Ухвала суду № 70740901, 05.12.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

05 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Марченка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що він та відповідач є співвласниками будинку № АДРЕСА_1. В 2008 році відповідачем самовільно розпочато будівельні роботи, а саме знесено частину їх спільного будинку та розпочато будівництво бетонного паркану, чим завдано шкоди цілісності будинку. Крім того, ОСОБА_2, демонтувавши свою частину будинку, призвів до зменшення частки позивача в будинку, що в подальшому може призвести до порушення його прав. Своїми діями відповідач спричинив йому також моральну шкоду, яка ним оцінена в 100000 грн. На підставі вищевикладеного просив стягнути із відповідача на свою користь 115483 грн. матеріальної шкоди та 100000 грн. моральної шкоди.

Також в позовній заяві ОСОБА_3 наявна заява про забезпечення позову по справі у вигляді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача, яке належить йому на праві власності.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2017 року заяву про забезпечення позову частково задоволено, забезпечено позов ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2017 року. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що заява позивача про забезпечення позову не містить жодних обґрунтувань щодо відсутності гарантій виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Квартира АДРЕСА_1 не перебуває у власності ОСОБА_2 з 2004 року, а тому суд не міг накладати на неї арешт. Стосовно 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1, то на даний час ця частина будинку є знесеною, тобто арешт накладено на неіснуюче майно.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а саме частину житлового будинку та квартиру, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір щодо значної суми матеріальної та моральної шкоди, і невжиття заходів забезпечення позову у разі його задоволення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів частково погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст. ст. 151, 152 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; позов зокрема забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що предметом позову є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а його підставами - неправомірні, на думку позивача, дії відповідача, при здійсненні останнім будівництва.

20 вересня 2017 року відкрито провадження в даній справі.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником 16/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Відтак, відповідач по справі є власником даного майна, на яке накладено арешт в порядку забезпечення позову.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом не враховано п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та вжито заходи забезпечення позову на вимоги, в тому числі, немайнового характеру, колегія суддів враховує, що позивачем заявлено як немайнові вимоги в розмірі 100000 грн., так і майнові вимоги в розмірі 115483 грн., забезпечення яких у вигляді накладення арешту повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Так, відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що в зв'язку із знесенням 16/25 частин будинку арешт накладено на неіснуюче майно, в зв'язку із наступним.

Дійсно, згідно довідки фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, що має кваліфікаційний сертифікат на технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна, виданої 06 листопада 2017 року № 158, частина житлового будинку (16/25 частин) знесена, розпочато будівництво житлового будинку та збудовано альтанку (а. с. 22).

Відповідно до ч. 2 ст. 349 ЦК України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 не є власником 16/25 частин будинку, на які накладено арешт, спростовуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою 20 вересня 2017 року в день постановлення ухвали.

Оскільки змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно в зв'язку із знесенням частини будинку внесено не було, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано наклав на неї арешт.

Відповідно до ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Таким чином майно, на яке накладено арешт, як об'єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик відчуження даного майна за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.

З огляду на викладене ґрунтуються на законі та відповідають матеріалам справи висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки майно відповідача, за рахунок якого може бути виконане рішення суду, може бути відчужене останнім у будь-який час.

Із цих же підстав відхиляються доводи апеляційної скарги, що позивачем не зазначено реальних причин, через які необхідно було забезпечити позов, та обґрунтування необхідності вжиття забезпечення позову.

Зміст заяви про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.

Колегія суддів враховує, що саме по собі накладення арешту на спірне майно без наміру власника його відчужити жодним чином не впливає на правовий статус майна і не впливає на права і законні інтереси такого власника.

Крім того, задоволення клопотання про забезпечення позову не позбавляє відповідача в подальшому звернутися до суду із клопотанням про скасування забезпечення позову або заміну виду забезпечення позову в порядку ст. 154 ЦПК України.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Так, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 вересня 2017 року, 19 травня 2005 року прийнято рішення про закриття права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 в зв'язку із відчуженням частки (а. с. 10).

Зазначені обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції та безпідставно накладено арешт на вказану квартиру, яка не належать відповідачу та не є предметом спору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Отже, оскільки в частині забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру судом було порушено норми процесуального права, ухвала суду першої інстанції в цій частині не може залишатися в силі та підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали з цього питання, якою в забезпеченні позову необхідно відмовити.

В іншій частині ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 312, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2017 року скасувати в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та постановити нову ухвалу в цій частині, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В іншій частині ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.