Ухвала суду № 70753742, 29.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/3361/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/1455/К/17 суддя Ткаченко С.В.

Категорія - 34 (I) Доповідач – Барильська А.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого, судді – Барильської А.П.,

суддів – Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

із секретарем – Кислиця І.В.,

за участі: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 квітня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_3 про стягнення збитків, суми страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», ОСОБА_3 про стягнення збитків, суми страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.09.2015 року о 16-40 годин в м. Кривий Ріг, по пр. Гагаріна, 58А сталася дорожньо – транспортна пригода за участі автомобіля НОМЕР_1 під його керуванням та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_3

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 15.10.2015 року водія автомобіля ВАЗ 21093, державний номерний знак НОМЕР_3, під ОСОБА_3 визнано винним у ДТП. Внаслідок даного ДТП його автомобіль отримав механічні пошкодження, у зв’язку з чим йому були спричинені матеріальні збитки. Відповідальність відповідача ОСОБА_3, як власника вищевказаного транспортного засобу, застрахована у відповідача ПАТ «Українська транспортна страхова компанія» та зазначена вище подія є страховим випадком.

18 вересня 2015 року позивач подав до ОСОБА_4 "Українська транспортна страхова компанія" заяву про отримання страхового відшкодування, додавши необхідні документи відповідно до ст. 35 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Сума заподіяної йому шкоди становить 58 620,36 грн., з яких страховик ОСОБА_4 «УТСК» (відповідач по справі) зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування в межах 50 000,00 грн.

З метою ухилення від відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, ОСОБА_4 «УТСК» надіслав на його адресу листа від 05.01.2016 року № 1992 –у, про те, що при подачі заяви та повідомлення про ДТП, не було додано копії паспорту та ідентифікаційного коду, які ним подані.

Позивач вважає, що витребування від нього зазначених документів є зловживанням відповідача та порушує його права щодо отримання відшкодування та порушує принцип обов’язкового страхування цивільної відповідальності, визначений спеціальним Законом України, що гарантує внаслідок сплати страхувальником внесків до страховика, забезпечити належне відшкодування, тому за прострочення виплати страхового відшкодування відповідачем ОСОБА_4 «УТСК» на його користь має бути сплачена пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Заява про відшкодування подана ним 18.09.2015 року, тобто відповідач ОСОБА_4 «УТСК» повинен був не пізніше 17.12.2015 року виконати свої зобов’язання.

В зв’язку із зазначеним позивач в уточненій позовній заяві просив суд стягнути з ОСОБА_4 «УТСК» суму страхового відшкодування у розмірі 1574,02 грн., пеню у розмірі 13086, 76 грн., інфляційне забезпечення у розмірі 2322, 14 грн. та 3 % річних у розмірі 995,63 грн., а також стягнути з ОСОБА_3 суму франшизи у розмірі 1000,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 квітня 2017 року позовні вимоги решотки С.П. задоволені.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_4, суму страхового відшкодування 1574, 02 грн., пеню в розмірі 13086, 76 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 2322, 14 грн., та 3 % річних в розмірі 995, 63 грн., разом сума до стягнення становить 17978,55 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму франшизи 1000 грн.

Стягнуто в рівних частинах з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» та з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 640 гривень, тобто з кожного по 320 грн. на користь ОСОБА_1

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 «УТСК» просить рішення суд першої інстанції скасувати та постановити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача з тих підстав, що судом першої інстанції не враховано, що позивачу було виплачено суму страхового відшкодування з урахуванням її зменшення на на суму визначеного, відповідно до законодавства, податку на додану вартість, що становить 20 % та за мінусом франшизи.

Крім того представник позивача посилається на безпідставність стягнення на користь позивача пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, оскільки вина ОСОБА_4 «УТСК» у несвоєчасній виплаті страхового відшкодування відсутня, що підтверджено листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 21 вересня 2016 року № 7632/13-8.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на його думку, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог позивача до ОСОБА_3 не оскаржено, тому не переглядається колегією суддів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 17.09.2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_3, який керував автомобілем марки ВАЗ 21093, державний номер НОМЕР_3, та який по пр. Гагаріна м. Кривого Рогу, виконуючи маневр розвороту на дозволений зелений сигнал світлофору з крайньої лівої смуги не надав перевагу та допустив зіткнення з автомобілем марки Шкода, державний номер НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_5, який рухався в зустрічному напрямку в середній смузі за напрямком руху автомобіля НОМЕР_6.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Згідно постанови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 15.10.2015 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України (а.с.8).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія» згідно страхового полісу № АЕ- 5722340 від 10.09.2015 року, щодо забезпечення транспортного засобу ВАЗ 21093 державний номерний знак НОМЕР_3.

Заява про відшкодування матеріальної шкоди була подана позивачем до страхової компанії 18.09.2015 року.

ОСОБА_4 "Українська транспортна страхова компанія" здійснила позивачу виплати страхового відшкодування: 17.08.2016 року в розмірі 5000,00 грн., 18.08.2016 року - 15 000,00 грн., та 23.08.2016 року – 27425,98 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості за виключенням франшизи складає 49000 грн., 19.08.2016 року та 23.08.2016 року ОСОБА_4 «УТСК» частково виконали своє зобов’язання та сплатили частину страхової суми в розмірі 47425, 98 грн., не виплачений залишок становить 1574, 02 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача про стягнення страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з пошкодженням в результаті ДТП належного позивачу автомобіля, йому завдано матеріальної шкоди, яку має компенсувати ПАТ «УТСК» в межах ліміту страхового відшкодування в порядку, визначеному п. 26.3 ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційного збільшення боргу та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був виконати зобов’язання 17.12.2015 року, однак прострочив виконання зобов’язання, оскільки ПАТ «УТСК» здійснила позивачу виплати страхового відшкодування 17.08.2016 року в розмірі 5000,00 грн., 18.08.2016 року - 15 000,00 грн., та 23.08.2016 року – 27425,98 грн., отже за період часу з 17.08.2016 року по 23.08.2016 року ОСОБА_4 «УТСК» частково виконала своє зобов’язання та сплатила частину страхової суми в розмірі 47425, 98 грн. Не виплачений залишок становить 1574, 02 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 ЦК України та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166 ЦК України, факт завдання фізичній особі майнової шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов’язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З матеріалів справи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль позивача, сталася з вини водія автомобіля відповідача ОСОБА_3В, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ПАТ «УТСК», а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на страховика обов’язку з відшкодування власнику пошкодженого автомобіля ОСОБА_1 завданої шкоди за відрахуванням розміру франшизи та сплачених коштів у межах ліміту страхової суми в розмірі 1574,02 грн., виходячи з меж заявлених позовних вимог.

Так, сума страхового відшкодування, за виключенням франшизи, складає 49000 грн., з урахуванням того, що в період з 17.08.2016 року пло 23.08.2016 року ОСОБА_4 «УТСК» частково було виконано зобов’язання та сплачена частина страхової суми в розмірі 47425, 98 грн., невиплачений залишок становить 1574, 02 грн. У зв’язку з чим суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про стягнення суми страхового відшкодування у визначеному розмірі.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що сума матеріального збитку підлягає зменшення на суму ПДВ, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Як вбачається із матеріалів справи, висновком експерта автотоварознавця № 199/15 від 02 жовтня 2015 pоку встановлено, що внаслідок пошкодження автомобіля позивача в ДТП, йому завдано матеріальних збитків у сумі 58620,36 грн.

Дані про те, що до вказаної суми збитків, експертом було включено ПДВ, який підлягає сплаті при проведенні відновлювального ремонту особою, яка є його платником, у матеріалах справи відсутні. Розмір матеріальних збитків визначено експертом без урахування ПДВ на ремонтні роботи.

Зазначені в калькуляції 20 відсотків, на які в апеляційній скарзі посилається представник відповідача, стосуються лише вартості запчастин, які сплачуються покупцем, входять до складової вартості запчастин, та не стосуються ПДВ за виконання робіт по ремонту автомобіля.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо невірного визначення судом розміру шкоди, яка має бути відшкодована страховиком.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, судом першої інстанції безпідставно стягнуто на користь позивача пеню, 3 % річних та інфляційні нарахування, оскільки вина ОСОБА_4 «УТСК» у несвоєчасній виплаті страхового відшкодування відсутня, що підтверджено листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 21 вересня 2016 року № 7632/13-8, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон № 85/96-ВР) страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до частини першої статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Проаналізувавши норми статей 524, 533 – 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов’язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 чнрвня 2016 року № 6-282/цс15 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Саме до таких грошових зобов’язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму.

Сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 «УТСК» договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов’язанням.

Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.

Отже, задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення недоплаченої суми страхового відшкодування, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобов’язанням, оскільки відповідно до приписів статті 16 Закону «Про страхування» в разі настання страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі. А тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 625 ЦК України.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, сума заборгованості за виключенням франшизи складає 49000 грн., 19.08.2016 року та 23.08.2016 року ОСОБА_4 «УТСК» частково виконали своє зобов’язання та сплатили частину страхової суми в розмірі 47425, 98 грн., які повинні були бути сплачені не пізніше 17.12.2015 року.

З огляду на те, що відповідачем ОСОБА_4 «УТСК» допущено прострочення виплати страхового відшокування, пеня на суму заборгованості 49000 грн., у період з 18.12.2015 року по 17.08.2016 року складає 12935,55 грн. А за період з 23.08.2016 року по 20.12.2016 року на суму 1574,02 грн. складає 151, 21 грн., а разом 13086, 76 грн.

Згідно розрахунку, за період з 18.12.2015 року по 17.08.2016 року на суму богу 49000,00 грн., нараховане інфляційне забезпечення - 2219, 29 грн., та три проценти річних - 980,15 грн., а за період з 23.08.2016 року по 20.12.2016 року на суму 1574,02 грн. інфляційне забезпечення нараховано в розмірі 102,85 грн. та три проценти річних - 15, 48 грн.

Разом інфляційні втрати становлять 2322, 14 грн., а 3 % річних становить 995,63 грн.

Колегією суддів перевірено розрахунки суду і колегія суддів вважає їх вірними, та погоджується з ними.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 21 вересня 2016 року № 7632/13-8 підтверджено відсутність вини ОСОБА_4 «УТСК» у несвоєчасній виплаті страхового відшкодування, оскільки відповідно до вказаної відповіді, причиною несвоєчасної виплати страхового відшкодування було ненадання ОСОБА_1 копії паспорту до заяви про отримання страхового відшкодування, проте, з копії заяви про отримання страхового відшкодування від 18.09.2015 року, яка отримана та зареєстрована за № 1505-15 на ім’я Голови Правління ОСОБА_4 «УТСК» (а.с.38) вбачається, що позивачем, разом із заявою було подано копію паспорта та копію ідентифікаційного коду.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» - відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: