Ухвала суду № 70742438, 05.12.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Гальонкін С.А., Триголов В.М.

за участю секретаря Гнатюк О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіальної громади в особі Засульської сільської ради Лубенського району про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення. яким визнати за позивачем право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 4,9677 га з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, яка належала ОСОБА_4, померлої 19.11.2016 року, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 034458 від 05.12.2008 року, виданого за розпорядженням голови Лубенської районної держадміністрації № 443 від 26.11.2002 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що постановою Державного нотаріуса Другої Лубенської державної нотаріальної контори йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно та рекомендовано звернутись до суду для встановлення права власності в порядку спадкування на вищезазначену земельну ділянку.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував постанову ВСУ по справі № 6-2946цс15 від 22 червня 2016 року, згідно якої суд визнав право власності в порядку спадкування за правом представлення в аналогічному спорі (спадкоємець на котрого складено заповіт помер раніше спадкодавця, і його діти успадкували нерухоме майно за правом представлення).

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 034458 від 05.12.2008 року, виданого згідно розпорядження голови Лубенської районної державної адміністрації №4343 від 26.11.2002 року, ОСОБА_4 була власником земельної ділянки, розташованої на території Войнихівської сільської ради з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10).

Згідно копії свідоцтва про народження серії ІІІ-УЯ № 622303 від 13.06.1965 року ОСОБА_5 є матір’ю ОСОБА_6 ( а.с.18-19).

28.04.1973 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали шлюб в Секторі РАГС р-ну ОСОБА_8, Душанбе, про що в книзі реєстрації актів зроблено запис за № 152 і присвоєні прізвища чоловікові та дружині ОСОБА_7 (а.с.13-14).

Згідно свідоцтва про шлюб серії ІІІ-ЕЖ № 270448 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 13.04.1985 року уклали шлюб і остання змінила прізвище на ОСОБА_9 (а.с.20-21).

Від даного шлюбу народився син ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22-23).

Тобто позивач є рідним сином ОСОБА_12 та онуком ОСОБА_4.

15.08.2011 року ОСОБА_4 склала заповіт на користь своєї дочки ОСОБА_13 щодо всього належного їй майна, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те що їй буде належати і на що за законом вона матиме право (а.с.11).

Заповіт посвідчений секретарем Войнихівської сільської ради ОСОБА_14 (а.с.11).

Згідно свідоцтва про смерть АА №0180249 14.06.2016 року померла ОСОБА_13 (а.с.24-25).

Згідно свідоцтва про смерть серії І-КЕ №332873 19.11.2016 року померла ОСОБА_4 (а.с.15)

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно – земельна ділянка на території Войнихівської сільської ради, яка належала спадкодавиці на підставі Державного акту на право власності на землю.

Представником позивача ОСОБА_2 було подано до нотаріальної контори заяву від імені ОСОБА_11 про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4.

Постановою державного нотаріуса Першої Лубенської державної нотаріальної контори ОСОБА_15 відмовлено у вчиненні нотаріальних дійв зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с.12).

Також з даної постанови вбачається, що на майно померлої 19.11.2016 року ОСОБА_4 відкрита спадкова справа за заявами рідних сестер спадкодавці ОСОБА_16 та ОСОБА_17.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_4 склала заповіт, то спадкування позивачем за правом представлення не може здійснюватися.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів керується правовою позицією, висловленою у постанові ВСУ №6-2946цс15 від 22 червня 2016 року. У зазначеній справі Верховний Суд України зазначив таке: «Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 – 1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Ураховуючи викладене та проаналізувавши положення статей 1222, 1223, 1245 ЦК України, слід дійти висновку про те, що 1/2 частину будинку, яку спадкодавець заповідав брату позивача, який помер до дня відкриття спадщини, слід вважати такою, що не охоплена заповітом, а тому право на спадкування цієї частки майна одержують спадкоємці за законом (статті 1261 – 1265 цього Кодексу).

Таким чином, право на спадкування за законом 1/2 частини будинку, що не охоплена заповітом, має син спадкодавця, а оскільки інший син спадкодавця на час відкриття спадщини помер, то його діти спадкують порівну ту частину спадщини, яка належала б за законом їх батькові, якби він був живим на час відкриття спадщини (право представлення)».

Отже, з наведеної правової позиції слідує, що спадщина (частина спадщини), щодо якої складений заповіт, вважається такою, що не охоплена заповітом у разі, якщо спадкоємець помер раніше за спадкодавця. Право на спадкування майна, яке не охоплене заповітом, переходить до спадкоємців за законом.

У справі, що розглядається, мати позивача ОСОБА_13, на користь якої ОСОБА_4 склала заповіт, померла раніше спадкодавця, отже суд першої інстанції правомірно виходив з того, що спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 є таким, що не охоплене заповітом, та право на його спадкування перейшло до спадкоємців за законом. Зважаючи на встановлене, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції при вирішенні цього спору виконав вимоги ст.212 ЦПК України та у відповідності до приписів ст.214 ЦПК України у рішенні обґрунтував належним чином свої висновки по суті спору.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на хибному розумінні закону, яким врегульовані спірні правовідносини, та не містять посилання на обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує скасування чи зміну судового рішення.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, ст.315, ст.319 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суд ОСОБА_1

Судді С.А.Гальонкін

ОСОБА_18

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов