Постанова № 70724115, 30.11.2017, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/5600/16-а

Провадження № 2-а/415/38/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.17 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

за участю секретаря Кравченко О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

за участю прокурора Полякова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лисичанська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, третя особа - Головне управління державного казначейства України у Луганській області, -

встановив:

До Лисичанського міського суду Луганської області надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, третя особа - Головне управління державного казначейства України у Луганській області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 19 березня 2016 року у справі № 2-а-327/2009 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_4 прані та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на його користь недотриману одноразову компенсацію, у зв'язку з встановленням інвалідності у сумі 17715 гривень 60 копійок за рахунок коштів державного бюджету України. Постанова суду не оскаржувалася та набрала законно сили.

Втім, стягнуті судом кошти, він фактично отримав лише 22 листопада 2016 року, що підтверджено випискою по картковому рахунку. Тобто, постанова суду не виконувалася майже 7 років.

Внаслідок тривалої несплати зазначеної соціальної виплати йому завдано матеріальних збитків в наслідок значного підвищення в державі цін на продукти харчування, послуги та інші товари, а також завдано і моральну шкоду, яка виразилися у протиправній поведінці до нього в наслідок невиконання постанови суду протягом 7 (семи) років, а також, тим, що він не міг вільно розпоряджатися своєю власністю та не міг в повному обсязі купувати продукти першої необхідності.

Вважає, що відповідач завдав йому моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень, таку вартісну оцінку розміру шкоди визначав, виходячи з ступеня негативних наслідків та моральних страждань, які наступили в наслідок не виконання судового рішенням (постанови) протягом 7 (семи) років.

Вищезазначену соціальну виплату відповідач повинний був здійснити з 01.01.2009 року, тому розраховую розмір компенсації з цієї дати: 2009р. – 112,3%, 2010 р. – 109,1%, 2011 р. – 104,6%, 2012р. – 99,08%, 2013р. – 100,5%, 2014 р. – 124,9%, 2015 р. – 143,3%, 01.01.2016 – 01.12.2016 – 111,4%. Всього 206,08%. 17 715, 6 грн. x 206.08%= 18 792,70 гривень.

Таким, чином, згідно з повідомленнями міністерства статистики за вказаний період споживна здатність (індекс інфляції) склали 206,08 %, що в його випадку дорівнює 18792 гривням 70 копійкам.

На підставі викладеного та після збільшення позовних вимог, просив суд визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо не проведення виплати одноразової компенсації у зв’язку з встановленням інвалідності з 01.01.2009 року до 22.11.2016 року; стягнути з ОСОБА_4 прані та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області за рахунок коштів державного бюджету України на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків їх виплати за період з 01.01.2009 року по 22.11.2016 року включно в сумі 18792, 70 грн., стягнути з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України, на його користь моральну шкоду завдану порушенням строків виплати належних сум державної допомоги, в сумі 200000 гривень.

Представником відповідача ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради до суду надані письмові заперечення на адміністративний позов. Просили суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Прокурором до суду надані письмові заперечення на адміністративний позов. Просили суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради ОСОБА_3 підтримала письмові заперечення, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні прокурор Поляков Д.В. підтримав письмові заперечення, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, прокурора, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини.

Згідно з посвідченням серії Є № 112894 від 25.01.2007, наданого Лисичанським УПСЗН в Луганській області ОСОБА_1, пред’явник цього посвідчення є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.

Згідно з виконавчим листом № 2-а-327/2009 від 19.03.2009, виданого Лисичанським міським судом Луганської області вирішено стягнути з ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману одноразову компенсацію, у звязку з встановленням інвалідності у сумі 17715,60 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України. Рішення набрало законної сили 03.07.2009 р. Строк пред’явлення до виконання до 03.07.2012 року.

Згідно з виписки з карткового рахунку № 0120-26255000277148 ОСОБА_1 22.11.2016 зараховано 17715,60 грн. – безготівкове зарахування на рахунок.

Отже, судом встановлено, що дійсно судове рішення Лисичанського міського суду від 19.03.2009 щодо виплати одноразову компенсацію, у зв’язку з встановленням інвалідності у сумі 17715,60 грн. було виконано лише 22 листопада 2016 року, чим відповідачем були порушені законні права позивача ОСОБА_1

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зазначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим. 4.Х1.1950) (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі Конвенція), передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 1 Першого протоколу (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 22 Конституції України,права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

На підстави викладеного, суд доходить висновку про те, що позовні вимог в частині визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо не проведення виплати одноразової компенсації у зв’язку з встановленням інвалідності з 01.01.2009 року до 22.11.2016 року підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_4 прані та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області за рахунок коштів державного бюджету України на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків їх виплати за період з 01.01.2009 року по 22.11.2016 року включно в сумі 18792,70 гривень, суд доходить до наступного.

В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року, суд з даним твердженням позивача не погоджується.

Так, судом встановлено, що згідно з виконавчим листом № 2-а-327/2009 від 19.03.2009, виданого Лисичанським міським судом Луганської області вирішено стягнути з ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману одноразову компенсацію, у зв’язку з встановленням інвалідності у сумі 17715,60 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

На підставі аналізу норм зазначеного Закону, суд доходить висновку, що дія даного Закону поширюється на грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Водночас, позивачу за Постановою Лисичанського міського суду від 19.03.2009 року було призначено одноразову компенсацію, а отже дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не поширюється на виплати позивача.

Таким чином позовні вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_4 прані та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області за рахунок коштів державного бюджету України на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків їх виплати за період з 01.01.2009 року по 22.11.2016 року включно в сумі 18792,70 гривень задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення морально шкоди в розмірі 200000 гривень, суд доходить висновку про часткове задоволення.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки судом встановлена бездіяльність відповідача протиправною і між ними та заподіяною позивачу матеріальною шкодою є безпосередній причинний зв’язок, то суд вважає, що він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача, і його порушене право підлягає судовому захисту, а завдана моральна шкода – відшкодуванню.

Водночас, виходячи з вимог закону та встановлених судом фактів, суд вважає, що зазначений позивачем розмір відшкодування значно завищений і не відповідає тривалості моральних переживань і тяжкості наслідків, тому виходячи з тривалості та характеру моральних страждань, засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь вини відповідача, суд вважає, що за таких обставин відшкодуванню підлягає моральна шкода у сумі 20000 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 94, 159-163 КАС України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії, третя особа - Головне управління державного казначейства України у Луганській області, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо не проведення виплати одноразової компенсації у зв’язку з встановленням інвалідності з 01.01.2009 року до 22.11.2016 року.

Стягнути з ОСОБА_4 прані та соціального захисту населення Лисичанської міської ради за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану порушенням строків виплати належних сум державної допомоги в сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у скороченому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА