Рішення № 70752747, 01.12.2017, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6186/16

№ 2/183/580/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2017 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Парфьонова Д.О., за участі секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи – Територіальний сервісний центр 1246 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_6 про визнання права власності на спільне сумісне майно, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності,

встановив:

подано позов ОСОБА_3, за яким позивач, з урахуванням уточнень, просить:

визнати право власності на спільне сумісне майно подружжя, а саме на 1/2 частину автомобіля марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 за позивачем - ОСОБА_3;

витребувати автомобіль марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_5;

скасувати реєстрацію автомобіля марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 за відповідачем - ОСОБА_7.

В обґрунтування позову зазначає, що 23 листопада 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб. Під час шлюбу та за спільні кошти подружжям придбано майно, що є спільною сумісною власністю, в тому числі і автомобіль марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, 2008 року випуску. Придбане спільно із відповідачем-1 майно оформлене на ім'я відповідача-1. Так, згідно з кредитним договором № 35.3/АА-0016.08.02, укладеним між відповідачем-1 та ВАТ «РодовідБанк» 14 серпня 2008 року відповідач-1 отримав кредит у сумі 49970,00 грн. на придбання автомобіля марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3. Автомобіль набувається відповідачем-1 по договору купівлі-продажу автотранспортного засобу № 181108 від 12 серпня 2008 року. Згідно з договором поруки № 35.3/АА-00016.08.2-3/ІІ від 14 серпня 2008 року позивач виступила поручителем за виконання зобов'язань відповідача-1 по кредитному договору № 35.3/АА-0016.08.02 від 14 серпня 2008 року та несла із відповідачем-1 солідарну відповідальність за виконання останнім зобов'язань. Зобов`язання за кредитним договором № 35.3/АА-0016.08.02 від 14 серпня 2008 року достроково погашені 09 квітня 2013 року. Вказує про те, що через непорозуміння та сварки в сім`ї з листопада 2012 року позивач переїхала в нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Свердлова б.6. Після цього стосунки з відповідачем повністю припинились і позивачу стало невідоме місцезнаходження спільно придбаного автомобіля. В 2016 році, бажаючи поділити спільне сумісне майно позивач звернулася з запитом до органу, що здійснює державну реєстрацію права власності на транспортні засоби та що 02 липня 2008 року автомобіль був знятий з обліку для реалізації у ВРЕР 1209 (м. Новомосковськ) та 06 липня 2013 року зареєстрований за рідною сестрою позивача - ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунку ААВ № 490492, державний номер НОМЕР_4. Зазначає, що на її переконання така реєстрація автомобіля була суто формальною, відповідач-1 продовжував користуватися цим автомобілем. В подальшому позивач дізналася, що автомобіль 11 листопада 2016 року було знов відчужено на користь ОСОБА_5, що підтверджується Витягом з єдиного державного реєстру МВС України від 07 липня 2017 року та на цей час реєстраційний номер автомобіля змінений на АЕ 3280 ІА. Посилаючись на положення ч.1 ст.6, чч.1,3 ст.65, ч.1 ст.69, 70 СК України, ст.ст.330, 368, 369, 387, 388 ЦК України, правову позицію Верхового Суду України, викладену у постанові від 17 грудня 2014 року по справі №6-140цс14, зазначає, що будь-якої згоди на відчуження автомобіля, який на її думку є спільним сумісним майном відповідачу-1 не давала, а тому автомобіль вибув з її володіння не з її волі іншим шляхом. Позивач має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав. Наголосив на тому, що автомобіль придбано під час шлюбу, а тому він є спільним сумісним майном подружжя. Позивач, без згоди відповідача після фактичного припинення шлюбних правовідносин самостійно здійснив розпорядження майном на власний розсуд, а тому позивач має право на звернення з позором та витребування майна від власника.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову. Вказала на те, що позивач не вірно обрав спосіб захисту своїх прав бо він не є стороною укладеного правочину, не довів, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю позивача та відповідача-1, з урахуванням поведінки позивача під час шлюбу та після нього навіть якби автомобіль був спільною власністю він би не підлягав поділу. Так, з 23 листопада 2002 року по 28 липня 2014 року відповідач-1 перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Під час шлюбу придбано майно у кредит, у тому числі і спірний автомобіль. 14 серпня 2008 року між відповідачем-1 та ВАТ «РодовідБанк» укладено кредитний договір № 35.3/АА-0016.08.02, відповідно до якого відповідачем-1 отримано кредит у сумі 49970,00 грн. на придбання спірного автомобіля. Автомобіль набувався відповідачем-1 у власність за договором купівлі-продажу автотранспортного засобу № 181108 від 12 серпня 2008 року. Згідно з договором поруки № 35.3/АА-00016.08.2-3/ІІ від 14 серпня 2008 року позивач виступала поручителем за виконання зобов’язань по кредитному договору. Однак погашення даного кредиту здійснювалося особисто відповідачем-1 та за його власні кошти, що підтверджується відповідними квитанціями, в яких платником вказано саме ОСОБА_4 Кредит за кредитним договором № 35.3/АА-0016.08.02 від 14 серпня 2008 року достроково та повністю погашено відповідачем-1 09 квітня 2013 року. Претензій до поручителя не пред`являлось. Крім того, шлюбні відносини між відповідачем-1 та позивачем фактично припинилися у 2012 році, що підтверджується рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в якому встановлено дату фактичного припинення шлюбних відносин – 02 листопада 2012 року. З цього часу позивач та відповідач-1 перестали проживати разом, вести спільне господарство та спільний бюджет. Факт не проживання позивача разом з відповідачем-1 з 2012 року також підтверджується актом обстеження з місця проживання від 21 вересня 2016 року. Вказує, що навіть після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем у 2012 році, відповідач-1 самостійно та за власні кошти продовжував сплачувати кредит по 2013 рік. Крім того, позивач тривалий час не працювала, а тоді коли працювала не приймала участі у погашенні кредиту. У свою чергу відповідач-1 мав стабільний заробіток та єдиний за власні кошти гасив кредит. Зазначає, що оскільки кредит у розмірі 49 970 грн. отримано відповідачем-1 на придбання автомобіля, постійно сплачувався особисто ним та за його власні кошти, то придбаний автомобіль є особистою приватною власністю відповідача-1. Також вказує, що позивач не має права претендувати на 1/2 частину в праві власності, оскільки нею не враховано загальну масу спільного сумісного майна, що підлягає поділу, оскільки позивач під час припинення сімейних відносин забрала особисто з квартири, в якій проживало подружжя собі у власність речі, які були спільною сумісною власністю, та які повинні бути враховані під час поділу разом із машиною. Більш того, згідно з правовою позицією Верховного суду України, яка висловлена під час розгляду справи 6-486цс16 право на спільну сумісну власність грошових коштів, отриманих внаслідок реалізації автомобіля, кореспондується у боргове зобов'язання - повернення кредитних коштів, отриманих на придбання спірного транспортного засобу. Отже, у разі визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю, уточнення позову та вирішення судом про необхідність захисту прав власника спільної сумісної власності, все на що може претендувати позивач - це стягнення компенсації за половину відчуженого майна.

Відповідач-2 подав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Заперечив проти задоволення позову, вказуючи, що набув автомобіль у власність уклавши договір купівлі продажу, не знав та не міг знати про спір щодо майна, неправомірність його відчуження відповідачем-1. Вимоги позивача порушують його право власності, добросовісно набуте ним. Зазначає на правову позицію Верховного суду України, яка висловлена під час розгляду справи 6-7цс15 від 08 квітня 2015 року, постанову ВСУ від 12 жовтня 2016 року в справі № 6-1587цс16.

Третя особа-1 надала суду заяву про розгляд справи у відсутність представника.

Третя особа-2 до суду не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд виходить з наступного.

23 листопада 2002 року укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 /а.с.9/.

16 серпня 2006 року ОСОБА_4 придбано холодильник вартістю 2082,75 грн., пральну машину вартістю 1583,25 грн.,

07 лютого 2007 року народився ОСОБА_9, батьком якого є відповідач-1, матір`ю – позивач /а.с.23/.

13 серпня 2008 року за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на автомобіль марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3 /а.с.14/.

14 серпня 2008 року згідно з кредитним договором № 35.3/АА-0016.08.02, укладеним між відповідачем-1 та ВАТ «РодовідБанк» відповідач-1 отримано кредит у сумі 49970,00 грн. Цільове призначення кредиту - на купівлю автомобіля за договором № 1811/08. Забезпеченням виконання зобов`язань за договором вказано - заставу марки «DAEWOO» за договором застави /а.с.11-12/.

Також, згідно з договором поруки № 35.3/АА-00016.08.2-3/ІІ від 14 серпня 2008 року позивач виступила поручителем за виконання зобов'язань відповідача-1 по кредитному договору № 35.3/АА-0016.08.02 від 14 серпня 2008 року /а.с.13/.

19 грудня 2011 року ОСОБА_4 придбано ноутбук вартістю 5749,17 грн., страховку вартістю 1382,56 грн., план захисту ПК 549,17 грн., всього з ПДВ – 8940,56 грн.

Як позивач, так і відповідач-1 вказують, що зобов`язання за кредитним договором № 35.3/АА-0016.08.02 від 14 серпня 2008 року достроково погашені 09 квітня 2013 року. При цьому матеріали справи свідчать, що в період з 07 вересня 2008 року по 07 листопада 2012 року сплачена сума в розмірі 66296,25 грн., в період з 07 грудня 2012 року по 09 квітня 2013 року – 10584,18 грн. /а.с.53-83/. Платником за платіжними документами вказано ОСОБА_4

02 липня 2013 року автомобіль марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3 знятий з обліку для реалізації у ВРЕР 1209м.Новомосоквськ та 06 липня 2013 року зареєстрований на підставі довідки-рахунку за ОСОБА_6 /а.с.14/.

28 липня 2014 року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, яке набрало законної сили 08 серпня 2014 року шлюб між позивачем та відповідачем-1 розірвано. Судом встановлено, в тому числі і те, що подружжя остаточно припинило сімейно-шлюбні відносини з листопада 2012 року /а.с.8/.

11 листопада 2016 року автомобіль марки «DAEWOO Lanos» 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_4 перереєстрований на нового власника на підставі договору № 1246/2016/183561 від 11 листопада 2016 року, укладеного в ТСЦ 1246 на гр. ОСОБА_5 /а.с.220/. Під час продажу транспортного засобу сторонами визначено його ціну в розмірі 20000,00 грн. /а.с.229/. Реєстраційний номер транспортного засобу змінено на АЕ 3280 ІА /а.с.222/.

Також матеріали справи свідчать, що позивач з 04 жовтня 2006 року по 17 жовтня 2016 року працювала на посаді солістки-вокалістки першої категорії ОКПК «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» /а.с.22/.

Відповідач в період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2016 року працює у 194 ПМЗ на посаді начальника оркестру – військового диригенту, отримує дохід /а.с.87-98/.

З 11 лютого 2013 року з відповідача-1 на користь позивача на підставі виконавчого листа № 0427/5217/12 від 11 лютого 2013 року стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини від заробітку /а.с.101-104/.

Також, 16 березня 2016 року, 15 вересня 2015 року, 14 серпня 2016 року, 14 квітня 2016 року, 14 грудня 2015 року, 18 вересня 2016 року, 15 травня 2015 року, 07 квітня 2016 року відповідачем-1 перераховано позивачу суми в розмірі 900,00 грн., 498,00 грн., 120,00 грн., 950,00 грн., 1050,00 грн., 1000,00 грн., 1000,00 грн., 220,00 грн. відповідно. Призначенням платежу вказано - перерахування на карту Приватбанку /а.с.100/.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Вирішуючи спірні правовідносини, що сталися між сторонами, суд виходить з наступного.

За ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ч.1,2 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Ст.65 СК України встановлює, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як визначено ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За ч.ч.1, 2, 4, 5 ст.71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

При цьому, за ч.1, 7 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

З викладеного вбачається, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що на час набуття спірного майна – автомобіля, позивач та відповідач-1 перебували між собою у шлюбі, працювали. Відповідачем-1 не заперечується, що під час шлюбу до фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин сторони мали спільний бюджет, позивач займалася, окрім роботи і хатнім господарством, доглядала за сином. Доказів на підтвердження того, що кредитний договір, кошти отримані від укладення якого витрачені на придбання автомобіля, укладений не в інтересах сім`ї суду не надано. Доказів на підтвердження того, що під час погашення кредитних зобов`язань за договором відповідачем-1 використано кошти, які є його особистою власністю суду не надано, а отже – суд приходить до висновку, що спірний автомобіль на час його придбання належав до об`єкту спільної сумісної власності подружжя і відповідач-1 відчужуючи спірний автомобіль на користь третьої особи, не отримавши згоду іншого з подружжя на таке відчуження діяв всупереч положень ст.65 СК України.

