Ухвала суду № 70749836, 05.12.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2017 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: -головуючої Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Бойко І.І.

з участю ОСОБА_1,

її представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року задоволено позов публічного акціонерного товариства »Фінростбанк» та стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за договором кредитну №55-К від 04 лютого 2011 року у сумі 7 554 296 грн. 77 коп., та в дохід держави судовий збір у сумі 3 654 грн.

06 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2017 року.

В обгрунтування вимог заявник вказує, що про час і місце судового розгляду він не був повідомлений належним чином, а тому був позбавлений можливості давати пояснення та досліджувати докази у справі. Окрім цього зазначає, що існують докази, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, вказує, що судом при винесенні заочного рішення, не було враховано, що в забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором, між банком та ТОВ «Труд-1» було укладено договір іпотеки. Згідно умов іпотечного договору, товариство передано в іпотеку банку нежитлове приміщення, гуртожиток в м.Суми, ринковою вартістю 8 099 000 грн. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року позов банку задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за №55-К від 04.02.2011 року на суму 7 554 296 грн. 77 коп. звернуто стягнення на іпотечне майно. Заявнику відомо, що банк звернувся до іпотекодавця з вимогою про добровільний перехід права власності на предмет іпотеки. Таким чином, банк задовольнив вимоги за рахунок предмета іпотеки, що свідчить про припинення кредитного договору та відсутність підстав для задоволення позову. Посилаючись на наведене, просить задовольнити заяву та скасувати заочне рішення суду.

У ході судового розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 05 грудня 2017 року до участі у справі в якості правонаступника публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» було залучено ОСОБА_1 .

ОСОБА_1, правонаступник публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечили щодо задоволення заяви про перегляд заочного рішення суду, з підстав викладених у письмових запереченнях.

У судове засідання ОСОБА_3 та його представник не з’явились, хоча про час місце його були повідомлені належним чином. Попередньо не повідомили суд про причини неявки. Заявник та його представник, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду на 20 листопада 2017 року, на 05 грудня 2017 року в судове засідання не з’явились та будь-яких доказів на підтвердження доводів суду не надали.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 р. у справі "Юніон Аліментаріа ОСОБА_4 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "ОСОБА_5 проти України" (974 256), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.231 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

З врахуванням наведеного та приймаючи до уваги належне повідомлення заявника про судове засідання, відсутність заяв про відкладення розгляду справи, вважаю за можливе, проводити розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 04.02.2011 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір кредиту за № 55-К, згідно умов якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 437 500,00 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі 18 % річних та кінцевим терміном повернення до 03.02.2021 року, що підтверджується кредитним договором та заявою на видачу готівки № TR.19748.148.301 від 04.02.2011 року.

Згідно умов п.4.5 договору, у разі невиконання або невчасного виконання зобов’язань по п. п. 4.2-4.4 цього договору, при відсутності домовленості про відстрочку погашення кредиту або відсотків погашення кредиту або відсотків, позичальник зобов’язався сплатити банку пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Банк виконав свої зобов’язання згідно з умовами договору та видав ОСОБА_3 кредит в сумі 437 500,00 дол. США.

Відповідач належним чином не виконув взяті на себе зобов’язання, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість .

Згідно наданого банком розрахунку, сума заборгованості станом на 23.09.2014 року становить 7 554 296,77 грн., з яких: 431 770,00 дол. США, що еквівалентно 5 840 176,72 грн. станом на 23.09.2014 року – сума заборгованості за кредитом; 125 378,17 дол. США, що за еквівалентно 1 695 881,31 грн. – сума заборгованості за відсотками за період з 11.12.2013 року по 23.09.2014 року; 18 238,74 грн. – розмір пені протсрочення виконання зобовязання.

З матеріалів справи встановлено та не заперечується ОСОБА_3, що він отримував вимоги банку щодо сплати простроченої заборгованості, які залишені відповідачем без виконання.

Узв’язку з неналежним виконання умов договору банк звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості та пені за прострочення виконання зобов’язання.

Задовольняючи позов та ухвалюючи заочне рішення про задоволення вимог банку, суд виходив з того, боржник належним чином не виконує зобов’язання, а тому права банку підлягають захист шляхом стягнення достроково всієї суми боргу та пені за неналежне виконання зобов’язання на загальну суму 7 554 296,77 грн.,

Суд, вивчивши матеріали справи,заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши наявні у справі докази, дійшов до висновку про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 229 ЦПК України та ч. 1 ст. 232 ЦПК України підставами для скасування заочного рішення є сукупність наступних обставин: поважність причин неявки відповідача в судове засідання; поважність причин, що перешкоджали повідомити про це суд і наявність доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами п.1 ч. 3 ст. 231 ЦПК України у разі відсутності зазначених вище підстав суд своєю ухвалою залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення.

Як на одну з підстав для скасування заочного рішення по справі заявник зазначає, що йому не було відомо про час та місце судових засідань.

Згідно наявного у справі повідомлення про вручення поштового відправлення про час та місце судового засідання на 28 травня 2015 року, вбачається, що рекомендований лист направлявся за адресою місця реєстрації відповідача та повернувся без вручення за закінченням терміну зберігання. Однак, вказані обставини самі по собі не можуть бути підставою для скасування правильного по суті заочного рішення суду.

Крім того, заявник долучає до заяви про перегляд заочного рішення листи –вимоги банку про наявну заборгованість за кредитним договором, вимоги виконати зобов’язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказані листи отримані відповідачем, однак залишені без відповіді та задоволення. Дані повідомлення свідчать про те, що відповідачу було відомо про наявну заборгованості, про те, що у разі не виконання зобов’язання банк вправі звернутись до суду про дострокове стягнення боргу та звернення стягнення на іпотечне майно. Відповідачу було достовірно відомо, що він взяв у банку кредит на певний строк, під проценти та зобов’язаний його повернути, а тому повинен був цікавитись кредитною справою.

Щодо посилання заявника на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, слід зазначити наступне.

Із змісту заяви про перегляд заочного рішення та долучених документів встановлено, що відповідач не заперечує факту укладення договору кредиту, отримання ним суми кредиту, факт неналежного виконання зобов’язання та виникнення простроченої заборгованості за кредитом.

Суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_3 про те, що суд при винесенні рішення не врахував наявність договору іпотеки укладеного між банком та ТОВ «Труд-1» та те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року позов банку задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за №55-К від 04.02.2011 року на суму 7 554 296 грн. 77 коп. звернуто стягнення на іпотечне майно, з огляду на наступне.

Відповідно до роз’яснень викладених у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за №5 від 30.03.2012 року « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Таким чином, задоволення позову банку про стягнення заборгованості із позичальника не є перешкодую для пред’явлення позову про звернення стягнення на іпотечне майно, за тим самим договором кредиту, якщо іпотекодавець є відмінним від позичальника, у разі, якщо, на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.

Більше того, на час розгляду та вирішення позову банку до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту, а саме 28 травня 2015 року, рішення суду про звернння стягнення на предмет іпотеки не існувало.

Із наказу Гоподарського суду м.Києва від 02.09.2016 року долученого до до матеріалів справи ОСОБА_1 встановлено, що постанова Київського апеляційного господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_3 була винесена лише 25 серпня 2015 року.

Крім того, заявником не надано суду будь-яких доказів на підтвердженого того, що заборгованість за кредитом на час розгляду справи була повністю чи часткового погашена.

Безпідставними також є доводи заявника про те, що банк задовольнив свої вимоги до боржника за рахунок предмету іпотеки.

Згідно постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 15 вересня 2016 року наказ господарського суду м.Києва від 02 вересня 2015 року про звернення стягнення на іпотечне майно повернутий стягувачеві без виконання, оскільки у боржника ТОВ «Труд-1 « відсутнє визначене виконавчим документом майно. Встановлено, що спірне нежитлове приміщення належить на праві власності ТОВ «Інвест-96».

ОСОБА_3 не надано суду будь-яких інших доказів на підтвердження того, що банк задовольнив свої вимоги за рахунок предмету іпотеки.

Необгрунтованими також є доводи заявника про фактичне припинення кредитного та іпотечного договорів, у зв’язку із задоволенням вимог банку за рахунок предмету іпотеки.

Згідно з вимогами ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

З врахуванням наведеного, заявником не доведено наявність однієї з підстав щодо припинення договору кредиту чи іпотеки.

Встановлено, що по даний час борг не погашено, рішення Тернопільського міськрайоного суду від 28 травня 2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року не виконанні.

З врахуванням вищенаведенно, суд вважає, що доводи ОСОБА_3 зазначенні у заяві про перегляд заочного рішення суду є безпідставними, необгрунтованими та жодними доказами не підтвердженні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищенаведенні вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до переконання, що ОСОБА_3 не навів жодних аргументів, які б спростовували рішення суду, і не надав суду будь-яких належних і допустимих доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому підстав для скасування заочного рішення суду з підстав зазначених у заяві, суд не вбачає.

Суд роз’яснює відповідачу право на оскарження заочного рішення суду в загальному порядку відповідно до вимог ст. 294 ЦПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 210, 231, 293, 294 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає, однак відповідач вправі оскаржити заочне рішення суду в апеляційному порядку до апеляційного суду Тернопільської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.

Головуючий