Вирок № 70724496, 04.12.2017, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/7112/17-к

провадження № 1-кп/415/847/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.

за участю: секретаря Демченко Е.Є.

прокурора Зайченка І.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області об'єднане кримінальне провадження у відношенні

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Пристине Кремінського району Луганської області, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, інвалідом не являється, раніше судимого: 1) 25 квітня 2003 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки; 2) 16 серпня 2004 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 2, ст. 185 ч. 3, ст. 70 ч.1, 71 КК України до 4-х років позбавлення волі; 3) 06 листопада 2008 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 309 ч. 1 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік; 4) 05 січня 2010 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 263 ч. 1, 71, ст. 72 КК України до 2-х років 6-ти місяців позбавлення волі; 5) 06 грудня 2012 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 395 КК України до 2 місяців арешту; 6) 19 червня 2013 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч. 2, ст. 263 ч. 2, ст. 297 ч. 2, ст. 357 ч. 1, ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 23 травня 2017 року по відбуттю строку покарання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 185 ч.2, ст. 185 ч.3 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

На початку жовтня 2017 року, в денний час доби (більш точний час в ході проведення досудового розслідування встановити не надалося можливим), ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, проник до подвір'я будинку АДРЕСА_3, який належить ОСОБА_2, де з незачиненого підвального приміщення, розташованого на подвір`ї вищевказаного будинку, повторно, таємно, викрав металеву ванну білого кольору, шириною 70 см., довжиною 170 см., висотою 65 см., вагою 46 кілограмів, чим спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 19/113/9-3/1383е від 21.11.2017 року, на суму 416 гривень 67 копійок.

17 жовтня 2017 року, у вечірній час, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перелізши через дерев'яний паркан до двору будинку АДРЕСА_4 повторно, таємно викрав із двору металеву ванну, яка належить ОСОБА_3, вартість якої, згідно висновку експерта №19/113/9-3/1290е від 30 жовтня 2017 року, складає 197 гривень 80 копійок, спричинивши останній майнову шкоду на вказану суму.

28 жовтня 2017 у вечірній час, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_1, знаходився в гостях у свого знайомого ОСОБА_4, який мешкає за адресою: АДРЕСА_5. Після того, як у них закінчилося спиртне, у ОСОБА_1 виник умисел на таємне викрадення чужого майна, з цією метою він розповів, ОСОБА_4, про те, що у нього нібито мається будинок, за адресою: АДРЕСА_6 який належить його покійній бабусі, а все майно, що всередині будинку та на подвір'ї належить йому, далі в процесі бесіди він запропонував ОСОБА_4 направитися за вказаною адресою, для того щоб, зняти хвіртку вхідних воріт з паркану та продати її, а на виручені кошти придбати ще спиртного, на що ОСОБА_4 погодився. Через деякий час вони вдвох направилися за вказаною адресою, де ОСОБА_1, переконавшись в тому, що за їх діями ніхто не спостерігає, повторно, таємно викрав, знявши з петель, ліву хвіртку металевих воріт, яка належить ОСОБА_2. Проходячи біля будинку АДРЕСА_7 були зупинені невідомим їм чоловіком, який запідозривши, що вказана хвіртка воріт їм не належить, повідомив про це останнім, на що ОСОБА_1 з вказаного місця втік. Своїми протиправними діями, ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №19/113/9-3/1343е від 14.11.2017, на суму 387 гривень 20 копійок.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчинені інкримінованих йому органом досудового розслідування злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, визнав повністю, від надання пояснень у вільній формі, відмовився. Відповідаючи на питання суду зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень, описаних в обвинувальних актах, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Дійсно на початку жовтня 2017 року, в денний час, він проник до подвір'я будинку АДРЕСА_3, де, з незачиненого підвального приміщення, викрав металеву ванну, яку продав на пункт прийому металобрухту, а гроші витратив на особисті потреби.

Також, 17 жовтня 2017 року, у вечірній час, перелізши через дерев'яний паркан до двору будинку АДРЕСА_4 викрав із двору металеву ванну, яку в подальшому було вилучено співробітниками поліції.

28 жовтня 2017 року, у вечорі, він знаходився в гостях у свого знайомого ОСОБА_4, де розпивали спиртні напої. Після того, як спиртне закінчилося, він розповів, ОСОБА_4, про те, що у нього нібито мається будинок, за адресою: АДРЕСА_6 який належить його покійній бабусі, а все майно, що всередині будинку та на подвір'ї належить йому, та запропонував ОСОБА_4 направитися за вказаною адресою, для того щоб, зняти хвіртку вхідних воріт з паркану та продати її, а на виручені кошти придбати ще спиртного, на що ОСОБА_4 погодився. Через деякий час вони вдвох направилися за вказаною адресою, де, знявши з петель, ліву хвіртку металевих воріт, понесли її на пункт прийому металобрухту, однак проходячи біля будинку АДРЕСА_7 були зупинені невідомим їм чоловіком, який запідозрив, що вказана хвіртка воріт їм не належить та зробив їм зауваження, на що він, злякавшись, з вказаного місця втік. В подальшому викрадене майно було повернуто працівниками поліції потерпілому.

У скоєному щиро розкаявся, та вибачався за вчинене, мотивуючи свої дії відсутністю коштів. Просив суд суворо його не наказувати та врахувати, що під час досудового розслідування він не намагався уникнути відповідальності, активно сприяв розкриттю злочинів та розповідав співробітникам поліції про обставини їх вчинення.

Потерпіла ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, але надала до суду заяву про розгляд кримінального провадження за її відсутності, у зв'язку з поганим станом здоров'я. Покарання просила призначити на розсуд суду.

Потерпілий ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву про розгляд кримінального провадження за його відсутності. Покарання обвинуваченому ОСОБА_1 просив призначити на розсуд суду.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень, при обставинах, викладених в обвинувальних актах, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви, щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши учасникам процесу положення ст. 349 ч. 3 КПК України, відповідно до яких, останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст. 349 ч. 3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

За таких обставин, суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у інше приміщення та сховище, повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 3 ст. 185 КК України.

Також суд вважає доведеною в судовому засіданні винуватість обвинуваченого у таємному викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії середньої тяжкості (ч. 2 ст.185 КК України) та тяжких злочинів (ч. 3 ст. 185 КК України);

- особу винного, який не працює, інвалідом не являється, раніше судимий (том ІV а.с. 31-32), на обліку у наркологічному диспансері не числиться, під диспансерним спостереженням у лікаря психіатра не перебуває (том ІV а.с. 43-44), за місцем проживання характеризується негативно (том ІV а.с.45).

- обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочинів.

В якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів, оскільки обвинувачений маючи незняті та непогашені судимості за вчинення умисних злочинів ( ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 263 КК України) знову вчинив нові умисні злочини (ст. ст. 185 ч.3, 185 ч.2 КК України).

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вимог ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів, враховуючи суспільну небезпеку вчинених злочинів, кількість епізодів злочинної діяльності та наявність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який на час вчинення злочинів не працював, єдиного джерела доходів не мав, за місцем проживання характеризується з негативної сторони, як особа, яка не працює та зловживає спиртними напоями, при цьому, маючи незняті та непогашені судимості за вчинення умисних, в тому числі корисливих злочинів, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисні злочини проти власності, які відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченого, його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, а тому, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі.

При цьому, суд, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, беручи до уваги щире каяття обвинуваченого, повне визнання вини та активне сприяння розкриттю злочинів останнім, поведінку обвинуваченого після вчинення злочинів, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, в судовому засіданні вибачався за вчинене, як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надав правдиві свідчення про обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, які повністю викривають його у вчинених злочинах, враховуючи думку потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які щодо призначення покарання обвинуваченому посилалися на розсуд суду, а також відсутність тяжких наслідків від вчиненого, підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 максимальної міри покарання, передбаченого санкціями ст. 185 ч. 3, ст. 185 ч. 2 КК України суд не вбачає.

На переконання суду, таке покарання буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

При застосуванні правил ст. 71 КК судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж не відбута частина покарання за попереднім вироком.

Коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК України: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК України; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків.

В судовому засіданні встановлено, що вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 263 ч. 1 КК України до 3-х років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання відповідно до ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. При цьому злочини, передбачені ст. 185 ч. 3 КК України обвинуваченим ОСОБА_1 було вчинено на початку жовтня 2017 року та 17 жовтня 2017 року, тобто до ухвалення судом попереднього вироку від 26 жовтня 2017 року, тоді як злочин, передбачений ст. 185 ч. 2 КК України по епізоду від 28.10.2017 року обвинуваченим було вчинено в період невідбутого покарання, призначеного вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 26 жовтня 2017 року.

За таких обставин, суд вважає, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно застосувати положення ч. 4 ст. 70 КК України, призначивши обвинуваченому покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а остаточне покарання ОСОБА_1 слід призначити за сукупності вироків, на підставі ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, необхідно частково приєднати невідбуте покарання, зазначене у даному вироку.

При цьому суд враховує правову позицію викладену у п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої, виходячи з положень частини 2 статті 75 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України, про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд не вбачає.

При цьому, суд вважає, що з метою забезпечення виконання даного вироку обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту, обраний згідно ухвали слідчого судді Лисичанського міського суду Луганської області від 07.11.2017 року слід змінити на запобіжний захід у виді тримання під вартою, враховуючи кількість епізодів злочинної діяльності, які були вчинені ним як до так і після ухвалення вироку Лисичанського міського суду від 26.10.2017 року, а також те, що ОСОБА_1 засуджується за цим вироком до позбавлення волі, пов'язаного з реальним його відбуттям.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 слід відраховувати з дня ухвалення вироку - з 04 грудня 2017 року.

Цивільні позови у встановленому законом порядку потерпілими ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не пред'явлені, що не позбавляє права останніх відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідними позовами у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України витрати на залучення експертів у зв'язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 судових товарознавчих експертиз: № 19/113/9-3/1290е від 30.10.2017 року у сумі 395 грн.48 коп., № 19/113/9-3/1343е від 14.11.2017 року у сумі 395 грн.48 коп. та № 19/113/9-3/1383е від 21.11.2017 року у сумі 416 грн. 67 коп. - а всього на загальну суму 1207 (одна тисяса двісті сім) грн. 63 коп. - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013)

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази:

- металева хвіртка воріт, розміром 2,24х 1,84 м, вагою 80 кг, що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_2 - підлягає поверненню власнику - потерпілому ОСОБА_2;

- металева ванна білого кольору розміром 150х70х40, що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_3 - підлягає поверненню власниці - потерпілій ОСОБА_3;

Керуючись ст. 349 ч.3, 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.185 ч. 3 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

На підставі ст.70 ч.4 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Лисичанського міського суду від 26 жовтня 2017 року, більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, визначити обвинуваченому покарання - у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання, визначене за цим вироком у виді 01 (одного) місяця позбавлення волі і, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання, за сукупністю вироків, у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 7 (сім) місяців.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили, обраний ухвалою слідчого судді Лисичанського міського суду Луганської області від 07.11.2017 року у виді домашнього арешту у відношенні ОСОБА_1, змінити на запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши ОСОБА_1 під варту в залі суду негайно. Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з 04 грудня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів за проведення судових товарознавчих експертиз: № 19/113/9-3/1290е від 30.10.2017 року у сумі 395 грн.48 коп., № 19/113/9-3/1343е від 14.11.2017 року у сумі 395 грн.48 коп. та № 19/113/9-3/1383е від 21.11.2017 року у сумі 416 грн. 67 коп. - а всього на загальну суму 1207 (одна тисяса двісті сім) грн. 63 коп. (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013);

Речові докази:

- металеву хвіртку воріт, розміром 2,24х 1,84 м, вагою 80 кг, що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_2 - повернути власнику - потерпілому ОСОБА_2;

- металеву ванну білого кольору розміром 150х70х40, що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_3 - повернути власниці - потерпілій ОСОБА_3;

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілим, в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова