Постанова № 70759570, 30.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року справа № 813/2186/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

судді Гулика А.Г.

судді Сакалоша В.М.

при секретарі Новак Л.М.

за участю:

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивачів - ОСОБА_3

представника відповідача - Клапчука Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

Встановив:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - третя особа, ГУ ДМС у Львівській області), в якому просять:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 128-17 та №140 від 12 квітня 2017 року про відмову у визнанні громадян Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну служби України прийняти рішення про визнання громадян Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що звернулися до відповідача із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Втім, ДМС України відмовила позивачам у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Відмова відповідача обґрунтована відсутністю умов, передбачених підпунктом 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту". На думку позивача такі рішення є протиправними, необґрунтованими, оскільки відповідач під час його прийняття взагалі не поцікавився ситуацією у країні походження позивачів, незважаючи на те, що такі дані були наведені позивачами у заяві-анкеті. Відмова відповідача в наданні позивачам статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком виникнення у позивача обов'язку повернутись до країни походження, в той час як влада Сирії не здатна забезпечити їх захист від загрози загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. З огляду на викладе, позивачі вважають, що оскаржувані рішення відповідача є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні позивачі та представник позивачів позовні вимоги підтримали повністю, з підстав викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог. Мотивуючи свою позицію зазначив, що позивачам відмовлено у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту у зв'язку з відсутністю умов, передбачених підпунктом 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". В обґрунтування зазначив, що позивачі не навели достовірних чи правдоподібних фактів їх особистого переслідування в країні постійного проживання, фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в разі повернення на батьківщину. Окрім того, у висновку ГУ ДМС у Львівській області зазначено, що ОСОБА_1 надав сімейний паспорт виданий в м. Алеппо, в якому зазначені неправдиві дані, щодо місця народження дружини позивача та їх чотирьох дітей. На переконання відповідача зазначені обставини дають підстави вважати, що ОСОБА_1 може бути громадянином іншої країни. Додатково відповідач зазначив, що позивачі в порушення вимог ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» порушили порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку відповідача позивачі звернулися за захистом в України з метою уникнення відповідальності за порушення вимог частини 2 статті 204-1 КпАП України, а саме незаконного перетинання державного кордону України. Зрештою відповідач стверджує, що позивачі на співбесіді зазначили, що не мали наміру звертатися за захистом в Україні, оскільки прямували до Німеччини. Враховуючи викладене, відсутні підстави, з якими закон пов'язує можливість набуття особою статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення позивачів та представника позивачів, представника відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Громадяни Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, звернулися 05 грудня 2017 року до ГУ ДМС України у Львівській області із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

З матеріалів особової справи № 2016LV0029 ОСОБА_1 вбачається, що позивач народився в м. Алеппо, Сирія, є громадянином Сирії, за національністю - курд, віросповідання іслам.

Сімейний стан - одружений. Рідна мова - курдська, вільно володіє арабською та турецькою мовами.

ОСОБА_1 закінчив середню школу у м. Алеппо, Сирія та здобув середню освіту.

Дані про особу ОСОБА_1 встановлені на підставі копії національного паспорта громадянина Сирійської Арабської Республіки НОМЕР_1 виданого Aleppo та сімейного паспорта НОМЕР_2.

З матеріалів особової справи №2016LV0030 ОСОБА_2 вбачається, що позивач народилася в м. Баку, Республіка Азербайджан, є громадянкою Сирії, за національністю курд, віросповідання - іслам.

Сімейний стан - заміжня. Рідна мова - курдська, вільно володіє турецькою га російською мовами.

ОСОБА_2 закінчила 4 класи у середній школі, здобула середню освіту. Разом з батьками виїхала проживати в Казахстан.

Дані про особу ОСОБА_2 встановлені на підставі копії національного паспорта громадянина Сирійської Арабської Республіки НОМЕР_3 виданого Aleppo.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є подружжям.

Позивачі виховують четверо неповнолітніх дітей: : ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6

ОСОБА_1 в 2000 році покинув Сирію нелегально, утікав на автомобілі та пішком до Іраку, щоб не йти служити в армію. В Іраці працював в м. Ербіль, друкував газети, був начальником цеху, у підпорядкуванні якого було 260 працівників. Крім цього, писав статті в журналах та мав свою музикальну групу. Зі слів ОСОБА_1 паспорт громадянина Сірійської Арабської Республіки допоміг йому виготовити рідний брат, котрий проживав у Сирії. Після отримання паспорта позивач вирішив звернутися в Консульство Російської Федерації в Іраці за візою, щоб з дружиною та дітьми переїхати в Росію до рідної сестри дружини, а згодом прямувати до Німеччини.

10 вересня 2015 року ОСОБА_1 покинув Ірак легально спочатку в Туреччину, а згодом у Москву. В Російській Федерації не працював, оскільки його та його сім'ю було затримано в аеропорту прикордонниками, де їх утримували 72 дні, а згодом відвезли у табір. В Російській Федерації ОСОБА_1 видали тимчасовий документ на перебування при цьому паспорт громадянина Сирійської Арабської Республіки було вилучено та попередженно про заборону виїзду.

Однак, зі слів позивача, коли він дізнався, що в Російській Федерації такий самий режим як і в Сирії, вирішив із сім'єю покинути Росію та виїхати до сестри і брата в Німеччину. ОСОБА_1 Російську Федерацію покидав на автомобілі в Туреччину.

29 листопада 2016 року позивачі з неповнолітніми дітьми прибули нелегально до Києва.

02 грудня 2016 року ОСОБА_1 разом з дружиною та неповнолітніми дітьми намагалися незаконно перетнути державний кордон України в напрямку 540 прикордонного знаку на ділянці відділу прикордонної служби «Краковець» Мостиського прикордонного загону, що на території Мостиського району Львівської області. Однак, позивачів було затримано прикордонним нарядом «Секрет» на відстані 200 метрів від лінії державного кордону України.

05 грудня 2016 року постановою Мостиського районного суду Львівської області у справі № 448/1621/16-п, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАІІ та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень.

Окрім того, як зазначили позивачі на співбесіді, саме на кордоні їм було рекомендовано співробітниками Державної прикордонної служби України звернутися за захистом в Україні.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Під час проведення співбесід та в обґрунтування заяв про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, позивачі зазначили, що в них існують побоювання стати жертвами переслідувань в країні походження через політичні погляди, національність, та побоювання щодо загрози загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що покинув Сирію у зв'язку з тим, що не хотів іти служити в армію та є курдом, а курдів у Сирії не люблять і в офіційних документах пишуть араб, а не курд. ОСОБА_1 стверджує, що не може повернутися у країну громадянської приналежності, оскільки у Сирії йде війна, а в разі повернення позивача на батьківщину його посадять в тюрму за те, що він не служив в армії. Ситуація в місті Алеппо та в Сирії є надзвичайно складною, тому позивач вирішив виїхати із Близького Сходу, щоб захистити свою сім'ю від кривавих конфліктів.

ОСОБА_2 зазначила, що в Сирії ніколи не була, а Ірак покинула у зв'язку з тим, що неподалік від міста Ербіль, в якому вона із сім'єю проживала, йшла війна, літали бомби, стріляли. Позивач стверджує, що боялася там знаходитись, оскільки сірійські терористи могли прийти і до них. За словами позивача вона не планувала їхати в Україну, а хотіла потрапити в Німеччину де живуть сестра і брат чоловіка. Позивач стверджує, що не може повернутися в Ірак та Сирію, оскільки там іде війна, а ситуація на Близькому Сході є надзвичайно складною, а позивач хоче жити в безпеці та захистити своїх дітей від кривавих конфліктів.

Підсумовуючи усі вище згадані обставини, позивачі вважають, що не можуть повернутися на територію Сирійської Арабської Республіки, а отже відповідач протиправно без з'ясування усіх обставин відмовив у визнані позивачів біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту.

26 грудня 2016 року ГУ ДМС України у Львівській області розпочало процедуру оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачам статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, відповідно до наказу ГУ ДМС України у Львівській області від 26.12.2016 №282 "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 документовані довідками ГУ ДМС України у Львівській області про звернення за захистом в Україні № 007385 та №007386 від 05.12.2016.

За результатами розгляду особових справ позивачів, проведених співбесід з позивачами, ГУ ДМС України у Львівській області дійшло до висновку, що громадяни Сирії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підпадають під критерії визначення осіб, які потребують додаткового захисту у відповідності до вимог п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що оформлено Висновками про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.03.2017.

У Висновках від 27 березня 2017 року викладено обставини, які стали підставою для відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні захисту в Україні.

Відмова відповідача вмотивована, тим що позивачі в країні постійного проживання не переслідувалися за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Зокрема у висновку вказано, що у м. Ербіль, яке знаходиться під повним контролем державної влади Іракського Курдистану, соціально- політична ситуація у регіоні залишається стабільною. Відповідач зазначив, що позивачі не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження, а саме насильницьких зникнень, викрадень, сумарних та позасудових страт, примусових переміщень та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення.

Також ГУ ДМС України у Львівській області у висновку зазначило, що з наданих позивачами копій паспортів та пояснень під час співбесіди існують розбіжності в даних, а саме неправдиві дані, щодо місця народження ОСОБА_2 та її чотирьох дітей. Окрім того, ОСОБА_2 на співбесіді зазначила, що компетентні органи Російської Федерації визнали паспорти громадян Сирії подружжя підробленими. На переконання відповідача зазначені обставини дають підстави вважати, що позивачі можуть бути громадянами іншої країни.

Крім того, ГУ ДМС України у Львівській області зазначило, що позивачі в порушення вимог ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» порушили порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На думку відповідача позивачі звернулися за захистом в України з метою уникнення відповідальності за порушення вимог частини 2 статті 204-1 КпАП України, а саме незаконного перетинання державного кордону України. Зрештою відповідач стверджує, що позивачі на співбесіді зазначили, що не мали наміру звертатися за захистом в Україні, оскільки прямували до Німеччини.

Вказані висновки від 27 березня 2017 року та матеріали особових справ позивачів №2016LV0029, №2016LV0030 ГУ ДМС у Львівській області скерувало до Державної міграційної служби України для прийняття рішення по суті.

На підставі статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", ДМС України дійшла висновку про необхідність прийняти рішення про відмову громадянам Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону - відсутні.

Рішенням ДМС України від 12.04.2017 № 140-17 громадянину Сирії ОСОБА_1, було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 12.04.2017 № 128-17 громадянці Сирії ОСОБА_2 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було відмовлено у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не погоджуються із вказаними рішеннями відповідача, вважають їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, тому звернулися з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон) (з наступними змінами та доповненнями).

Згідно із частиною п'ятою статті 5 даного Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається зі змісту частини сьомої статті 7 Закону, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

А відтак, з врахуванням уточнених позовних вимог, суд досліджує чи були наявні, і чи були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення обставини, передбачені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які дають право позивачеві вважатись особою, яка потребує додаткового захисту.

Як передбачено пунктом 4 частини першої статті 1 Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до положень пункту 13 частини першої даної статті, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Щодо наявності загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження, то суд врахував наступне.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27.10.2014 зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II) ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також, в Рекомендаціях УВКБ ООН від 27.10.2014 зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо і Ідліб. Понад 4,7 млн. ос. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в окупованих районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій.

На час видання Рекомендацій майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладняється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання Ісламська держава Іраку і аль-Шама (далі-ІДІЛ) зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в ІДІЛ 23.09.2014 принесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до пункту 4 Рекомендацій за наявними даними до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, перевищило 191 тис.ос. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Вказане свідчить про те, що ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози позивачам зазнати поводження, яке заборонене статтею 2 і З Європейської Конвенції в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є загальновідомим фактом.

Відповідно до пункту 27 Рекомендацій у тих випадках, де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття біженець, сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних нормах в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

При цьому, судом враховано те, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зі змісту більшості наведених доказів, зокрема, Рекомендації УВКБ ООН від 27.10.2014, підтверджуються факти того, що в країні походження позивача триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, які, в свою чергу, можуть становити загрозу життю, безпеці чи свободі позивача.

Дані обставини не були враховані відповідачем при прийнятті рішення про відмову громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, тому вищевикладене спростовує твердження відповідача щодо відсутності у позивача підстав для надання йому захисту в Україні.

Окрім того, суд вважає за необхідним застосувати при вирішенні даної справи принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241).

Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Крім цього, загроза життю позивача у разі повернення до Сирійської Арабської Республіки та ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, підтверджується висновками Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії в рішенні від 15 жовтня 2015 року. Це перше рішення Європейського суду з прав людини, яке містить оцінку ризиків загрози життю та нелюдського поводження в контексті триваючого конфлікту в Сирійській Арабській Республіці.

Так, в цьому рішенні Суд визнав протиправним примусове видворення цих мігрантів із Росії.

Заявниками у справі виступили палестинець без громадянства із Сирійської Арабської Республіки та двоє сирійських громадян. Вони потрапили до Росії два роки тому. Статус біженців їм надати відмовилися, натомість заарештували за роботу без посвідки на проживання.

Суддя розпорядився вислати їх назад до Сирійської Арабської Республіки, а до того часу утримувати під вартою. Натомість, Європейський суд із прав людини назвав дії російської Феміди такими, що порушують право на життя та принижують людську гідність. Згідно із рішенням Суду, Росія має забезпечити негайне звільнення заявників та виплату їм загальної компенсації у розмірі майже 20 тисяч євро.

Згідно з параграфом 123 зазначеного рішення, більшість Європейських держав у теперішній час не приймає рішень щодо примусового повернення осіб до Сирійської Арабської Республіки. В своїй оцінці Суд посилається на доклади ООН та висновки УВКБ ООН жовтня 2014 року, серед іншого, щодо de facto мораторію на повернення до Сирійської Арабської Республіки.

Суд також вказує на позицію міжнародної неурядової організації Human Rights Watch щодо того, що молоді чоловіки піддаються особливому ризику ув'язнення або нелюдського поводження в Сирійській Арабській Республіці (параграф 124 зазначеного рішення).

Європейський суд з прав людини доходить висновку, що наведені елементи є достатніми для встановлення обґрунтованості припущень, що повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки порушуватиме Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 125 зазначеного рішення).

Суд встановив, що наведені доводи є достатніми для висновку Суду, що у разі примусового повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будуть порушені (параграф 126 зазначеного рішення).

Як наслідок, суд, аналізуючи практику Європейського Суду, висновки міжнародних установ та організацій, дійшов до висновку, що ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Крім того, досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу, усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

На думку суду, факти, викладені позивачем у заяві, протоколі співбесіди є правдоподібними та не суперечать загальновідомим фактам.

За викладених обставин, суд вважає абсолютно необґрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивачів на те, що військові дії у країні громадянської належності позивача носять випадковий несистемний характер та в разі повернення позивачів на батьківщину не існує прямої загрози стати жертвою терористичного акту, тому вказані обставини не є підставою для визнання позивачів біженцями або особами, які потребує додаткового захисту.

Щодо доводів органу міграційної служби, що заявники не надали жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданими смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, оскільки вищенаведена інформація по країні походження, навпаки, підтверджує реальність такого ризику, тому суд дійшов до висновку, що позивачі підпадають під ознаки особи, яка потребує додаткового захисту, визначені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відтак, відповідач формально перевірив обставини, викладені позивачами, що порушило принцип рівності перед законом та призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови позивачам у визнанні особами, які потребують додаткового захисту з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного Управління Державної міграційної служби у Львівській області.

Пунктом 3 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що рішення ДМС України про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 140-17 та № 128-17 від 12.04.2017 не відповідають згаданому критерію обґрунтованості, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, щодо вимоги позивачів про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання громадян Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, суд вважає за необхідне зазначити, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи за нього інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Отже, для належного захисту порушеного права особи, суд, з врахуванням встановлених вище обставин та наявної компетенції відповідача, вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 24, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 128-17 та № 140-17 від 12 квітня 2017 року про відмову у визнанні громадян Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадян Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2017.

Головуючий суддя Р. М. Брильовський

Суддя А.Г. Гулик

Суддя В.М. Сакалош