Постанова № 70759517, 19.07.2017, Київський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2017 року № 810/355/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панченко Н.Д, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.09.2016 №0017103113, №0018103113, №0020103113, №0021103113, №0022103113 та рішень про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.09.2016 №0023103113 № 0025103113 та №0024103113.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність рішень, якими контролюючий орган визначив йому грошові зобов'язання за наслідками планової документальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1, оформленої актом перевірки від 12.08.2016 №1088/10-31-13/НОМЕР_2.

Зокрема, позивач стверджує, що висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та зроблені на основі припущень.

Відповідач позов не визнав, на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що посадові особи Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а рішення, прийняті за результатами перевірки, ґрунтуються на фактах вчинення позивачем ряду податкових правопорушень, встановлених під час перевірки.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за письмовим клопотанням позивача ухвалив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 25.07.2016 по 05.08.2016 Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено планову документальну виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 08.07.2013 по 31.12.2015.

Результати перевірки оформлені актом від 12.08.2016 №1088/10-31-13/НОМЕР_2 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 173-186).

Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог:

- пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України у частині несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік;

- підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України у частині неподання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за другий та третій квартал 2015 року;

- пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено чистий оподатковуваний дохід за період з 08.07.2013 по 31.12.2015 у сумі 99042,46 грн.;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір на 1389,49 грн.;

- статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО на суму 57014,80 грн.;

- підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 217.1 статті 217 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму акцизного податку на 19829,70 грн.;

- статті 223 Податкового кодексу України у частині неподання декларацій акцизного податку за листопад-грудень 2015 року;

- пункту 1 частини 1 статті 7, частини 5 та 7 статті 8, частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у частині виплати заробітної плати найманим працівникам в сумі 7773,99 грн., з якої не утримано єдиного внеску з розрахунку 36,8% на суму 2860,83 грн., з розрахунку 3,6% на суму 279,86 грн.

- частини 1 статті 26 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у частині неподання звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за листопад-грудень 2015 року;

- абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у результаті чого занижено єдиний внесок на 33112,35 грн.

На підставі Акта перевірки, Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0017103113, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 20251,43 грн., у тому числі на 16201,14 грн. за основним платежем та на 4050,29 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 33).

- податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0018103113, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 510,00 грн. (т.1, а.с. 34);

- податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0020103113, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 01,00 грн. (т.1, а.с. 36);

- податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0021103113, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку на 24787,13 грн., у тому числі на 19829,70 грн. за основним платежем та на 4957,43 грн. грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 37);

- податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0022103113, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 340,00 грн. (т.1, а.с. 38);

- рішення від 01.09.2016 №0023103113 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 1570,35 грн. (т.1, а.с. 39);

- рішення від 01.09.2016 №0024103113 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 6511,03 грн. (т.1, а.с. 40);

- рішення від 01.09.2016 №0025103113 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким позивачеві визначено штраф у розмірі 1570,35 грн. (т.1, а.с. 41).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо викладених в Акті перевірки висновків про порушення позивачем пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено чистий оподатковуваний дохід за період з 08.07.2013 по 31.12.2015 у сумі 99042,46 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на 16201,14 грн.

Перевіркою правильності визначення доходу за період з 08.07.2013 по 31.12.2015 контролюючим органом було встановлено факт реалізації ФОП ОСОБА_1 товарів без відображення доходів від такої реалізації у податковому обліку, що призвело до заниження загального оподатковуваного доходу на 57014,80 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов встановивши, що протягом 2015 року позивачем було придбано товарів на загальну суму 196035,37 грн., з яких відповідно до податкової звітності за 2015 рік було реалізовано на суму 136333,66 грн.

З урахуванням залишку товарів, що обліковувались станом на 01.01.2015 у розмірі 47564,08 грн., контролюючий орган дійшов висновку, що станом на 31.12.2015 у позивача повинен обліковуватись залишок товарів на суму 107265,79 грн. (196035,37+47564,08-136333,66).

Разом з цим, фактично згідно з даними податкової звітності у позивача обліковувався залишок товарів на суму 93012,09 грн.

За висновками перевірки, різниця залишку товарів у розмірі 14253,70 грн. (107265,79-93012,09) була реалізована позивачем кінцевим покупцям, але дохід від таких операцій не був відображений у податковому обліку.

З урахуванням пояснень позивача, наданими до перевірки, відповідно до яких середня націнка за реалізований товар у 2015 році становила 300%, контролюючий орган дійшов висновку, що дохід від реалізації не облікованого залишку товарів на суму 14253,70 грн. становив 57014,80 грн. (14253,70х300%).

