Рішення № 70755310, 28.11.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Єрмаков Ю.В.

Справа № 415/4393/17

Провадження № 22ц/782/749/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Єрмакова Ю.В.,

суддів Авалян Н.М., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Єгорової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта імені ОСОБА_2» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта імені ОСОБА_2» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а:

В липні 2017 року ОСОБА_3 (позивач) звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта імені ОСОБА_2» (відповідач) на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30 липня 2016 року по момент винесення рішення у справі виходячи з середньої заробітної плати 257 гривень 84 копійки.

В обґрунтування позову зазначила, що 29 липня 2016 року вона була звільнена з ПАТ «Лисичанськвугілля» на підставі наказу № 308-К від 29.07.2016 року. При звільненні їй не виплатили в повному обсязі заробітну плату. Заборгованість по заробітній платі становить 962,93 грн., тому просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 липня 2016 року по день винесення рішення по справі виходячи з середньоденної заробітної плати 257 грн. 84 коп., у звязку з чим просила задовольнити позов.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2017 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта імені ОСОБА_2» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.

Стягнуто з Публічного Акціонерного Товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта імені ОСОБА_2» (код 32359108, вул. Малиновського, 1, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100. Україна) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72195 (сімдесят дві тисячі сто дев'яносто п'ять) грн. 20 коп.

Не погодившись з рішенням суду, Публічне Акціонерне Товариство «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта імені ОСОБА_2» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Позивач в судове засідання не зявилась, належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, у звязку з чим судова колегія вважає за можливим розглянути справу за її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст.214 ЦПК України Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Такі вимоги закону судом першої інстанції були виконані частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на положення ст.116,117 КЗпП України та виходив з того, що відповідач не розрахувався з позивачем в повному обсязі при звільненні, а тому дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Судова колегія частково погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В силу ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до абз. З п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. середньомісячна зарплата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бузи оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактичне відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки АВ №885795 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Лисичанськвугілля», на підставі наказу № 308-К від 29.07.2016 року була звільнена за ст. 38 КЗпП, за власним бажанням у зв'язку з переходом на пенсію.

Відповідно до копії довідки №159 від 14.07.2017 року, виданої ПАТ «Лисичанськвугілля» ВП «Шахта ім. Г.Г. Капустіна», станом на 14.07.2017 року заборгованість із заробітної плати ОСОБА_4 складає 962,92 грн.

Згідно копії довідки від 14.07.2017 року № 158, виданої ПАТ «Лисичанськвугілля» ВП «Шахта ім. Г.Г. Капустіна», середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 257,84 грн.

При цьому, як вказано в довідки, червень і травень (по 13 відпрацьованих днів, всього 26 днів).

Отже, висновок суду про те, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та на день звільнення і по теперішній час з ним не було проведено повного розрахунку з виплати заборгованості з заробітної плати, є правильним.

Вказаних обставин не заперечує і відповідач.

Але при розрахунку розміру середнього заробітку судом неправильно було застосовано кількість робочих днів, враховуючи довідку, де зазначено кількість робочих днів за останні два місяці 26 (13=13), проте суд на ці обставини уваги не звернув, не зясувавши обставини щодо кількості робочих днів в кожному місяці, виходячи з положень п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідачем відповідно до довідки був наданий розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням кількості робочих днів в кожному місяці, а саме: серпень 2016 року 14 днів; вересень 2016 року 15 днів; жовтень 2016 року- 15 днів; листопад 2016 року -15 днів; грудень 2016 року -15 днів; січень 2017 року -13 днів; лютий 2017 року- 13 днів; березень 2017-15 днів; квітень 2017 року 13 днів; травень 2017 року- 13 днів; червень 2017 -14 днів; липень 2017 року 14 днів; серпень 2017 -14 днів; вересень 2017 року -6 днів, а всього 187 днів х 257,84=48216,08 грн..

Отже, саме з такої кількісті робочих днів слід було виходити при обчисленні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, що не було враховано судом при прийнятті рішення по справі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу, а наведений розрахунок відповідає матеріалам справи та положенням п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений тримісячний строк для звернення до суду відповідно до ст. 233 КЗпП України, то ці доводи на увагу не заслуговують, оскільки статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Саме така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі за № 6-409 цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів при вирішенні справ вказаної категорії.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає зміні зі зменшенням суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме 48216,08 грн..

Згідно зі ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин відповідно п.1,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції повинно бути змінено.

Керуючись ст. 303,307, 309, 313,315, 317 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта імені ОСОБА_2» задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 12 вересня 2017 року змінити, зменшивши суму стягнення до 48216,08 (сорока восьми тисяч двісті шістнадцяти) грн.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно,може бутиоскаржена в касаційному порядкубезпосередньодо Вищого Спеціалізованого суду України з розглядуцивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючийсуддя ЄрмаковЮ. В.

Судді: Авалян Н.М.

ОСОБА_5