Постанова № 70746102, 05.12.2017, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

05.12.2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року. м.Добропілля.

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Мацишин Л.С.

за участю секретаря: Верній М.Г.

представника відповідача: Сердюка В.В.,

представника третьої особи: Єрастової Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Добропілля, адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дій,

в с т а н о в и в :

В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України ( далі Добропільське об'єднане УПФ України) про визнання дій відповідача щодо невиплати йому пенсії протиправними та просив зобов'язати поновити нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити позивачу заборгованість за період починаючи з березня 2016 року. В обґрунтування позову посилається на те, що в березні 2016 року йому припинена виплата пенсії у зв'язку з тим, що УПФ України розпочав перевірку бази отримувачів пенсії на відповідність діючому законодавству. Зокрема, перевірка проводилась за дорученням Міністерства соціальної політики щодо підтвердження факту проживання внутрішньо переміщених осіб на підконтрольній Україні території.

Позивач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Звернувся в суд з заявою про розгляд справи у його відсутність.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив з мотивів викладених в письмових запереченнях та суду пояснив, що позивач пропустив шестимісячний строк на звернення в суд з позовом, а тому слід залишити позовні вимоги без розгляду. Крім того пояснив, що розпорядженням управління від 04 березня 2016 року було припинено виплату пенсії ОСОБА_3 на підставі п.5 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вважає припинення пенсії позивачу законним, оскільки законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органами державної влади території.

Представник третьої особи Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (далі УСЗН Добропільської міської ради) в судовому засідання позов заперечила, надала суду письмове пояснення на адміністративний позов та суду пояснила, що ОСОБА_3 отримав довідку від 09 грудня 2014 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, термін якої був шість місяців з дати видачі, термін дії якої неодноразово продовжувався і останній раз продовжено до 10 червня 2016 року. З заявою про продовження на наступний шестимісячний строк позивач не звертався, а тому 02 серпня 2016 року вказана довідка була скасована. У зв'язку з чим, відсутні підстави для відновлення позивачу пенсії.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами, заслухавши пояснення представників відповідача, третьої особи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в Добропільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії.

28 жовтня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Добропільського об'єднаного УПФ Донецької області з заявою про виплату пенсії по віку, так як він раніше отримував пенсію в м.Донецьк

Згідно довідки №1422004607 від 09 грудня 2014 року, позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та перебуває за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.13)

Розпорядженням заступника начальника управління від 04 березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії по особовому рахунку НОМЕР_1, причиною зняття «до з'ясування» п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 березня 2016 року.

Даних щодо повідомлення позивача про припинення та про підстави припинення виплати пенсії судом не здобуто.

Як вбачається з копії паспорта громадянина України ОСОБА_3, у розділі місце проживання, позивач зареєстрований з 21 травня 1969 року за адресою АДРЕСА_2. (9-10)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу та прийняття розпорядження про припинення виплати, відповідач посилався на проведення інформаційного обміну з органами соціального захисту населення та скасування Управлінням СЗН довідки внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, суд зазначає, що рішення Управління ПСЗН не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058.

Крім того, слід зазначити, що припинення виплати позивачці пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з березня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Згідно з ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії з 1 березня 2016 року та зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію за цей період підлягають задоволенню, оскільки підставності ненарахування та невиплати пенсії позивачеві з 1 березня 2016 року представник відповідача не довів.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Разом з тим, Верховний Суд України роз'яснив у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення", що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Так, розпорядженням Добропільського об'єднаного УПФ Донецької області від 04 березня 2016 року припинено виплату пенсії по особовому рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_3, яке породжує для позивача певні правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії.

А тому, суд вважає що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом скасування розпорядженням Добропільського об'єднаного УПФ Донецької області від 04 березня 2016 року, яким припинено виплату пенсії по особовому рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_3

Щодо посилання відповідача на вимоги ст. 99 КАС України щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду.

Частиною 1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 1 статті 46 Закону № 1058 зазначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

В даному випадку спір полягає у сплаті заборгованості, тобто пенсії яка вже була нарахована, а тому вимоги ст. 99 КАС України в даному випадку не застосовується

На підставі вимог п.1 ч.1 ст.256 КАС України слід допустити до негайного виконання стягнення постанову суду в частині виплати пенсії в межах суми за один місяць.

Керуючись вимогами ч.1 ст. 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 167, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_3 до Добропільського об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дій - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсії з 1 березня 2016 року.

Скасувати розпорядження Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04 березня 2016 року, яким припинено виплату пенсії ОСОБА_3.

Зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплатити ОСОБА_3 призначену йому пенсію з 01 березня 2016 року.

Допустити до негайного виконання стягнення в частині виплати пенсії в межах суми за один місяць.

Стягнути з Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати в розмірі 640 (шістисот сорок ) гривень.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: Л.С. Мацишин