Постанова № 70734880, 05.12.2017, Київський районний суд м. Одеси

_____________________ Справа № 520/9710/17

Провадження № 2-а/520/695/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017 року Київський районний суд м. Одеси:

головуючого - судді Огренич І.В.,

при секретарі - БусленкоО.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом і просить визнати неправомірними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови позивачу у виплаті разової щорічної грошової допомоги до 05 травня 2017 року, а також просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 6876 гривень недоплаченої суми разової щорічної грошової допомоги до 05 травня 2017 року. При цьому позивач посилається на те, що щорічна грошова допомога до 05 травня 2017 року, яка йому виплачена в 2017 році, не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позивач до судового засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить справу розглядати у його відсутність.

Представник Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до судового засідання не з'явився, повідомлявся, надав до суду заперечення, в яких зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі, також надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу у їхню відсутність.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, відповідно до посвідчення серії ААБ №013834, виданого ДПСП ОМР УСЗН в Київському районі, ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи (а.с.21).

З матеріалів справи вбачається, що позивачу, як інваліду війни 2 групи, в травні 2017 року нарахована щорічна разова грошова допомога до 5 травня в розмірі 3100 грн. у відповідності до статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», з огляду на введені в дію з 1 січня 2015 року вимоги пункту 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, за яким норми і положення, зокрема, статей 12-16 Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Водночас у справі, в постановах, які додано до позовної заяви, суди вирішували питання щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2012, 2013 р.р., коли одночасно діяли норми частини п'ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) і постанови Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2014 року № 102 «Деякі питання виплати у 2014 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», які регулювали такі виплати. Суд, у цих справах вказував, що оскільки на час виплати позивачу у 2012, 2013 р.р. щорічної разової грошової допомоги до 5 травня норми частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII не були зупинені чи обмежені іншими нормативними актами, то нарахування та виплата такої допомоги у цей період мала здійснюватися відповідно до норм Закону № 3551-XII.

Враховуючи, що у 2017 році діють інші нормативно-правові акти, зокрема положення пункту 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, право застосування також зазнало відповідних змін.

Крім того, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі "ОСОБА_2 проти України", яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначає, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держав.

А також, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Вказана позиція підтверджується численними рішеннями ВАСУ, зокрема, ухвалою ВАСУ від 12.01.2017 у справі № 345/3646/16-а.

Таким чином, суд робить висновок, що дії Департаменту праці та соціальної політики, щодо нарахування та виплати позивачеві разової допомоги до 05 травня 2017 року проведені відповідно до норм чинного законодавства, а тому вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанову може бути оскаржено в Одеський апеляційний адміністративний суд шляхом подання через Київський районний суд м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя Огренич І. В.