На додаток контролюючим органом встановлено, що позивачем не було відображено у декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік дохід у розмірі 6578,50 грн., у вигляді виручки, що надійшла через РРО на розрахунковий рахунок у КГ ПАТ КБ «Приватбанк».

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено у статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема:

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

- вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Таким чином, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи, фізичні особи-підприємці зобов'язані вести облік товарних запасів та доходів, отриманих від їх реалізації, мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Будь-яких доказів чи пояснень, які б підтверджували джерело походження та розмір доходів ФОП ОСОБА_1 за 2015 рік позивач не надав.

Зокрема, позивачем не було надано пояснень чи доказів, які б свідчили про облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, обсягу товарних запасів та обсягів доходів, пов'язаних з їх реалізацією, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити правильність відображеного позивачем показника доходів за 2015 рік.

Одночасно з цим суд зазначає, що проведені контролюючим органом розрахунки залишку товарних запасів та ймовірних доходів від реалізації не облікованих товарних запасів, виходячи з середньої націнки, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Суд зазначає, що до факторів ціноутворення, крім витрат, пов'язаних з придбанням (виробництвом) товару, належать рівні попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

Як вбачається з Акта перевірки, відповідач не з'ясовував конкретного найменування товару, що не був облікований позивачем, але був реалізований, ринкових цін на ідентичні або однорідні товари у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Таким чином, розмір доходу від реалізації не облікованих товарів, визначений контролюючим органом виключно виходячи з пояснень платника податків про рівень націнки на товар, не може слугувати підставою для збільшення платникові податків податкових зобов'язань, оскільки визначена контролюючим органом у такий спосіб ціна товару не ґрунтується на об'єктивних даних про ринкову ціну ідентичних або однорідних товарів у порівняних економічних умовах.

За цих обставин, висновок відповідача про завищення позивачем доходу саме на суму 57014,80 грн. у зв'язку з реалізацію товарів, не відображених у податковому обліку, є безпідставним.

Водночас, враховуючи не надання позивачем до перевірки та матеріалів справи будь-яких доказів, які б підтверджували факт включення до складу оподатковуваного доходу виручки у розмірі 6578,50 грн., що надійшла через РРО №30000064781, суд погоджується з висновками контролюючого органу про заниження позивачем доходів на 6578,50 грн.

З приводу викладеного в Акті перевірки висновку контролюючого органу про завищення позивачем витрат на суму 35449,16 грн., у тому числі за 2014 рік на 6410,00 грн., за 2015 рік на 29039,16 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, за перевіряємий період витрати позивача від провадження господарської діяльності становили 482538,86 грн., у тому числі за 2014 рік - 85602,22 грн., за 2015 рік - 396936,64 грн.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат ( підпункт 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України)

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України)

- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).

Системний аналіз наведених норм права у їх взаємозв'язку дозволяє дійти висновку, що платник податків не має права відносити до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами вважаються первинні документи, що обов'язково містять найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, жодних первинних документів, які б підтверджували факт понесення позивачем витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 1 статті 11, частиною 1 статті 69, частинами 1, 2, 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, зокрема, документів первинного бухгалтерського обліку (видаткових накладних) та платіжних документів, які б підтверджували факт понесення позивачем витрат у перевіряємий період, суд погоджується з висновками контролюючого органу про завищення позивачем витрат на загальну суму 35449,16 грн.

Отже, позивачем не було спростовано викладених в Акті перевірки висновків про порушення пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України у частині заниження чистого оподатковуваного доходу за період з 08.07.2013 по 31.12.2015 на суму 42027,66 грн.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Оскільки контролюючий орган невірно розрахував доходи, ймовірно отримані позивачем внаслідок реалізації не облікованих товарів, у зв'язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про заниження позивачем оподатковуваного доходу на 57014,80 грн., податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0017103113 у частині визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 10690,27 грн., у тому числі 8552,22 грн. за основним платежем та 2138,05 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями є протиправним та підлягає скасуванню.

В іншій частині, що становить 9561,16 грн., у тому числі 7648,92 грн. за основним платежем та 1912,24 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0017103113 є обґрунтованим та скасуванню не підлягає так як позивачем не було спростовано доводів контролюючого органу про завищення доходу на 6578,50 грн. та витрат на суму 42027,66 грн.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір на 1389,49 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 16-1підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, починаючи з 01.01.2015, встановлено військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Беручи до уваги безпідставність висновків контролюючого органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік на суму 57014,80 грн., податкове повідомлення-рішення 01.09.2016 №0019103113 у частині визначення позивачеві грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 1069,03 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 855,22 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 213,81 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем вимог підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 217.1 статті 217 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму акцизного податку на 19829,70 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, позивачем у 2015 році було реалізовано тютюнових та алкогольних виробів на загальну суму 444398,98 грн., при цьому позивачем у січні-липні 2015 року та вересні-грудні 2015 року не нараховувався акцизний податок на вартість проданих підакцизних товарів.

Разом з цим суд зазначає, що викладене відповідає фактичним обставинам справи лише частково.

Відповідно до підпункту 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 Податкового кодексу України, особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів, є платником акцизного податку.

Згідно з підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 Податкового кодексу України, у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є вартість (з податком на додану вартість) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу.

Підпунктом 215.3.10 пункту 215.3 статті 215 передбачено, що для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків.

Згідно з пунктом 217.1 статті 217 Податкового кодексу України, суми податку, що підлягають сплаті, з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, визначаються платником податку самостійно, виходячи з об'єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діють на дату виникнення податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 223.2 статті 223 Податкового кодексу України, платник податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених або переобладнаних на митній території України; імпортер алкогольних напоїв та тютюнових виробів; суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів; оптовий постачальник електричної енергії подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

Аналіз викладених положень свідчить, що особи, які здійснюють роздрібну торгівлю підакцизними товарам, зобов'язані самостійно визначити акцизний податок виходячи з вартості реалізованих підакцизних товарів та подати контролюючому органу відповідну податкову декларацію.

Як вбачається з Акта перевірки, позивачем було подано контролюючому органу податкові декларації з акцизного податку за період з січня по жовтень 2015 року, а саме:

за січень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 7585,00 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 379,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за лютий 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 9517,40 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 476,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за березень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 20379,00 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 1018,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за квітень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 18844,00 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 942,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за травень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 35821,43 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 1792,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за червень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 46708,00 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 2335,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за липень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 65048,00 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 3253,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за серпень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 47832,15 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 2391,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за вересень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 40688,00 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 2035,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації);

за жовтень 2015 року, у якій позивачем було визначено об'єкт оподаткування у розмірі 33902,00 грн. та суму податкових зобов'язань у розмірі 1696,00 грн. (рядок «Ґ1 податкової декларації).

Суд зазначає, що зазначені у поданих позивачем податкових деклараціях з акцизного податку за період з січня по жовтень 2015 року показники об'єкта оподаткування та розміру податку повністю кореспондують даним перевірки, що наведені у таблиці на сторінці 21 Акта перевірки.

Фактично висновок контролюючого органу про заниження позивачем акцизного податку обумовлений не заповненням позивачем рядка «Ґ2 - податкові зобов'язання у розрізі КОАТУУ».

Проте, не заповнення позивачем вказаного рядка свідчить про допущення позивачем методологічної помилки при заповненні вказаних декларацій, що не призвели та не могло призвести до заниження задекларованого показника акцизного податку, оскільки сума податкових зобов'язань відображається платником податків у рядку «Ґ1 «Усього податкових зобов'язань».

У даному випадку, контролюючий орган фактично двічі нарахував позивачеві податкові зобов'язання з акцизного податку за період з січня по липень 2015 року та з вересня по жовтень 2015 року.

У той же час, матеріалами справи та Актом перевірки підтверджується, що податкових декларацій з акцизного податку за листопад та грудень 2015 року позивач до контролюючого органу не подавав.

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з акцизного податку за листопад-грудень 2015 року контролюючий орган виходив з того, що у листопаді 2015 року позивачем було здійснено продаж підакцизних товарів на суму 24660,00 грн., у грудні 2015 року - на суму 93414,00 грн.

При цьому, до вартості підакцизних товарів, реалізованих у грудні 2015 року (93414,00 грн.), контролюючий орган включив вартість ймовірно реалізованих, але не облікованих товарів у розмірі 57014,80 грн.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується висновок контролюючого органу про реалізацію позивачем не облікованих товарів, а розрахунок вартості таких товарів не ґрунтується на вимогах закону, контролюючий орган протиправно збільшив позивачеві показник вартості підакцизних товарів за грудень 2015 року на суму 57014,80 грн.

Беручи до уваги викладене, контролюючим органом було протиправно визначено позивачеві податкові зобов'язання з акцизного податку у розмірі 18027,74 грн.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0021103113 у частині визначення позивачеві грошового зобов'язання з акцизного податку у розмірі 22534,68 грн., у тому числі 18027,74 грн. за основним платежем та 4506,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню.

В іншій частині, що становить 2252,45 грн. (1801,96 грн. за основним платежем та 450,49 грн. за штрафними санкціями) податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0021103113 є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд зазначає наступне.

Так, перевіркою правильності нарахування ЄСВ з сум виплаченої найманим працівника заробітної плати за період з 08.07.2013 по 31.12.2015 контролюючим органом було встановлено, що у листопаді та грудні 2015 року ФОП ОСОБА_1 найманим працівникам було виплачено заробітну плату у розмірі 7773,99 грн. При цьому, з вказаних виплат позивачем не було утримано єдиного внеску з розрахунку 36,8% на суму 2860,83 грн., з розрахунку 3,6% на суму 279,86 грн.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.

Отже, базою нарахування єдиного внеску для позивача є заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, здійснені особам, що працюють у нього за трудовим договором, а також сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до Акта перевірки, позивачем не було подано звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за листопад та грудень 2015 року та не було утримано єдиного внеску з розрахунку 36,8% на суму 2860,83 грн., з розрахунку 3,6% на суму 279,86 грн. із виплат, здійснених найманих працівникам за листопад та грудень 2015 року.

Будь-яких доказів, які б спростовували встановлені перевіркою факти неподання позивачем звітності та не утримання ЄСВ за листопад та грудень 2015 року, позивач під час розгляду справи не надав.

Відповідно до пунктів 3 та 7 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції:

- за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску;

- за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

З урахуванням викладеного, суд не знаходить підстав для визнання протиправним та скасування рішень від 01.09.2016 №0023103113 та від 01.09.2016 №0025103113.

Водночас суд зазначає, що контролюючий орган помилково визначив позивачеві штрафні санкції у розмірі 6511,03 грн. за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у рішенні від 01.09.2016 №0024103113

Так, згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, базою нарахування єдиного внеску для позивача є також сума чистого оподатковуваного доходу за рік, визначена відповідно до положень Податкового кодексу України.

В Акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем ЄСВ на загальну суму 33112,35 грн. у зв'язку з заниженням позивачем чистого оподатковуваного доходу на 99042,46 грн.

З огляду на безпідставність висновків контролюючого органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік на суму 57014,80 грн., висновки Акта перевірки про заниження позивачем ЄСВ є обґрунтованими лише в частині, що становить 13328,21 грн.

Виходячи з вимог пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», розмір штрафних санкцій, який у даному випадку підлягає застосуванню до позивача, становить 6664,11 грн. (13328,21х50%).

Суд зазначає, що контролюючий орган не зміг пояснити спосіб, у який позивачеві було визначено розмір штрафу у рішенні від 01.09.2016 №0024103113.

Доданий до матеріалів справи розрахунок штрафних санкцій за Актом перевірки також не дозволяє з'ясувати формулу, за якою контролюючий орган визначив позивачеві штраф за донарахування 33112,35 грн. єдиного внеску у розмірі лише 6511,03 грн. Суд зазначає, що виходячи з розміру донарахованого позивачеві в Акті перевірки ЄСВ, розрахований відповідно до правил, встановлених пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», штраф мав становити 16556,18 грн. (33112,35х50%)

Суд зауважує, що повноваження стосовно контролю за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску є виключною компетенцією органу доходів і зборів.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у виключну компетенцію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відтак, суд позбавлений можливості привести розмір штрафних санкцій у рішенні від 01.09.2016 №0024103113 у відповідність з вимогами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Разом з цим, враховуючи, що розрахований судом розмір штрафних санкцій є більшим від штрафу, визначеного контролюючим органом у рішенні від 01.09.2016 №0024103113, суд не вбачає підстав для його скасування.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України у частині несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік

Відповідно до пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Згідно з підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Таким чином, податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік позивач мав подати не пізніше 09.02.2016.

Як вбачається з Акта перевірки, податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік позивач до контролюючого органу подав 26.02.2016.

Отже, контролюючий орган правомірно визначив позивачеві штраф у розмірі 340,00 грн. За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0022103113 скасування не підлягає.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем пункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України у частині невірного відображення отриманого доходу від здійснення господарської діяльності.

Відповідно до підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно з пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Перевіркою встановлено неподання позивачем податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за другий та третій квартал 2015 року.

Будь-яких доказів чи пояснень, які б спростовували вказані порушення, позивач під час розгляду справи не надав.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0018103113 є обґрунтованим і скасуванню не підлягає.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у розмірі 1 гривні у разі учинення уперше порушення, що полягає у проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.

Беручи до уваги не надання позивачем документального підтвердження реалізації залишку товарів на суму 14253,70 грн. через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, податкове повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0020103113, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 01,00 грн. є обґрунтованим і скасуванню не підлягає.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128,159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 01.09.2016 №0017103113 у частині визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 10690,27 грн., у тому числі у розмірі 8552,22 грн. за основним платежем та у розмірі 2138,05 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 01.09.2016 №0019103113 у частині визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 1069,03 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 855,22 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 213,81 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 01.09.2016 №0021103113 у частині визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 грошового зобов'язання з акцизного податку у розмірі 22534,68 грн., у тому числі 18027,74 грн. за основним платежем та 4506,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.07.2017.