Рішення № 70741074, 05.12.2017, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/1682/17

381/4170/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Ковалевської Л.М., за участі секретаря Омельчук С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби про стягнення збитків,-

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом до відповідачів звернулась ОСОБА_1 посилаючись на наступні обставини.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментах в розмірі 4 457,55 грн., пеню за невчасну сплату аліментів в розмірі 46 180,22 грн., ? частину вартості навчання в розмірі 4 873,32 грн., всього – 55 511,09 грн. Вказане рішення вступило в законну силу та було подане до виконання до відділу ДВС. Боржник у добровільному чи примусовому порядку виконувати рішення суду відмовляється. Позивач вважає, що обов’язок по сплаті грошей за судовим рішенням є грошовим зобов’язанням, а в порядку відповідальності за порушення грошових зобов’язань, з відповідачів підлягають стягненню: інфляційні збитки в сумі 80720, гривень та 3% річних в сумі 12155,00 гривень. Крім того, з відповідачів підлягають стягненню відсотки за користування чужими грошима в сумі - 49 998,30 гривень. Підставою для стягнення з відповідачів цих коштів, на думку позивача, є норми ст. 625 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд стягнути з відповідачів збитки за невиконання рішення суду в сумі 142 873,41 гривень.

Представник відповідача - Фастівського міськрайонного відділу ДВС ГУ у Київській області проти позову заперечувала, надала письмові заперечення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, проте належним чином був повідомлений про розгляд даної справи, про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення судового виклику.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши письмові докази по справі, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 16.07.2010 року Фастівським міськрайонним судом було прийнято рішення, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментах в розмірі 4 457, 55 гривень, пеню - 46 180,22 гривень, вартість ? частини коштів за навчання -4 873,32 гривень, а всього – 55 511,09 гривень.

Крім того, на зазначену суму по рішенню суду було направлено на виконання до ДВС виконавчий лист за № 2-1293/10.

Як вбачається з пояснень представника ДВС, виконавче провадження по виконанню даного виконавчого листа було закінчено 05.04.2012 року.

Представник позивача вважає, що обов’язок по сплаті грошей за судовим рішенням є грошовим зобов’язанням, оскільки зводиться до сплати коштів. А тому, відповідно до вимог ст..625 ЦК України, в порядку відповідальності за порушення грошових зобов’язань, з відповідачів підлягають стягненню інфляційні збитки за період прострочення з 16.07.2010 року по 31.10.2017 року; 3% річних – за прострочення виконання грошового зобов’язання за цей самий період. Також, позивач вважає, що застосуванню підлягає також і ст.536 та ст. 1048 ЦК України і тому стягненню з відповідачів підлягають також відсотки за користування чужими грошима на рівні облікової ставки НБУ.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов’язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, з метою правильного та однакового застосування ст. 625 ЦК України вважає за необхідне проаналізувати, в яких випадках і правовідносинах слід її застосовувати та на яких підставах.

Стаття 625 ЦК розміщена в розд. І «Загальні положення про зобов’язання», тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов’язання є грошовими.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12).

Проте, позивачем ставиться питання щодо стягнення з відповідачів на підставі ст. 625 ЦК України, кошти за невиконання ними рішення, ухваленого із незобов’язальних відносин.

І саме тому суд не погоджуючись з позицією позивача, звертає увагу на те, що грошові зобов’язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК, передбачають насамперед договірні правовідносини.

Статтею 625 ЦК регулюються зобов’язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов’язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов’язань. Крім того, з рішення суду зобов’язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Слід також зазначити, що відшкодування шкоди – це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов’язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 р. № 10-74/0/4-13).

Таким чином, суд дійшов висновку, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди.

А тому, суд вважає, що передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК не поширюється на сімейні правовідносини, пов»язані з несплатою аліментних платежів.

Що стосується позовної вимоги до відповідача – відділу ДВС, то суд звертає увагу на наступне.

Положення статті 625 ЦК України – спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язанні і дійсно може виникати з делікту, тобто бездіяльності ВДВС. Проте, позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідним для відшкодування збитків (шкоди), а саме: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини.

А тому, в даному випадку, орган виконавчої служби або державний виконавець не несе грошової відповідальності за бездіяльність за ст. 625 ЦК України.

Зазначена вище позиція викладена в постанові ВГСУ від 13 грудня 2016 року у справі № 916/1405/16.

Отже, враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про абсолютну безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст. 6, 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст..11,509, 536, 625 ЦК України, Постанова ВГСУ від 13 грудня 2016 року у справі № 916/1405/16,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби про стягнення збитків відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Л.М.Ковалевська