Рішення № 70730320, 23.11.2017, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/2107/17

Провадження № 2/185/2045/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2017 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянув у відкритому заочному судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та стягнення коштів за нікчемним правочином,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та стягнення коштів за нікчемним правочином, в подальшому уточнивши свої позовні вимоги, в якій просила суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 341, укладений 28 січня 2017 року між нею та ТОВ «Єврокар Україна»; стягнути з відповідача на її користь сплачені за нікчемним правочином договором фінансового лізингу № 341 від 28.01.2017 року, грошові кошти в розмірі 77 182,28 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилалася на те, що 28.01.2017 року між нею та ТОВ «Єврокар Україна» був укладений договір фінансового лізингу № 341, з метою придбання автомобіля марки «ZAZforza». На виконання умов договору нею було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 76 418,10 грн. та 764,18 грн. банківської комісії за послуги перерахування коштів, а всього 77182,28 грн. У договорі помилково вказаний 2016 рік, однак, виписана власноруч менеджером відповідача квитанція щодо оплати нею за договором та дата видачі довіреності, за якою діяв менеджер свідчать саме про 2017 рік укладання договору . Правовідносини лізингу регулюються нормами ЦК України, зокрема, про лізинг та оренду (найм). Як вбачається із глави 58 ЦК України, яка має назву «Найм (оренда)» та до якої входить параграф 6 «Лізинг», договір лізингу являє собою різновид договору оренди (найму) та відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Так як предметом лізингу можуть бути різноманітні об'єкти, що віднесені законодавством до основних фондів то до правовідносин лізингу застосовуються норми, що регулюють оренду (найм) конкретного об'єкту. Предметом лізингу укладеного з нею договору є автомобіль - наземний самохідний транспортний засіб, який відповідач зобов'язався передати їй у користування за плату на певний строк (визначення договору найму статтею 759 ЦК України).Відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Але договір між нею та відповідачем укладено у простій письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. У зв'язку з зазначеним, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити на підставах, зазначених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, у наданих суду запереченнях на позов зазначив, що дійсно 28.01.2017 року між позивачем та ТОВ «Єврокар Україна» був вільно укладений договір фінансового лізингу № 341 та добровільно сплачені на рахунок відповідача передбачені договором лізингові платежі. Вважає, що підстав для задоволення позовних вимоги позивача немає, оскільки для договорів фінансового лізингу обов'язковість укладення правочину у нотаріальному порядку не встановлено спеціальним законодавством України, що безпосередньо регулює правовідносини з фінансового лізингу. Норма ст. 799 ЦК України може бути застосована в тому випадку, якщо судом буде встановлено наявність укладення змішаного договору сторонами та лише у тій частині договору, яка передбачає безпосередню передачу транспортного засобу у користування лізингоодержувачу. Тобто, саме у частині договору, що стосується безпосередньо оренди, елементи якої містяться в укладеному між сторонами договору фінансового лізингу. Застосування до всього договору фінансового лізингу спеціального законодавства, що регулює відносини у сфері оренди транспортних засобів, є безпідставним, оскільки нормами статті 628 ЦК України чітко передбачено, що положення спеціальних актів цивільного законодавства застосовуються у відповідних частинах, які має укладений змішаний договір. В даному випадку спеціальний закон має більшу юридичну силу ніж загальний і не може бути відмінений останнім. Загальні - застосовуються до всіх відносин певного роду. На відміну від них, спеціальні норми регулюють лише певний вид відносин даного роду. Тобто, якщо певний вид відносин регулюється більш вужчим законом, яким є ЗУ «Про фінансовий лізинг», то загальні норми цивільного законодавства в даному випадку не застосовуються. До числа загальних нормативних актів належить ЦК України, оскільки він розрахований на регулювання всіх майнових відносин, які охоплюються цивільним законодавством; до числа спеціальних - нормативні акти, що поширюють свою дію лише на певні види відносин, які врегульовані в ЦК неповно. Отже, позов ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим, викладені в позові підстави є недоведеними та спростованими, а вимоги Закону, на які посилається позивач, є перекрученими та такими, які трактуються на його користь, а отже позов має бути відхилений. Просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив наступне.

28 січня 2017 року між сторонами по справі було укладено договір фінансового лізингу №341. Згідно п. 3.1.1 Договору відповідач зобов'язався придбати позивачу придбаний предмет лізингу, в порядку та на умовах даного договору та інших письмових домовленостей між сторонами.

Згідно із п.1.1. ст.1 та п.8.2. ст.8 Договору відповідач мав поставити позивачу автомобіль «RenaultDuster»; комплектація/модифікація - «ZAZforza»; об'єм/тип двигуна - 1500; тип КПП - 5МКПП; привід 2wd, вартість якого складає 8 359,93 доларів США, що за курсом НБУ, на час укладення Договору в еквіваленті складає 231 570,00 грн.

В рахунок виконання умов договору позивачем 28 січня 2017року сплачено платіж у розмірі 16 209,90 грн., 06 лютого 2017 року - 60 208,20 грн., що підтверджується копіями квитанцій /а.с.13/.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, а також зміст спірного договору фінансового лізингу від 28 січня 2017 року, укладеного між сторонами, суд приходить до висновку, що він за своєю правовою природою є договором лізингу, є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму), купівлі-продажу транспортного засобу та поставки, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

При цьому, найменування договору укладеного між сторонами в якості "Договору фінансового лізингу" не змінює його змісту, який включає умови лізингу, найму, купівлі-продажу, поставки.

Спірний договір фінансового лізингу укладався позивачем з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, тому на правовідносини між сторонами поширюються вимоги Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності йога наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" суд приходить до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.12.2); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.п.9.4).

У спірному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Так, пунктом п.1.5. ст.1 Договору передбачено, що лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов'язаннями щодо продажу якісного предмету лізингу. Умови гарантійного обслуговування можуть бути передбачені договором купівлі - продажу та/або окремим договором.

Отже, даний пункт договору не містить солідарної відповідальності лізингодавця за комплектність автомобіля, а також відсутня відповідальність лізингодавця за постачання товару неналежної якості та передачу його лізингоодержувачу.

Крім цього, вказаний договір не містить вказівки, яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

А отже, зазначені умови спірного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Зі змісту спірного Договору вбачається, що несправедливими є зокрема такі умови договору:

- п.12.1. ст.12 зазначено, що лізингоотримувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7. та п.4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку не повертається.

- п.12.2 ст.12 зазначено, що лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з лізингоотримувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п.9.3. даного договору, про що повідомляє лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку, лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 10% (десяти відсотків) від суми сплаченого авансового платежу, комісія за організацію Угоди в такому випадку не повертається.

- п.10.12ст. 10 Договору передбачено, що дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмету лізингу між лізингодавцем та лізингоотримувачем. При цьому сторони зобов'язані укласти відповідну додаткову угоду до договору, якою буде закріплено наступний порядок такого дострокового закриття.

Окрім того, за умовами спірного Договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Тобто, в Договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом.

Отже, вказані умови фінансового лізингу №341 від 28.01.2017 року є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Правові позиції щодо несправедливості названих умов договору висловлені у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15, які в силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів.

Згідно з розясненнями, що містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Спірний договір фінансового лізингу, з огляду на поширення на відносини, які виникають з його умов положень договорів найму та лізингу підлягав нотаріальному посвідченню.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Про нікчемність вказаної категорії договорів, у разі недотримання вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, зазначено і у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15.

Однак, всупереч вимог чинного законодавства, укладений між сторонами договір фінансового лізингу не посвідчений нотаріально, тобто є нікчемним.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача доведені матеріалами справи, обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд вважає за необхідне зняти арешт з грошових коштів у розмірі 77 182 (сімдесят сім тисяч сто вісімдесят дві) грн. 28 коп., які знаходяться на розрахунковому рахунку відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" № 26007532869, відкритому у АТ "ОСОБА_3 Аваль" у м. Києві, МФО 380805, код ЄДРПОУ 40481805, який було накладено ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року.

Керуючись ст. ст. 10 ,60, 81, 88, 130, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача та стягнення коштів за нікчемним правочином- задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 341, укладений 28 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1) 77 182 (сімдесят сім тисяч сто вісімдесят дві) грн. 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Зняти арешт з грошових коштів у розмірі 77 182 (сімдесят сім тисяч сто вісімдесят дві) грн. 28 коп., які знаходяться на розрахунковому рахунку відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" № 26007532869, відкритому у АТ "ОСОБА_3 Аваль" у м. Києві, МФО 380805, код ЄДРПОУ 40481805.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя В.М. Бондаренко