Рішення № 70730285, 11.04.2011, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

м. Павлоград, вул. Дніпровська, 135, 51400, (05632) 6-28-66

Справа №2-492-2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2011 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Хоменко Н.Ю.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

за участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, уточнивши позовні вимоги (Том 1 арк.с.217-222), просила поновити її на посаді заступника керуючої магазином «Плюс 31» з дати звільнення; визнати незаконним наказ №694-к від 15.11.2010 р. про її звільнення; стягнути з ТОВ «РББ Груп» середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день ухвалення судового рішення у сумі 14319 грн. 80 коп. та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

В обґрунтування позову позивач вказала на те, що 06 вересня 2010 року вона була прийнята в Товариство з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» на посаду касиру торгового зала магазина «Плюс 31», 08 жовтня 2010 року була переведена на посаду заступника керуючої магазином «Плюс 31». 15 листопада 2010 року, згідно наказу №694-к від 15.11.2010 р., вона була звільнена згідно п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри. Наказ №694-к від 15.11.2010 р. про своє звільнення вважає незаконним, оскільки у день звільнення наказу про звільнення вона не отримувала, будь-яких винних дій по відношенню до ТОВ «РББ Груп» вона не вчиняла, так само, як і відсутні будь-які постановлені судові рішення про наявність в її діях «винних дій». Крім того, під час звільнення, відповідач звільнив її без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. У зв’язку з чим, позивач вимушена звернутися до суду з позовною заявою.

Під час проведення попереднього судного засідання позивач підтримала уточнені позовні вимоги, просила позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги, просив позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення, посилаючись на те, що дійсно ОСОБА_3 з 06 вересня 2010 року перебувала у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «РББ Груп», була прийнята на посаду касиру торгового зала магазина «Плюс 31», 08 жовтня 2010 року була переведена на посаду заступника керуючої магазином «Плюс 31», а 15 листопада 2010 року була звільнена згідно п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри. З наказом №694-к від 15.11.2010 р. про звільнення, позивач була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис на самому наказі, невидача копії наказу про звільнення не може бути підставою для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день ухвалення судового рішення у сумі 14319 грн. 80 коп. Також, твердження позивача щодо обов’язкової наявності вироку суду як підстави для звільнення у зв’язку із втратою довіри, є необгрунтованим, оскільки втрата довіри до працівника не обов’язково пов’язана із вчиненням особою злочину. Так, позивач, укладаючи договір про повну матеріальну відповідальність, зобов’язалася бережливо ставитися до переданих їй для схоронності або для інших цілей матеріальних цінностей ТОВ «РББ Груп», приймати заходи по уникненню недостач товарно-матеріальних цінностей, їх порчі та інших форм втрат; своєчасно попереджувати адміністрацію про всі обставини, що загрожують забезпеченню схоронності ввірених їй матеріальних цінностей, що передбачено як посадовою інструкцією так і договором про повну матеріальну відповідальність, які були особисто підписані ОСОБА_3 Щодо згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_3 зпосади заступника керуючої магазином «Плюс 31», то зазначений орган відсутній на підприємстві, також, позивач не була членом будь-якої профспілки, а отже, згоди на її звільнення, не потрібно. Тому, просила повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши сторони, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв’язку з наступним.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.232 КЗпП України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП України.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Щодо вимог позивача про поновлення її на посаді, то строк для звернення до суду із позовною заявою, як вбачається із матеріалів справи, пропущений не був (Том 1 арк.с.1).

Згідно п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

При цьому, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 (зі змінами, знесеними згідно постанов № 4 від 01.04.1994 року, № 18 від 26.10.1995 року та № 15 від 25.05.1998 року) Про практику розгляду судами трудових спорів», такі дії можуть бути вчинені умисно або необережно, зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями.

Отже, на цій підставі можуть бути звільнені з роботи лише особи, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності.

Пункт 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 (зі змінами, внесеними згідно постанов № 4 від 01.04.1994 року, № 18 від 26.10.1995 року та № 15 від 25.05.1998 року) «Про практику розгляду судами трудових спорів», дає тлумачення п.2 ст.41 КЗпП України, де пояснюється, що безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна зробити висновок, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт (приймають і зберігають). До таких працівників слід віднести і матеріально-відповідальних осіб, тобто осіб, з якими відповідно до законодавства, можуть бути укладені договори про повну матеріальну відповідальність. Такі працівники можуть бути звільнені у зв'язку з втратою довіри, хоча б основний зміст їх роботи не зводився до прийняття та збереження товарних цінностей. Для вирішення питання про можливість звільнення працівника з роботи у зв'язку з втратою довіри не має значення, чи був з таким працівником фактично укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 з 06 вересня 2010 року по 15 листопада 2010 року знаходилася у трудових правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» (Том 1 арк.с.6-7).

Так, 06 вересня 2010 року ОСОБА_3 була прийнята в Товариство з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» на посаду касиру торгового зала магазина «Плюс 31», що підтверджено копією наказу №465-к від 06.09.2010 року (Том 1 арк.с.205).

Згідно наказу №577-к від 08.10.2010 року позивач була переведена на посаду заступника керуючої магазином «Плюс 31» (Том 1 арк.с.206).

08 жовтня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» та ОСОБА_3, як з особою, що безпосередньо обслуговувала товарно-матеріальні цінності, був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, згідно якого, працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених їй адміністрацією матеріальних цінностей (Том 1 арк.с.22). Зазначений договір був особисто підписаний уповноваженою особою - керівником підприємства та ОСОБА_3 Проти зазначеного, позивач в судовому засіданні не заперечувала і не оспорювала.

Також, ОСОБА_3 була особисто ознайомлена і з посадовою інструкцією заступника керуючого магазином (Том 1 арк.с.23-24, 206), засвідчивши ознайомлення з нею, своїм підписом, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку (Том 1 арк.с.207-216).

Згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» №550 від 11.11.2010 року, на 12 листопада 2010 року була призначена повна планова інвентаризація зі зняттям фактичних товарних залишків, тари та грошових коштів в магазині «Плюс 31», який розташований за адресою: м.Павлоград, вул.Ватоліної, 6.9/1 (Том 1 арк.с.233).

Для проведення інвентаризації, була призначена інвентаризаційна комісія у складі: ОСОБА_4 (ревізора), ОСОБА_5 (ревізора), ОСОБА_6 (керуючої, яка здає) та ОСОБА_7 (керуючої, яка приймає) (Том 1 арк.с.233).

Встановлено, що після проведення інвентаризації магазину «Плюс 31», виявилася нестача товарно- матеріальних цінностей на суму 13617 грн. 96 коп., що підтверджено копією інвентаризаційного опису від 12.11.2010 року, який особисто підписаний керуючою магазином «Плюс 31» ОСОБА_6, засвідчивши вірність внесених в нього даних (Том 1 арк.с.68-115). Від підпису в ОСОБА_4 інвентаризації №ИНВ3682 від 12.11.2010 року (Том 1 арк.с. 116-187), ОСОБА_3 - відмовилась, що підтверджено копією службової записки, складеної ревізорами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ім’я генерального директора ТОВ «РББ Груп» (Том 1 арк.с.204).

Встановлено, що позивач з будь-якими доповідними, службовими записками та іншими документами, якими б вона повідомляла адміністрацію або керуючого магазином щодо необхідності прийняття попереджувальних заходів по збереженню товарно-матеріальних цінностей або грошових коштів, не зверталась, що ОСОБА_3 і не оспорювала в судовому засіданні.

15 листопада 2010 року, згідно наказу №694-к від 15.11.2010 р., ОСОБА_3 була звільнена з посади заступника керуючої магазином «Плюс 31», згідно п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри (Том 1 арк.с.21). Зазначений наказ містить власноручний підпис позивача, тим самим засвідчивши текст його ознайомлення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість винесеного наказу, суд приходить до наступного.

Встановлено, що на позивача ОСОБА_3 були покладені обов’язки, які передбачені її посадовою інструкцією, з якою вона була ознайомлена під розпис (Том 1 арк.с.23-24, 206).

Так, відповідно до п.23 Посадової інструкції заступника керуючого магазином (Том 1 арк.с.23-24), остання відповідає за забезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей, торгового обладнання, фірмового одягу працівників магазину. Бережливо та економно відноситись до майна фірми. Не припускати, щоб внаслідок її дій або бездіяльності, фірмі була спричинена шкода, що передбачено п.24 Посадової інструкції заступника керуючого магазином (Том 1 арк.с.23-24).

Відповідно до укладеного між ТОВ «РББ Груп» та ОСОБА_3 договору про повну матеріальну відповідальність, остання приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених їй адміністрацією матеріальних цінностей, у зв’язку з чим, працівник зобов’язана бережливо відноситися до переданих їй для зберігання або для інших цілей матеріальних цінностей ТОВ «РББ Груп» та застосовувати заходи по попередженню нестач матеріальних цінностей, їх порчі та інших форм шкоди; своєчасно сповіщати адміністрацію про всі обставини, що погрожують забезпеченню схоронності ввірених їй матеріальних цінностей та інше (Том 1 арк.с.22).

Отже, відповідач, відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, довела, за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені нею обставини порушення позивачем порядку прийняття і відпуску грошових і товарних цінностей, недодержання правил їх збереження, неповідомлення відповідним посадовим особам (власникові або уповноваженому ним органу) про обставини, які перешкоджають забезпеченню збереження грошових і матеріальних цінностей.

Позивач ОСОБА_3, відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені нею обставини того, що вона не була працівником, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, що з нею не було укладено договору про повну матеріальну відповідальність, згідно якого на неї не було покладено обов’язку по прийняттю заходів по уникненню нестач товарно-матеріальних цінностей, їх порчі та інших форм втрат, своєчасного попередження адміністрацію про всі обставини, що загрожують забезпеченню схоронності ввірених їй матеріальних цінностей, таких доказів вона не надала суду, як і не надала копій доповідних, службових записок та інших документів, якими вона повідомляла адміністрацію або керуючого магазином щодо необхідності прийняття попереджувальних заходів по збереженню товарно-матеріальних цінностей або грошових коштів, тоді як відповідач, а згодом і підтвердила сама позивач в судовому засіданні, що вона не надавала будь-яких письмових доповідних, службових записок та інших документів про загрозу забезпечення схоронності ввірених їй товарно-матеріальних цінностей або грошових коштів, і до відповідача із зазначеними вимогами не зверталась.

Отже, приведені вище доводи не можуть бути підставою для визнання незаконним наказу №694-к від 15.11.2010 р. про звільнення позивача.

Відповідно до ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.2 статті 41 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.

Зазначені посилання позивача та її представника, є незаконними у зв’язку з наступним.

Як вбачається з копії трудового договору Товариства з обмеженою відповідальністю «РББ Груп», на підприємстві відсутній виборний орган первинної профспілкової організації (Том 1 арк.с.43-52). Допитана в судовому засіданні позивач підтвердила, що вона не була членом будь-якої первинної профспілкової організації.

Згідно ч.4 ст.43 КЗпП України, у разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

Проте, статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» не передбачений і профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки (Том 1 арк.с.26-42).

Тому, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення з підприємства, де немає первинної профспілкової організації, що відповідає положенням ст.43-1 КЗпП України.

Отже, зазначені посилання позивача та її представника про звільнення без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, крім того, вони спростовуються доказами, наданими відповідачем у матеріали справи.

Таким чином, вказані посилання позивача та її представника, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначених обставин позивач не довела, чим не виконала вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для визнання незаконним наказу №694-к від 15.11.2010 р. про звільнення ОСОБА_3 з посади заступника керуючої магазином «Плюс 31», згідно п.2 ст.41 КЗпП України у зв’язку із втратою довіри та поновлення останньої на посаді керуючої магазином «Плюс 31».

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки, в задоволені позовних вимог позивача про поновлення її на роботі у відповідача на посаді заступника керуючої магазином «Плюс 31» з 15.11.2010 року, відмовлено, то позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з датизвільнення по день ухвалення судового рішення у сумі 14319 грн. 80 коп., задоволенню не підлягають.

Отже, суд вважає, що посилання позивача, на те, що її звільнення є незаконним, правового значення для вирішення зазначеного матеріально-правового спору, з урахуванням його характеру та юридично значимих фактів, не мають, вимоги позивачки є безпідставними, необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Що стосується заявлених клопотань представником позивача про постановления окремої ухвали з приводу порушення мінімальних гарантій оплати праці та нормальної тривалості робочого часу працівників магазину «Плюс 31», суд вважає їх необгрунтованими.

Відповідно до вимог ч.З ст.81 ЦПК України, з позивача повинні бути стягнуті витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 43, 232, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 (зі змінами, внесеними згідно постанов № 4 від 01.04.1994 року, № 18 від 26.10.1995 року та № 15 від 25.05.1998 року) «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 10, 11, 15, 57-61, 81, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РББ Груп» про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь державного бюджету м.Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31217259700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області МФО 805012 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачи апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не булиприсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.В. Токар