Рішення № 70757552, 06.12.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№201/13109/15-ц

провадження 2/201/102/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та витрат і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» визнання недійсним кредитного договору і стягнення витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ “ОСОБА_1 Аваль” 14 грудня 2015 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися і не уточнювалися. ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до банку про визнання кредитного договору недійсним. Позивач (банк) в своєму позові посилається на те, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «ОСОБА_1 Аваль», правонаступником якого є позивач ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Цей відповідач зобов’язався погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору з урахуванням штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши їх позов у повному обсязі. Вимоги зустрічного позову не визнали, вважають зазначені в ньому обставини безпідставними та не доведеними і просили в його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 зі своїм представником в ході судового засідання позовні вимоги банку не визнали, викладені в цьому позові обставини не відповідають дійсності, він вказаний договір не підписував і не укладав, просили в задоволенні вказаного позову відмовити в повному обсязі. Вимоги зустрічного позову підтримали, вказавши на те, що вказаний договір було укладено шахрайським способом, є порушена кримінальна справа, матеріалами експертизи доведено, що ОСОБА_2 не укладав не підписував вказаний договір, обставини зустрічного позову відповідають дійсності, тому вказаний договір повинен бути визнаний недійсним. Позивач за зустрічним позовом вважає, що заборгованості в нього перед цим банком не має. На його звернення до відповідача про з’ясування обставин вказаного та укладання кредитного договору, боргу, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом; вважає дії відповідача – банку - по укладанню спірного кредитного договору неправомірними, зобов’язання повинно бути законним і справедливим. Просили суд визнати вказаний кредитний договір недійсним, стягнути витрати, задовольнивши їх позов в повному обсязі.

Вислухавши пояснення відповідача його представника, з’ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає зустрічні позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що начебто відповідно до укладеного між позивачем ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» (раніше ВАТ «ОСОБА_1 Аваль») та відповідачем ОСОБА_2 договору № 014/3181/147908/73 від 29 квітня 2008 року цей відповідач отримав у позивача кредит у розмірі 39248 доларів США для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом 12.95% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 29 квітня 2015 року. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов’язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов’язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід’ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов’язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім’я відповідача, позичальника, претензію про дострокове припинення своїх обов’язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору, на думку банку, відповідач свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач (банк) вимушений був звертатися з позовом до суду. ОСОБА_2 заявив зустрічний позов про визнання вказаного кредитного договору недійсним.

Суд вважає зустрічну позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні з наданих отриманих матеріалів та доказів встановлено, що з підстав, заявлених сторонами, судом була призначена судова почеркознавча експертиза, експертне дослідження було проведено і згідно висновку № 3130-16 від 05 вересня 2016 року підписи від мені ОСОБА_2 в графі “позичальник”, в графі ОСОБА_2І.”, в графі 29 квітня 2008 року ОСОБА_2І.” та інш. графах та додатках до кредитного договору виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Тобто вказаною експертизою точно визначено, що ОСОБА_2 не укладав та не підписував вказаний кредитний договір, а отже і коштів в банку не брав, а тому в нього не може бути заборгованості перед банком.

Стосовно шахрайських дій з його документами та незаконним отриманням кредиту в банку сторонніми особами ОСОБА_2 і банк зверталися до правоохоронних органів з метою виявлення і покарання злочинців. 29 серпня 2008 року кримінальна справа була порушена, в рамках цієї справи проводилися перевірка постановою від 23 жовтня 2008 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за відсутністю в його діях ознак складу злочину.

Тобто правоохоронними органами встановлено, що ОСОБА_2 ніяких протиправних дій не вчиняв стосовно вказаного банку та спірного кредиту, постанова про не оскаржувалася і набрала законної сили.

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 не повинен виконувати будь-які грошові зобов’язання перед банком по вказаному спірному кредитному договору.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме відповідно до ст. 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, і умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, якими передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів понять і термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину із змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 61 ЦК України, як вже зазначалося, доказуванню не підлягають лише факти, які є загальновідомими (наприклад, встановлені рішенням суду). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окрім того, відсутність підпису позивача не підтверджує його вільне волевиявлення щодо прийняття умов договору кредиту та вказує, що вказана особа не осмислила всі істотні та інші умови кредитного договору і в повній мірі не усвідомлює усі правові наслідки невиконання позичальником грошового зобов’язання.

Відповідно до положень ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка означає, що обов'язок доказування у справах про визнання правочину недійсним покладається на позивача. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідач свої зобов'язання виконав у повному обсязі.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач (ОСОБА_2І.) заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача (банку), а банк цього не довів, твердження представника банку про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов банку не підлягає задоволенню ні повністю, ні частково.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача (банку) і його представника стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та витрат відмовити; зустрічний позов задовольнити, визнати недійсним кредитний договір № 014/3181/147908/73 від 29 квітня 2008 року, укладений між ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» та ОСОБА_2, стягнути з ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» на користь ОСОБА_2 витрати на проведення експертного дослідження в сумі 2764 грн. 80 коп., стягнути з ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» на користь держави судовий збір в сумі 640 грн..

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору та витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню повному обсязі, в задоволенні вимог банку слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 22, 60, 192, 203, 204, 212, 213, 256, 524, 526, 530, 607, 626, 627, 629, 632, 638, 651, 1051, 1054-1056 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Публічному акціонерному товариству «ОСОБА_1 Аваль» в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та витрат відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 014/3181/147908/73 від 29 квітня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_1 Аваль» та ОСОБА_2.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» на користь ОСОБА_2 витрати на проведення експертного дослідження в сумі 2764 грн. 80 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» на користь держави судовий збір в сумі 640 грн..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя –