Рішення № 70730863, 04.12.2017, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4245/17

Номер провадження 2/629/1852/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.12.2017 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Каращука Т.О., секретаря судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом до відповідача та в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що з метою придбання автомобілю в інтернет-мережі він знайшов оголошення про продаж автомобіля в м.Дніпро, зателефонувавши, ОСОБА_2 отримав пропозицію приїхати та укласти договір. Відповідач з позивачем уклали два договори про внесення авансового платежу, 21 вересня 2017 року ним на користь ТОВ «Єврокар Україна» було сплачено 246000 грн. за двома договорами - №3501, №3534, у якості авансу за автомобіль, який відповідач зобовязався придбати для нього, але до цього часу позивач так і не отримав автомобіль. Зважаючи на вищевказане, ОСОБА_2 просить визнати правочин недійсним та стягнути з відповідача сплачений ним авансовий платіж.

Позивач у судове засідання не зявився, але надав суду заяву, у якій просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причину неявки до суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, у зв'язку із чим зі згоди представника позивача та на підставі ст.ст.169ч. 4,224,225 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та постановити заочне рішення на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, приходить до наступних висновків.

Статтями1,2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст.15,16 ЦК України,ст. 3 ЦПК Україникожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України "Про фінансовий лізинг".

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізінгоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Так, в судовому засіданні встановлено, що 21 вересня 2017 року між сторонами було укладено договір про сплату авансового платежу №3501 та №3534 (а.с. 21), згідно яких відповідач зобов'язується придбати у власність предмет лізингу, а саме: транспортний засіб Nissan Juke XE та передати його у користування позивача в строк та на умовах цих Договорів, а позивач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору і цього ж дня позивач сплатив авансові платежі відповідачу у розмірі 246 000 гривень, що підтверджується квитанціями №17,18 від 21.09.2017 року (а.с.19-20), в яких вказано призначення платежу: авансовий платіж згідно договорів № 3501 та 3534 від 21.09.2017 року.

До цього часу відповідач так і не виконав умови договорів, а саме не надав позивачу автомобіль, ОСОБА_2 25.10.2017 року звертався до ТОВ «Єврокар Україна» з вимогою про повернення сплачених коштів(а.с.18), але гроші так і не повернули.

Згідно вимог ч. 2ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимогст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно дост. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідно вимог ч. ч. 1,2ст. 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається - письмовій формі. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, що вище вказані договори позивача з ТОВ «Єврокар Україна» нотаріально завірені не були, на них стоїть лише печатка відповідача, а тому відповідно до вимог ч. 1ст. 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно вимог ч. 2ст. 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлі - продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 7Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбаченої законом. У разі, якщо під час розгляду про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством вважати такий правочин нікчемним, вказуючи на нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки нікчемного правочину.

Порядок нотаріального посвідчення договору лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи передбачений також п. 3.12 Глави 5 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.215, ч. 2 ст.216 ЦК Українинедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки спірний Договір на порушення вимогст. 799 ЦК Українинотаріально не посвідчений, тому у відповідності вимогст. 220 ЦК Українивін є нікчемним.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача, а тому є підстави для визнання договорів фінансового лізингу № 3501 та №3534 від 21 вересня 2017 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_2 недійсним.

Відповідно до ч. 2ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Так, в договорах позивача з відповідачем не було зазначено істотні умови, а саме такі, як: строк, розмір лізингових платежів.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з п.9.6 ст.9 Договору №3501, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який в договорі відсутній.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів"містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми Закону у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи нормустатті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у справі № 6-330цс16 від 08.06.2016 р. та у справі № 6-3020цс15 від 11.05.2016 р., аналізуючи нормустатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Зі змісту спірного договору фінансового лізингу № 3501 вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, специфікацій та умов, графіку сплати лізингових платежів, також в договорі є посилання на пункти Договору, які не були надані відповідачу.

За правилами ч. 1ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч. 1ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1ст. 217 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Аналізуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що договір № 3501 та №3534 від 21.09.2017 року підлягає нотаріальному посвідченню, але в порушення вимог ст.203,209 ЦК України, договір нотаріально не посвідчувався, що згідно приписів ч. 1ст. 220 ЦК Українитягне за собою нікчемність даного правочину. Також, суд дійшов висновку про те, що положення оспорюваного договору порушують вимогиЗакону України "Про захист прав споживачів", а саме є несправедливими, та про те, що відповідач вимоги договору не виконав.

Відповідно до положень ч. 1ст. 217 ЦК України, суд вважає необхідним застосувати наслідки укладення нікчемного правочину, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 246000,00 гривень, які відповідачем отримані від позивача згідно квитанціями № 17,18 від 21.09.2017 року як авансовий платіж за нікчемними договорами № 3501 та №3534 від 21.09.2017 року.

Відповідно до ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.10,11,57,59,60,64,84,88,209,212,214 - 215,218,224-225 ЦПК України, ст.ст.215,216,220,799,806,807,808 ЦК України, ст.2,6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 18, 22 ЗУ«Про захист прав споживачів», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину - задовольнити.

Визнати недійсними договіри фінансового лізингу № 3501 та №3534 від 21.09.2017 року, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.9, корпус 57, офіс 57/1, код ЄДРПОУ 40481805, на користь ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, авансовий платіж згідно договорів фінансового лізингу № 3501 та №3534 від 21 вересня 2017 року у розмірі 246000,00 грн (двісті сорок шість тисяч грн. 00 коп).

Заочне рішення може бути переглянуте Лозівським міськрайонний судом Харківської області, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області.Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргирішення, якщо йогоне скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.О.Каращук