Рішення № 70738913, 05.12.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №292/449/17 Головуючий у 1-й інст. Рябенька Т. С.

Категорія 53 Доповідач Павицька Т. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Коломієць О.С.

секретаря Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пачіні» про визнання частково незаконним наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим згодом позовом до ТОВ «Пачіні» про визнання частково незаконним наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначала, що 02.12.2013 року її на підставі наказу №20-к від 02.12.2013 року було прийнято на посаду модельєра до ТОВ «Пачіні». Починаючи з 22.10.2015 року, її не допускали до робочого місця, жодних пояснень з цього приводу від керівника ОСОБА_2 вона не змогла отримати, будь-які спроби дійти розуміння, одержати розрахунок по заробітній платі за вересень та жовтень 2015 року, звільнити її та повернути трудову книжку керівництвом відповідача ігнорувалися протягом року до моменту подачі нею заяви про звільнення від 14.10.2016 року №01/16. Їй не виплачувалась заробітна плата у період з 01.09.2015 року по 30.09.2016 року, тобто за 13 місяців у місячному розмірі 1400 грн. згідно штатного розкладу, що складає 18 200 грн. за весь час. Оскільки нею не було використано щорічну відпустку за 2014 рік тривалістю 24 дні, за 2015 рік тривалістю 24 дні та за 9 місяців 2016 року тривалістю 18 днів, тому вона має право на грошову компенсацію за невикористані дні відпусток. Також, у зв’язку з порушеннямм строків виплати заробітної плати вона має право на компенсацію за втрату частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплат у розмірі 3585 грн. 36 коп. Крім того, 07.02.2017 року їй стало відомо, що згідно наказу відповідача №17-к від 23 жовтня 2015 року її звільнено за власним бажанням з 26.10.2015 року. Вважає даний наказ про звільнення частково незаконним, посилаючись, зокрема, на те, що вона не підписувала та не подавала заяву про звільнення за власним бажанням з 26.10.2015 року. Враховуючи вищенаведене та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати наказ №17-к від 23.10.2013 року, виданий ТОВ «Пачіні» в частині звільнення ОСОБА_1 з 26.10.2015 року незаконним та змінити дату її звільнення з 26.10.2015 року на дату набрання рішенням законної сили; стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 39 483 грн. 52 коп. та середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у зв’язку із затримкою у видачі трудової книжки у розмірі 39 483 грн. 52 коп.

Заочним рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення суду та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно наказу директора ТОВ «Пачіні» ОСОБА_2 №20-к від 02.12.2013 року ОСОБА_3 прийнято на посаду модельєра з посадовим окладом згідно штатного розкладу.

Наказом ТОВ «Пачіні» №17-к від 23.10.2015 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням з 26.10.2015 року.

Пред'являючи позов ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не подавала заяву про звільнення з роботи за ст.38 КЗпП України в жовтні 2015 року, нею така заява була подана 14.10.2016 року.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 датованої жовтнем 2015 року про її звільнення з роботи за ст.38 КЗпП України.

Мім тим, саме роботодавець має довести, що позивач звертався до відповідача із заявою про звільнення з роботи на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, надавши на підтвердження вказаних обставин заяву позивача про звільнення.

Встановлено та не заперечувалося представником відповідача, що звільнення позивача було проведено без її письмової заяви.

Оскільки ОСОБА_1 наказом №17-к від 23.10.2015 року була звільнена з роботи без подання нею заяви про звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України, а тому колегія суддів вважає, що вона звільнена з роботи з порушенням вимог трудового законодавства.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, помилковим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними і не підтверджені належними та допустимими доказами.

За приписами ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порущений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що з наказом №17-к від 23.10.2015 року вона ознайомилася 07 лютого 2017 року під час ознайомлення з матеріалами справи №292/502/16-ц, яка перебувала у провадженні Червоноармійського (Пулинського) районного суду.

В Червоноармійському районному суді Житомирської області дійсно перебувала на розгляді справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Пачіні» про розірвання трудового договору за ч.1 ст.38 КЗпП України та зобов'язання вчинити дії.

До суду з вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася 15.05.2017 року, тобто після спливу місячного строку, передбаченого ч. 1 ст.233 КЗпП України.

Позивачкою не доведено, що після ознайомлення із спірним наказом 07.02.2017 року у неї існували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом в суд у строк, передбачений ч. 1 ст.233 КЗпП України.

Колегія судді не погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що на дані правовідносини поширюється тримісячний строк звернення до суду і нею цей строк не пропущений.

За встановлених обставин вказана справа є справою про звільнення, оскільки позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання наказу №17-к від 23.10.2015 року в частині її звільнення незаконним та просила змінити дату звільнення з 26.10.2015 року на дату набрання рішенням законної сили. У зв'язку з цим на дані правовідносини поширюється місячний строк звернення до суду.

З врахуванням наведеного судова колегія вважає, що позов є обґрунтованим, однак позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст.233 КЗпП України, підстав для його поновлення немає, а тому відмовляє у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 314, 365, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пачіні» про визнання частково незаконним наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за пропуском строку звернення до суду.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий

Судді