Рішення № 70757743, 05.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 24 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DZE0G100770038, згідно якого банк надав останньому, на умовах визначених в договорі, кредит в розмірі 15.000 доларів США зі строком повернення не пізніше 24 травня 2027 року.

Зазначали, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Вказували, що умови договору виконали у повному обсязі надавши кредитні кошти.

Посилаючись на те, що всупереч умовам договору про надання кредиту, договору поруки, відповідачі у повному обсязі не виконують свої зобов'язання по поверненню кредиту, не здійснюють чергові погашення, чим порушують взяті на себе зобов'язання, передбачені умовами кредитного договору та договором поруки, внаслідок чого станом на 11 вересня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 25.475 доларів США 97 центів, що еквівалентно 553.592 грн. 79 коп., яка складається з наступного: 13.848 доларів США 51 цент - заборгованість по тілу кредиту; 4.949 доларів США 85 центів - заборгованість по відсоткам; 754 долари 60 центів - заборгованість з комісії за користування кредитом; 4.698 доларів 91 цент - пені; 11 доларів 50 центів - штраф (фіксована частина); 1.212 доларів США 59 центів штраф (процентна складова), яку просили стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 10.485 доларів США 30 центів, що еквівалентно 227.845 грн.57 коп. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 24 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №DZE0G100770038.

За умовами кредитного договору банк надав ОСОБА_2, на умовах визначених в договорі, кредит в розмірі 15.000 доларів США зі строком повернення не пізніше 24 травня 2027 року (14-16).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, 24 травня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки (а.с.24).

Також між банком та позичальником було укладено ряд додаткових угод.

Так, додатковою угодою від 20 серпня 2012 року боржнику зменшено суму заборгованості пені у розмірі 500 доларів США 95 центів; у разі порушення позичальником будь-якого зобов'язання, передбачених в Графіку погашення кредиту понад 31 день, позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 500 доларів США 95 центів; викладено в новій редакції п.7.1 договору; викладено в новій редакції додаток 1 до Кредитного договору (графік погашення кредиту); в разі порушення позичальником строків сплати відсотків за користування кредитом та винагород визначено неустойку в розмірі 100% від розмірі неналежно сплачених відсотків та винагород (а.с.17-19).

Згідно з додатковою угодою від 20 грудня 2012 року, боржнику зменшено суму заборгованості пені у розмірі 514 доларів США 15 центів; згідно зі ст.ст.212,651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого зобов'язання, передбачених в Графіку погашення кредиту (додаток №1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день, позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 514 доларів США 15 центів; викладено в новій редакції п.7.1 Кредитного договору, а саме банк зобов'язується надати боржнику кредитні кошти на строк з 24 травня 2007 року по 23 травня 2027 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 15.363 долари США 21 цент на придбання нерухомості, а також у розмірі 3.363 доларів США 21 цент на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2. даного Договору. Періодом сплати вважати період з "20" по "25" число кожного місяця. 4.Викладено в новій редакції додаток 1 до Кредитного договору (графік погашення кредиту); 7.В разі порушення Позичальником строків сплати відсотків за користування кредитом та винагород визначено неустойку в розмірі 100% від розмірі неналежно сплачених відсотків та винагород. Терміни позовної давності по вимогам збільшено до 50 років (а.с.20-22).

Задовольняючи частково позовні вимоги банку суд першої інстанції прийшов до висновку про припинення дії договору поруки через збільшення обсягу відповідальності позичальника у зв'язку з укладанням ряду додаткових угод, вказав, що банком не доведено факту видачі кредитних коштів за додатковими угодами, позивачем не доведено заборгованості по процентам, комісії, пені та штрафам та вважав за необхідне стягнути саме ту суму, яку було визнано позичальником ОСОБА_2

Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них через неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що у відповідності до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно зі ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою ч.4 ст.559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою ч.4 ст.559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване в другому реченні ч.4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

З розрахунку заборгованості доданого банком до позовної заяви вбачається, що останнє погашення за спірним кредитним договором було вчинено 24 квітня 2013 року (а.с.4-8,167), повідомлення про наявну заборгованість за кредитом було направлено поручителю 11 листопада 2014 року за вих.№30.1.0.2/2-753 (а.с.10), з позовом до суду банк звернувся 12 жовтня 2015 року (а.с.2-3), тобто банком пропущено шестимісячний термін на звернення з відповідною вимогою до поручителя, а отже у задоволенні позову про стягнення суми заборгованості з поручителя слід відмовити саме через пропуск банком відповідного визначеного законом терміну.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

За способом утворення докази поділяються на первинні (відомості про факти одержують із першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т.п.) і похідні (відомості про факти одержують із джерела, що відтворює інший доказ, - з копії документа).

За відношенням до шуканого факту докази поділяються на прямі (прямо вказують на наявність або відсутність шуканого факту) і непрямі (дозволяють зробити припускаємий висновок про шуканий факт).

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

З матеріалів справи вбачається, що позичальником ОСОБА_2 було укладено кредитний договір та ряд додаткових угод до нього.

Договори підписані власноручно позичальником, що свідчить про те, що він ознайомився з їх текстом та прийняв їх умови.

Договорами визначено період сплати, щомісячні платежі, відсотки, пеню,штрафи та комісію (а.с.14-16,17-19,20-22).

З деталізованого розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 11 вересня 2015 року за спірним кредитним договором допущено заборгованість.

Відповідно положень ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем); у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Зі змісту наведених норм випливає висновок, що зобов'язання з кредитного договору передбачає єдиний обов'язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.

При цьому однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

Враховуючи те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Проте фінансові санкції за несвоєчасне повернення кредиту у вигляді пені та штрафів можуть бути застосовані лише у випадках прострочення грошового зобов'язання у гривні.

Таким чином до стягнення з відповідача ОСОБА_2 підлягає заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13.848 доларів США 51 цента, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 4.949 доларів США 85 центів, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 754 долари США 60 центів.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. У ч.3 ст.533 ЦК України зазначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14 зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення пені за порушення строків виконання зобов'язань в розмірі 102.109 грн.27 коп.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року №6-1374цс17.

На зв'язку з наведеним у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) необхідно відмовити.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2017 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути судові витрати на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 11.066 грн.90 коп.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2017 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №DZE0G100770038 від 24 травня 2007 року в загальному розмірі 19.552 долари США 96 центів, що еквівалентно 424.885 грн.82 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13.848 доларів США 51 цента, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 4.949 доларів США 85 центів, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 754 долари США 60 центів та пені в розмірі 102.109 грн.27 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 11.066 грн.90 коп.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.