має повну вищу економічну освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік, контроль та аналіз господарської діяльності», отриману в 1994 році в Українському державному аграрному університеті.

Із матеріалів справи вбачається, що станом на 18.05.2017 р. відповідач мав двадцять посад для працевлаштування позивача на період у відпустки для догляду за дитиною, а саме:

- посада заступника начальника відділу експрес-ревгування управління проактивного аналізу Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем;

- заступник начальника відділу обліку платників управління реєстрації та обліку платників Департаменту обслуговування платників (лист відповідача від 24.05.2016 р. № 5428/А/99-99-04-03-01-14)

Згідно з листом відповідача від 01.09.2016 № 9194/3/99-99-04-01-01-14 станом на 25.07.2016 в Державній фіскальній службі України була вакантною посада завідувача сектору консультативного забезпечення Голови ДФС.

За даними листа відповідача № 2698/3/99-99-04-01-01-14 від 23.02.2017 р. у період з 25.05.2016 р. по 25.07.2016 р. у центральному апараті Державної фіскальної служби України було здійснено 85 призначень та/або переведень на вакантні посади.

Так з матеріалів справи вбачається, що у спірний період часу, а саме від дня попередження позивача про наступне вивільнення до 03.02.2017 у відповідача були наявні, зокрема такі посади:

начальник відділу інформаційного забезпечення перевірок управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру Департаменту податків і зборів з фізичних осіб;

завідувач сектору досудового розгляду скарг з питань оподаткування митними платежами управління досудового врегулювання спорів з окремих питань Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження;

начальник відділу тематичних перевірок Департаменту внутрішнього аудиту;

начальник управління відомчих реформ Департаменту організації роботи Служби;

заступник начальника управління - начальник відділу кадрового адміністрування апарату управління роботи з персоналом апарату Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом;

заступник начальника управління - начальник відділу добору та оцінки персоналу управління організації розвитку Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом;

начальник відділу міжвідомчої взаємодії управління електронних сервісів та звітності департаменту Обслуговування платників;

заступник начальника управління - начальник відділу проведення перевірок суб'єктів декларування управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати І зобов'язання фінансового характеру Департаменту податків і зборів з фізичних осіб;

начальник відділу інформаційного забезпечення перевірок управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру Департаменту податків і зборів з фізичних осіб;

начальник відділу митного аудиту управління митного аудиту Департаменту аудиту;

начальник відділу організації контролю за окремими видами діяльності підприємств управління організації митного контролю департа^еи 1: організації митного контролю;

начальник відділу методологи забезпечення класифікаційної роботи управління класифікації товарів Департаменту адміністрування митних платежів.

Згідно листа ДФС України від 10.03.2017 № 3350/3/99-99-04-01-01-14 зазначені посади в період з 25.07.2016 по 03.02.2017 пропонувались посадовим особам апарату ДФС, які підлягали (підлягають) звільненню на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наявність вказаних вакансій підтверджено також листом відповідача від 24.02.2017 № 2717/т/99-99-04-01-01-14.

Проте вказані вище посади не були запропоновані позивачу, а пропонувалися посади: головного державного інспектора відділу організації та проведення заходів організаційно-контрольного управління Департаменту організації роботи Служби; головного державного ревізора-інспектора аналітичного відділу управління проактивного аналізу Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем; головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок з окремих питань управління перевірок окремих платників Департаменту аудиту на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2; провідного інспектора відділу оперативного супроводження технічних систем митного контролю управління технічних систем митного контролю та розвитку інфраструктури Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури.

Закон №889 вводить поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Таким чином, запропоновані позивачу посади не є рівнозначними тій, що він обіймав. Відповідачем не надано доказів та пояснень щодо відсутності можливості пропозиції позивачу рівноцінної посади державної служби відповідно до його кваліфікації.

Вказані дії відповідача (бездіяльність), що полягають у пропонуванні йому не всіх вільних на час попередження про вивільнення посад, на думку суду є протиправними.

Таким чином, відповідач запропонував ОСОБА_1 не всі вакантні посади, що не може вважатися як виконання ним обов'язку щодо вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Державної фіскальної служби України №197-о від 07.02.2017 про звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

За змістом пункту 2 цього Порядку середня заробітна плата у випадку вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.

За даними довідки № 312 від 27.04.2017 р. середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 11 018,70 грн., а середньоденна - 524 грн. 70 коп.

Отже, за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2017 р. по 06.12.2017 р. (207 днів) на користь позивача підлягає стягненню 108 470 грн. 80 коп.

Крім цього, суд зауважує, що законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин. Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-511цс16 та від 21.09.2017 у справі № 334/290/15-ц.

Відповідно до п.2 та п.3 ч. 1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення Позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Також під час розгляду справи позивачем заявлено клопотання про стягнення понесених витрат на правову допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» в редакції від 06.12.2016 року розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що компенсація судових витрат здійснюється саме за участь особи, яка надавала правову допомогу та є фахівцем у галузі права, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня на рівні 1600 грн., відповідно, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 640 грн. за годину роботи.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження вказаних витрат позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 21 березня 2017 року №03/17 МСІ та додаткову угоду до нього від 21.03.2017 року № 1; копію акту приймання-передачі робіт за надання правової допомоги послуг за договором від 08 листопада 2017 року №1; копію квитанції до прибуткового касового ордера №31 від 08 листопада 2017 року. Згідно вказаних документів позивачем понесені витрати на правову допомогу у сумі 5 600,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5 600,00 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені 'її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст. 128, 158-ст. 163 ст. 167 ст. 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 07.02.2017 № 194-0 «Про звільнення ОСОБА_1.»;

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу масово - роз'яснювальної роботи управління комунікацій з громадськістю Департаменту комунікацій Державної фіскальної служби України.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.02.2017 р. по 06.12.2017 року у розмірі 108 470 грн. 80 коп.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу у розмірі 5600,00 грн.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу масово - роз'яснювальної роботи управління комунікацій з громадськістю Департаменту комунікацій Державної фіскальної служби України.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 11 018,70 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов