Рішення № 70756173, 30.11.2017, Харківський районний суд Харківської області

30.11.2017

Справа № 635/2015/17

Провадження № 2/635/1766/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючої судді -Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Васильченко Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної фірми «Яна» про зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватної фірми «Яна», в якому просить зобов’язати ПФ «Яна» здійснити розподіл права власності на об’єкти нерухомого майна відповідно до договору про спільну діяльність б/н від 15.03.2016р., а саме на нежитлові будівлі літ. «К-1», літ. «Т-1», літ. «Л-1» та літ. «У-1», які розташовані на території Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 15.03.2016р.між ним та ПФ «Яна» було укладено договір про спільну діяльність б/н, відповідно до якого сторони зобов'язалися діяти спільно без створення юридичної особи, шляхом проведення реконструкції об'єктів нерухомого майна, визначених цим договором. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, реконструкції підлягали об'єкти нерухомого майна (надалі - об'єкти реконструкції), які належать відповідачу на праві власності. Об’єкти розташовані на земельній ділянці, яка перебуває на праві постійного користування у відповідача. На виконання умов договору у визначений договором строк, позивачем із власних матеріалів та за свій рахунок було проведено реконструкцію об’єктів нерухомого майна відповідно до вказаного вище договору. Так, власним коштом було придбано бетон товарний М 250, загальною кількістю 49,00м.куб., вартістю 52920,00грн., а також, газобетон «Hotten» D 500 загальною кількістю 23,40м.куб., вартістю 34812,00грн. Згідно пунктів 4.2.4, 4.2.5 договору, відповідач після закінчення реконструкції об'єктів та проведення розподілу набутого в її результаті майна, зобов’язаний зареєструвати право власності на позивача відповідно до частки вкладів кожної сторони договору. Розділом 6 вказаного договору визначено, що після завершення реконструкції об'єкту, право власності на об'єкт реконструкції розподіляється пропорційно до розміру вкладу кожної із сторін у спільну діяльність. Позивач також зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо розподілу об'єктів реконструкції пропорційно до розміру вкладу кожної із сторін, державну реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна не проводить.

Позивач та його представник в судове засідання не з’явилися, але надали суду заяву, в якій просять суд розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами, без участі позивача та його представника (а.с.80).

Відповідач та його представник в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час, день та місце судового засідання повідомлялися належним чином рекомендованою кореспонденцією (а.с.96).

За таких обставин, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як зазначає ч. 1 ст. 10 ЦПК України, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна із сторін зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Вимогами ст. 61 ЦПК України визначені підстави звільнення від доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та ПФ «Яна» 15.03.2016 р. було укладено договори б/н про спільну діяльність, відповідно до умов яких (п. 1.2.1 договору), сторони спільно зобов’язались реконструювати нежитлові будівлі: літ. «Е-1» по вул. Комунальна № 22 в с. Затишшя Харківського району Харківської області, літ. «А-1» по вул. Комунальна № 23-а/20 в с. Затишшя Харківського району Харківської області, літ. «А-1» по вул. Комунальна № 23-Г в с. Затишшя Харківського району Харківської області, літ. «А-1» по вул. Комунальна, № 23-В в с. Затишшя Харківського району Харківської області, літ. «А-1» по вул. Комунальна № 23-З в с. Затишшя Харківського району Харківської області, літ. «А-1» по вул. Комунальна № 23-А/5 в с. Затишшя Харківського району Харківської області, (а.с.12-27).

Згідно пунктів 4.2.4, 4.2.5 договорів про спільну діяльність від 15.03.2016р., відповідач після закінчення реконструкції об'єктів та проведення розподілу набутого в її результаті майна, зобов’язаний зареєструвати право власності на позивача відповідно до частки вкладів кожної сторони договору. Розділом 6 вказаних договорів визначено, що після завершення реконструкції об'єкту, право власності на об'єкт реконструкції розподіляється пропорційно до розміру вкладу кожної із сторін у спільну діяльність.

Приватна фірма «Яна» є користувачем земельної ділянки, площею 5,9867 га. по вул. Комунальна № 22 в с. Затишшя Харківського району Харківської області, яка їй відведена для обслуговування автотранспортної бази та інших виробничих споруд, що підтверджується довідкою Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області (а.с.34).

На виконання умов договорів про спільну діяльність, за твердженням позивача, ним власним коштом було придбано бетон товарний М 250, загальною кількістю 49,00м.куб., вартістю 52920,00грн., а також, газобетон «Hotten» D 500 загальною кількістю 23,40м.куб., вартістю 34812,00грн., на підтвердження чого позивачем в матеріали справи надано видаткові накладні (а.с.7-11).

Положеннями ст.ст. 1130, 1132 – 1134, 1140 ЦК України встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Кредитор учасника договору простого товариства має право пред'явити вимогу про виділ частки учасника у спільному майні відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі ж порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п’ятої статті 13 цього Кодексу.

За змістом ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно положень ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

За положеннями ст. 182 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 4, ст. 19, ч. 1 ст. 26, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. До документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно, віднесено зокрема укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.ст. 1, 2, 11 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 1 статті 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги та заперечення, на підтвердження яких сторони у справі подають докази або факти, які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Згідно з частиною 2 цієї ж норми права для встановлення в судовому засіданні фактів, зазначених у частині 1 цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Оцінка судом доказів здійснюється згідно з положеннями частин 1–4 статті 212 ЦПК України.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Проте, ні ст. 16 ЦК України, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено такого способу захисту цивільного права, як зобов’язання здійснити.

Як вбачається з матеріалів справи нежитлові будівлі літ. «К-1», літ. «Т-1», літ. «Л-1» та літ. «У-1», які розташовані на території Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області, не є предметом договорів про спільну діяльність б/н від 15.03.2016 р.

Також, надані позивачем договори про спільну діяльність, укладені 15.03.2016р. між позивачем та відповідачем, не містять інформації щодо реконструкції нежитлових будівель літ. «К-1», літ. «Т-1», літ. «Л-1» та літ. «У-1», які розташовані на території Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області та вкладу цих нежитлових будівель відповідачем у спільну діяльність.

Позивачем не надано письмових документів або інших доказів, що за свій рахунок придбав бетон товарний М 250, загальною кількістю 49,00м.куб., вартістю 52920,00грн., а також, газобетон «Hotten» D 500 загальною кількістю 23,40м.куб., вартістю 34812,00грн., а також він із власних матеріалів проводив реконструкцію нежитлових будівель або іншим способом приймав участь у реконструкції об’єктів нерухомого майна відповідно до позовних вимог.

Позивачем не наводиться доказів, що нежитлові будівлі літ. «К-1», літ. «Т-1», літ. «Л-1» та літ. «У-1», які розташовані на території Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області, належать на праві власності відповідачу, що вони реконструйовані, а також проведена оцінка його вкладу у спільну діяльність сторін.

Позивачем не заявлені вимоги щодо виділу його частки у спільному майна, яке набуте під час спільної діяльності між ним та ПФ «Яна».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що неможливо зобов’язати відповідача здійснити розподіл права власності на об’єкти нерухомого майна - нежитлових будівель літ. «К-1», літ. «Т-1», літ. «Л-1» та літ. «У-1», які розташовані на території Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області, оскільки позивачем не доведено належність цих будівель відповідачу та факту їхньої реконструкції в межах договорів про спільну діяльність від 15.03.2016р., а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати суд залишає за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 179, 209, 212, 218, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 11 - 16, 182, 319, 321, 328, 1130, 1132-1134, 1140 ЦК України,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватної фірми «Яна» про зобов’язання вчинити певні дії, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Харківським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Токарєва