Ухвала суду № 70734387, 30.11.2017, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/13/2017

Справа 490/42/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2017 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді - Черенкової Н.П.,

при секретарі – Шевельовій Я.С.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

29.11.2017 року на адресу суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до ПАТ «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, визнання недійсним Договору про надання кредиту №1255-1 від 31.10.2007 року, з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позивача повну та об*єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позивача щодо реальної відсоткової ставки. Абсолютного здорожчання кредиту та кінцевої загальної суми кредиту, а також посилаючись на недотримання при його укладенні вимог ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", просила прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним.

Представник позивача проти задоволення клопотання представника відповідача не заперечував.

При вирішенні судом клопотання представника відповідача встановлено, що зустрічна позовна заява оформлена не у відповідності з вимогами ст. 119 ЦПК України.

В порушення вимог ч. 5 ст. 119 ЦПК України позивачем не додано до позовної заяви документу, що підтверджує сплату судового збору, розміри ставок якого встановлені Законом України "Про судовий збір" № 3674-УІ від 08.07.2011 року для фізичних осіб з позовних вимог немайнового характеру в сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як не надано доказів того, що позивач звільнений від його оплати.

Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що позивач вважає себе звільненим від сплати судового збору з підстав, передбачених ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Разом з тим, вказані твердження суперечать чинному законодавству.

Як встановлено в ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов*язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" N 5 від 12 квітня 1996 року, до відносин, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів", належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Враховуючи викладене, посилання позивача на положення Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними, тим паче, що вказаним законом урегульовані відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, у зв*язку з задоволенням побутових потреб (ст. 1).

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 11 даного Закону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Разом з тим, зі змісту позову вбачається, що правовідносини між сторонами по справі виникли з договору про іпотечний кредит № 1255-1 від 31.10.2007 року, предметом якого є кошти в сумі 55000,00 дол. США. На купівлю квартири.

При цьому, аналіз положень вказаного договору переконливо свідчить про те, що кредитні кошти не надавались позичальнику ОСОБА_2 на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, що є основною ознакою споживчого кредиту.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не може бути визнаний споживачем в розумінні п.п. 19, 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", а на спірні правовідносини між сторонами не розповсюджуються норми ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо звільнення від сплати судового збору.

А відтак, суд приходить до висновку, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 оформлена з порушенням вимог ст. 119 ЦПК України та заслухавши думку учасників процесу, керуючись ст. 121 ЦПК України –

У Х В А Л И В :

Зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.П. Черенкова