Рішення № 70721061, 29.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія 24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року у цивільній справі за позовом комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року КП «Жовтоводськтепломережа» Дніпропетровської обласної ради звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 16 березня 2017 року ухвалою суду їм було відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з централізованого опалення у сумі 11 341,69 грн., яка утворилась у зв’язку із невиконанням останнім обов’язків, передбачених положеннями ст.19 ЗУ «Про теплопостачання» щодо щомісячної сплати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, на його ім’я відкрито особовий рахунок № 14802.

У зв’язку із викладеним, просить стягнути з відповідача заборгованість за послуги з централізованого опалення у сумі 11 341,69 грн. за період з 01 березня 2013 року по 01 лютого 2017 року, з яких 8 787,44 грн. заборгованість за надані послуги з централізованого опалення; 2 271,33 грн. – інфляційні витрати та 282,92 грн. - три проценти річних.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року позов задоволено частково (а.с.105-107).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Жовтоводськтепломережа» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в сумі 7 536,95 грн. за період з березня 2014 року по лютий 2017 року; інфляційні витрати в сумі 1 030,61 грн. та три проценти річних – 170,65 грн., а всього 8 738,21 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1 600 грн.

В задоволенні решти позову– відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити в частині вирішення питання про судові витрати, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду першої інстанції не в повному обсязі відповідає вимогам закону.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. При цьому за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України. Проте, враховуючи строк позовної давності в частині стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2014 року, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції також визначився з порядком стягнення судових витрат зі сплати судового збору, однак, рішення суду в цій частині слід змінити, в іншій частині рішення суду є обґрунтованим та законним, тому підлягає залишенню без змін.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 (а.с.14).

Відповідно до розрахунку заборгованості за опалення та горячу воду о/р 714802 за вказаною квартирою з жовтня 2013 року виникла заборгованість, яка за період з жовтня 2013 року по 01 лютого 2017 року складає 8 787,44 грн. (а.с.8). При цьому розмір інфляційних витрат та три проценти річних наведено в окремому розрахунку в сумі 2 271,33 грн. та 282,92 грн. (а.с.7).

Окремий договір про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання між сторонами не укладався, але такі послуги по зазначеній квартирі у вказані позивачем періоди фактично надавалися централізовано. Факт проходження у своїй квартирі стояків теплопостачання, по яким теплоносій йде до інших квартир його сусідів, в судовому засіданні відповідач не заперечував.

Рішенням Жовтоводського міського суду від 07 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року задоволено позов КП «Виробниче житлово-ремонтно експлуатаційне об’єднання» Жовтоводської міської ради» до ОСОБА_2 про зобов’язання відновити самовільно порушену систему центрального опалення. Зобов’язано ОСОБА_2 за власний кошт відновити самовільно демонтовану систему центрального опалення у квартирі АДРЕСА_3, шляхом приєднання радіаторів опалення до централізованого опалення м. Жовті Води для чого звернутися до підприємств та організацій, уповноважених виконувати відповідні роботи (а.с.73-74, 75).

Вищезазначеним рішенням суду встановлено, що 01 серпня 2013 року комісія ЖРЕД №1 встановила, що власник квартири АДРЕСА_4 самовільно відокремив радіатори від стояків центрального опалення, про що складено відповідний акт та протокол про адміністративне правопорушення від 01 серпня 2013 року стосовно ОСОБА_2 При цьому, ОСОБА_2 зазначив, що звертався за дозволом на відключення центрального опалення у себе в квартирі, проте дозволу не отримав. 01 серпня 2013 року самостійно відключився від централізованого опалення, про що повідомив КП «Жовтоводськтепломережа» (а.с. 73).

Враховуючи вищезазначені обставини, встановлені у справі, суд дійшов висновку, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання. З цих же підстав до спірних правовідносин не може бути застосовано п.6 ч.1 ст. 20 Закону України «Про захист прав споживачів», що узгоджується з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України за № 6-1192 цс15 від 11 листопада 2015 року.

За визначенням, наданим у ст. 1 Закону, житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (ст. 3).

Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону – Закону України «Про житлово-комунальні послуги» – зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

Разом із тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками в частині стягнення заборгованості, інфляційних витрат та трьох процентів річних, оскільки відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції послався на ст. 88 ЦПК України, що є обґрунтованим, проте слід зазначити, що судовий розгляд справи закінчився ухваленням рішення суду про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в межах строку позовної давності, інфляційних витрат та трьох процентів річних, а тому з ОСОБА_2 на користь КП «Жовтоводськтепломережа» підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 408 грн., що не суперечить ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

Враховуючи наведене, ухвалене рішення суду в частині стягнення судових витрат зі сплати судового збору підлягає зміні.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін, оскільки приведені в апеляційній скарзі доводи про застосування строку позовної давності не приймаються судом до уваги, оскільки докази та обставини, на які посилався відповідач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції, додаткового правового аналізу не потребують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про відсутність наданих послуг з постачання тепла через відключення від мережі централізованого опалення, здійснене останнім самовільно, не є підставою для звільнення від оплати за надані послуги теплопостачання. Доказів, які б засвідчували факт відключення квартири від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки не свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції, тому як зазначені апелянтом доводи є необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці у відповідно до ст. 212 ЦПК України.

За таких обставин, висновок суду про стягнення заборгованості, інфляційних витрат та трьох процентів річних є правильним, проте суд першої інстанції помилково стягнув витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 600 грн., тоді як стягненню підлягають 1 408 грн.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року змінити в частині стягнення витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 408 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3

ОСОБА_4