Однак, позивач, звертаючись з позовом до суду, вказуючи що не надавала згоди відповідачу-1 на відчуження спільного сумісного майна на користь інших осіб просить застосувати механізм захисту її права, визначений ст.ст.387, 388 ЦК України.

Так, за положеннями даних статей власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому суд враховує, що жодних доказів на підтвердження того, що на час відчуження відповідачем спірного майна на користь ОСОБА_6, контрагент за договором діяла недобросовісно, знала, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що відповідач-1 не отримав згоди на це другого з подружжя суду не доведено. Доказів на підтвердження цього не надано, як не надано доказів і на підтвердження того, що наступний контрагент третьої особи, який володіє спірним майном на час розгляду справи – ОСОБА_5 діяв також недобросовісно, був обізнаний щодо наявності спору щодо майна, належності майна на праві спільної сумісної власності подружжя.

Так, у відповідності до роз`яснень, наведених в постанові Пленуму Верховного суду України № 11 від 22 листопада 2007 року, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Також, виходячи з правової позиції, висловленої в постанові Верховного суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов’язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

З матеріалів справи вбачається, що під час перебування подружжя у шлюбних відносинах відповідачем-1 повернуто кредитні кошти на суму 66296,25 грн., після припинення шлюбно-сімейних відносин, час припинення яких встановлений рішенням у справі про розірвання шлюбу, відповідач-1 продовжував виконання кредитних зобов`язань за договором та повернув отримані у кредит кошти в розмірі 10584,18 грн. При цьому, позивач належними доказами не довела, що грошові кошти, за рахунок яких здійснювалося погашення кредитного зобов`язання після припинення шлюбно-сімейних відносин є спільними сумісними коштами, як не надала суду і доказів на підтвердження того, яку саме суму становило зобов`язання з повернення кредиту загалом, а відповідно – яку суму становило боргове зобов`язання подружжя, пов`язане з набуттям спірного автомобіля та яка частина з цього боргового зобов`язання погашена за рахунок спільних сумісних коштів, а яка – за рахунок особистої власності відповідача-1.

За таких обставин, зважаючи на предмет та підстави, покладені в обґрунтування позову, суд приходить до висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки спосіб захисту, визначений ст.ст. 387, 388 ЦК України застосовується у випадку витребування власником майна, належного йому від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними, в той час, як позивач у справі просить визнати за собою право спільної сумісної власності на майно подружжя, звернувшись з позовом в якому вказує на порядок розподілу спільного сумісного майна подружжя, який передбачає інший, відмінний від ст.ст. 387, 388 ЦК України спосіб захисту порушеного права та яким є право на отримання грошової компенсації вартості спільного сумісного майна, протиправно відчуженого іншим з подружжя на користь третіх осіб з урахуванням загальної маси спільного сумісного майна та спільних боргових зобов`язань. При цьому, з огляду на те, що майно, право власності на 1/2 частину якого просить визнати за собою позивач в порядку розподілу спільного сумісного майна відчужене на користь іншої особи на час розгляду справи, підстав і для визнання за позивачем права спільної часткової власності суд не вбачає.

Внаслідок викладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні позову – відмовити.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору суд виходить з того, що позивач загалом при зверненні до суду з позовом сплатила судовий збір в розмірі 250,00 грн. та 16 травня 2017 року доплатила суму в розмірі 475,52 грн. за звернення до суду з двома вимогами немайнового та однієї вимоги майнового характеру, просячи розстрочити судовий збір. Судом відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі. За таких обставин, з огляду на ставки судового збору, чинні на момент звернення з позовом до суду, відмову в задоволенні позову суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь Держави судовий збір в розмірі 928,08 грн. (551,20 * 2 + 551,20 – 250,00 – 475,52).

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

вирішив:

в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи – Територіальний сервісний центр 1246 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_6 про визнання права власності на спільне сумісне майно, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету судовий збір в розмірі 928 (дев`ятсот двадцять вісім) грн. 08 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено 06 грудня 2017 року.

Суддя Д.О. Парфьонов