Рішення № 70730703, 28.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/2725/16-ц 22-ц/774/1783/К/17

Справа № 182/2725/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1783/К/17 суддя Рунчева О.В.

Категорія - 57 (ІV) Суддя-доповідач – ОСОБА_1

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря: Гладиш К.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа – Банк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа – Банк», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімо Колект. Центр грошових вимог», про захист прав споживачів.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа – Банк» - ОСОБА_4,

представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який вподальшому уточнила, до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа – Банк» (надалі - ПАТ «Альфа-Банк»), треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» (надалі - ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімо Колект. Центр грошових вимог» (надалі – ТОВ «Прімо Колект. Центр грошових вимог»), про захист прав споживачів, посилаючись на те, що 07 жовтня 2012 року вона уклала з відповідачем кредитний договір № 401289751, згідно якого отримала грошові кошти у розмірі 7 077 грн. зі сплатою 0,01 % річних зі строком сплати – до 08 жовтня 2014 року на споживчі потреби.

10 лютого 2014 року позивачка достроково сплатила суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 359,08 грн., яку їй повідомили співробітники відповідача, однак ПАТ «Альфа-Банк» не надав їй довідку про припинення кредитного договору.

Оскільки, на її неодноразові звернення щодо припинення кредитного договору ПАТ «Альфа-Банк» не надав відповіді, а листом від 10 червня 2014 року повідомив про те, що для розгляду її заяви потрібно більше часу, позивач звернулася до суду із позовними вимогами про визнання кредитного договору припиненим та, із заперечень банку на позов, дізналася, що їй слід було уважніше читати укладений нею договір, оскільки вона невірно витлумачила його умови.

Посилаючись на ведення відповідачем нечесної підприємницької практики, просила суд: визнати недійсним кредитний договір № 401289751 від 07 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Альфа–Банк» у зв’язку із застосуванням ПАТ «Альфа–Банк» нечесної підприємницької практики при його укладенні та виконанні; сторони повернути у первісний стан: суму грошових коштів (тіло кредиту) в розмірі 7 077 грн., що була сплачена ОСОБА_3, залишити за ПАТ «Альфа – Банк»; стягнути з ПАТ «Альфа – Банк» на користь ОСОБА_3 суму процентів, штрафів (пені), комісій, сплачених нею на виконання кредитного договору № 401289751 від 07 жовтня 2012 року, за період часу з 01 листопада 2012 року по 10 лютого 2014 року у розмірі 3 397 грн. 56 коп. стягнути з ПАТ «Альфа – Банк» на користь держави судові витрати.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 401289751 від 07.10.2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Альфа – банк» у зв’язку із застосуванням ПАТ «Альфа – банк» нечесної підприємницької практики при його укладенні та виконанні.

Сторони повернуто у первісний стан:

- суму грошових коштів (тіло кредиту) в розмірі 7077 грн., що була сплачена ОСОБА_3, – залишено за ПАТ «Альфа – банк»;

- стягнуто з ПАТ «Альфа – банк» на користь ОСОБА_3 суму процентів, штрафів (пені), комісій, сплачених нею на виконання кредитного договору № 401289751 від 07.10.2012 року, за період часу з 01 листопада 2012 року по 10 лютого 2014 року, у розмірі 3397 грн. 56 коп.

Стягнуто з ПАТ «Альфа – банк» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Альфа-Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, суд не взяв до уваги, що оспорюваний договір було укладено у відповідності до вимог ст.ст. 627, 638 ЦК України та одностороння відмова від зобов’язання не допускається. При цьому, судом не було враховано роз’яснення Пленуму ВСУ у п. 19 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», який зазначив, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильне його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання договору недійсним. Також, зазначає, що Додаток №1 до Договору є його невід’ємною частиною та містить детальний опис сукупних сум погашення кредиту, є добре читабельним. Крім цього, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_3 прийняла умови договору, тривалий час його виконувала у повному обсязі, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_5, зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_5, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні Кредитного договору № 401289751 від 07.10.2012 року ПАТ «Альфа-Банк» відповідачем застосовано заходи, які за своєю формою та змістом є нечесною підприємницькою практикою, що заборонено положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України – під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6 ) як розподілити між сторонами судові витрати.

Проте, суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі не можна визнати законним і обґрунтованим.

Так, згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Частиною 3 ст. 10, ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування полягає не лише в подані до суду доказів, а й у доведеності їх переконливості та допустимості. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В той же час, згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 40128751, який викладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку, тобто він є чинним.

Згідно з ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов’язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Крім того, як роз’яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов’язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору.

Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди.

Згідно з п. 2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації.

Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньостатистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, бездіяльністю, яка вводить в оману визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року, ухваленої за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачені. В договорі передбачені усі істотні умови договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; відсоткові ставки; розмір та порядок сплати комісійної винагороди; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору.

При цьому, як вже зазначалося вище, кредитний договір був укладений в належній письмовій формі та підписаний особисто сторонами, що позивачем ОСОБА_3 не оспорюється, а пункт 5 цього Договору викладено у наступній редакції: «підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що (1) він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацію про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання Кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією надання якої передбачено нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, а також з Загальними умовами споживчого кредитування фізичних осіб в Пат «Альфа-Банк», затвердженими Розпорядженням ПАТ «Альфа-Банк» №4363 від 07 грудня 2011 року, які йому роз’яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згодний, що (2) він отримав свій примірним цього Договору, що складається з першого та другого розділів та додатків до нього на дату його укладення» (а.с. 8).

Згідно п. 2.7. цього Договору сукупна вартість кредиту з урахуванням вартості всіх супутніх послуг визначена в Додатку №1 до цього Договору, який є його невід’ємною частиною, а пунктом.2.8. цього Договору передбачена сплата комісійної винагороди Банку, яка становить: 5,00% від суми кредиту за надання (інформації() виписок за рахунками за період з 1-го по 24-й місяць користування кредиту, 35 грн. – за приймання готівкових коштів з перерахунком для зарахування на рахунок в касах банк, 1,8% від суми переказу – за використання операційного переказу коштів за допомогою програмно-технічного конмлексу самообслуговування (а.с. 8), а тому колегія суддів не може погодитись з доводами позивача, що за користування кредитним коштами вона мала сплачувати лише відсотки у розмірі нуль цілих одна сота відсотків річних, без будь-яких інших нарахувань.

Покликаючись на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач ОСОБА_3 вказала, що банк веде нечесну підприємницьку діяльність. Зазначає, що кредитний договір був укладений на умовах, що обмежують права споживача.

Однак, як вже зазначалося вище, ОСОБА_3, підписуючи кредитний договір, погодилася із зазначеними у ньому умовами та протягом тривалого часу не висувала ПАТ «Альфа-Банк» жодних претензій щодо незгоди з окремими пунктами цього Договору або ж щодо нерозуміння нею окремих його частин.

Отже, всупереч вимогам ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, позивач не надала належних та допустимих доказів того, що умови оспорюваного договору є несправедливими, його укладено внаслідок введення позичальника в оману, або кредитодавець проводив нечесну підприємницьку практику.

Доводи ОСОБА_3 про те, що Кредитний договір № 40128751 від 07 жовтня 2012 року викладено наскільки дрібним шрифтом, що він є незрозумілим, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання цього договору таким, що укладений внаслідок здійснення Пат «Альфа-Банк» нечесної підприємницької практики, оскільки, при укладенні цього Договору, ОСОБА_3 не заявляла будь-яких претензій щодо розміру шрифту та неможливості його прочитати.

При цьому, ОСОБА_3 не була обмежена у праві відмовитись від укладення Кредитного договору № 40128751 від 07 жовтня 2012 року, у випадку, якщо шрифт цього Договору є для неї нечитабельним, або ж зажадати від ПАТ «Дельта-Банк» викласти текст договору більшим шрифтом, чого нею зроблено не було.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття нею зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з підстав передбачених п.п. 2,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог (ч. 3 ст. 88 ЦПК України).

Оскільки, позивач ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору на підставі ст.. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до ст. 88 ЦПК України, колегія суддів компенсує понесені ПАТ «Альфа-Банк» судові витрати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.2,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа – Банк»- задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2017 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа – Банк», треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімо Колект. Центр грошових вимог», про захист прав споживачів– відмовити.

Судові витрати понесені ОСОБА_2 акціонерним товариством «Альфа – Банк» на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 606 (шістсот шість) гривень 32 (тридцять дві) копійки компенсувати за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: