Ухвала суду № 70716811, 28.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 р.Справа № 820/708/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

представника позивача: ОСОБА_1, представника відповідача: Ткаченко Л.М.,

представника третьої особи: Білаш А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017р. по справі № 820/708/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної служби України з безпеки на транспорті

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агродар"

про скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_4), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі - відповідач), третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар", в якому просив суд:

- скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті АХ № 0200255 від 25.01.2017р. про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 1700,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Відповідач в своїх запереченнях на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від третьої особи до суду апеляційної інстанції не надходило письмових пояснень стосовно поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просив залишити його без змін.

Представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4, код НОМЕР_1, зареєстрований як суб'єкт господарювання 17.01.2005р., місце проживання фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3, ВРЕВ №1ГУМВСУ Харків, 30.03.2011 позивачу належить транспортний засіб реєстраційний номер НОМЕР_2, 1988 року випуску, марки КАМАЗ, модель 53212, тип фургон-С (а.с. 10).

На підставі наказу Державної служби України з безпеки на транспорті №891 від 02.12.2017р. та направлення на перевірку № 024437 від 05.12.2017р., 09.12.2016 відповідачем на 516 км а/д М-03 «Київ - Харків - Довжанський» проводилась рейдова перевірка.

Відповідно до акта АХ № 0201512 від 09.12.2016р., на вказаній вище ділянці, відповідачем був перевірений автотранспортний засіб КАМАЗ, державний номер НОМЕР_2, власник - ОСОБА_4, згідно вказаного акту зафіксовано наступні порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезення вантажу без оформлення протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуальної контрольної книги водія, за що передбачена відповідальність ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

В акті перевірки зроблено наступні відмітки: водій транспортного засобу з актом ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився.

З матеріалів справи встановлено, що позивача було викликано на 25.01.2017р. для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, про що складено акт АХ №0201512 від 09.12.2016р., шляхом направлення повідомлення №365 від 16.01.2017р., направленого засобами поштового зв'язку 17.01.2017р. відповідно до списку згрупованих поштових відправлень (а.с. 89-90).

З наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вказане вище повідомлення було отримано позивачем (а.с. 91).

Однак, на розгляд справи щодо акту АХ №0201512 від 09.12.2016р. позивач чи уповноважена особа не прибули. Письмових пояснень чи заперечень позивачем надано не було.

За результатами розгляду справи щодо акту АХ №0201512 від 09.12.2016р. відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №0200255 від 25.01.2017р. за допущене порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», про стягнення з ФОП ОСОБА_4 адміністративно-господарського штрафу у сумі 1700,00 грн (а.с. 92).

Копію постанови №0200255 від 25.01.2017р. разом із супровідним листом направлено засобами поштового зв'язку на адресу позивача рекомендованим листом, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 93-94) та отримана позивачем (а.с. 95).

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані до суду докази, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (надалі - Положення), відповідно до п. 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пп. 2, 15, 27, 54, 58, 62 п. 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015р. «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті», були утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема управління Укртрансбезпеки у Харківській області.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені в Законі України від 05.04.2001р. № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (надалі - Закон № 2344-III).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про автомобільний транспорт", основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Згідно з ч. 11 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. № 1567 (надалі - Порядок № 1567).

Відповідно до п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно до п. 13 Порядку № 1567, графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Відповідно до п. 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з п. 15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).

Відповідно до п. 21 Порядку № 1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акту) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Згідно з п. 22 Порядку № 1567, у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акту перевірки суб'єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.

Акт перевірки - це документ де фіксуються виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом.

Занесення будь-якої інформації до акту перевірки на підставі припущень є не допустимим так як може повністю змінити або нівелювати зміст виявленого порушення.

В свою чергу, акт перевірки це лише один із доказів які беруться до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення, однак діючим законодавством не визначено такий акт перевірки як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником.

Згідно з п. 25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.

Відповідно до п. 26 Порядку №1567, про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

Згідно з п. 27 Порядку №1567, за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформлюється згідно з додатком 5.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010 року та п.3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 р., стали твердження про відсутність на час проведення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, індивідуальної контрольної книжки водія, які повинні знаходитись у водія і надаватись для перевірки інспектуючим особам.

Крім того, відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, законодавством при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010р.

Крім того, відповідно до п. 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 р., у цій Інструкції терміни вживаються у такому значенні: контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з положеннями п. 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Також, відповідно до п.2.5 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність".

Згідно з п. 2.6 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті визначено, що ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР періодично кожні два роки, а також у разі: установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.

Відповідно до положень п. 1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР ( 994_016 ) функції "майстерні або механіка" та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання.

Згідно з п. 2.7 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті передбачено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.

Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210х297 мм) щільністю 100 г/кв.м або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.

ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних. Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.

Відповідно до п.6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010р., водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Отже, положеннями ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010 р., та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010 року.

Крім того, відповідно до абз. 3 ч. 1 ст.60 Закону "Про автомобільний транспорт", за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, за відсутності документів, зокрема, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуальної контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Судовим розглядом встановлено, що водій під час проведення перевірки 09.12.2016р. не представився, документу, що посвідчує його особу не пред'явив, однак надав свідоцтво про реєстрацію САЕ 367849, відповідно до якого транспортний засіб КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_2 належить ОСОБА_4.

В той же час, в акті АХ №0201512 від 09.12.2016р. зафіксовано, що перевіряючим було надано товарно-транспортну накладну №14037 від 08.12.2016р., відповідно до якої вантажовідправник: "Агродар", вантажоодержувач: Харківський комбінат хлібопродуктів (а.с. 13).

Стосовно обґрунтування позовних вимог доводами, що автомобіль КАМАЗ, модель 53212, випуску 1988 року, реєстраційний номер: НОМЕР_2 на момент перевірки посадовими особами відповідача знаходився та знаходиться у користуванні ТОВ "Торговий дім Агродар" на підставі договору оренди та здійснював перевезення товару (кукурудзи) відповідно до товарно-транспортної накладної №14037 від 08.12.2016 р., в якій вказано в якості автомобільного перевізника ТОВ "Торговий дім Агродар", колегія суддів зазначає наступне.

З наявної в матеріалах справи копії договору оренди автомобіля від 31.03.2011р. встановлено, що між ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агродар» укладено договір оренди (а.с. 11).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якого наявна в матеріалах справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар", код 36036864, зареєстровано як суб'єкт господарювання 11.12.2008 року, а засновником (учасником) юридичної особи та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є ОСОБА_4, він же є керівником з 01.03.2011р. (а.с. 120-123).

Відповідно до умов договору оренди автомобіля від 31.03.2011 року, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування автомобіль, зокрема, КАМАЗ модель 53212, випуску 1988 року тип фургону - С, шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, реєстраційний номер: НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕР №1ГУМВСУ Харкова, 30.03.2011 року на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3.

Відповідно до п. 3 договору оренди, автомобіль та причеп передається орендарю протягом (одного) календарного дня з моменту укладання цього договору по акту прийому-передачі. При цьому в акті прийому-передачі автомобіля орендарю вказуються показники спідометра на момент передачі автомобіля.

Згідно з п. 4 договору оренди, автомобіль та причеп передається в оренду терміном на п'ять років до тридцять першого березня дві тисячі шістнадцятого року. Кожна із сторін вправі розірвати даний договір у будь-який час, попередивши про це другу сторону не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів.

З наявної в матеріалах справи копії вбачається, що договір оренди автомобіля посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1738.

В той же час, матеріали справи містять копію додаткової угоди №1/01 від 25.04.2011р. до договору оренди автомобіля №1738 від 31.03.2011р., відповідно до якої сторони домовились внести зміни до п. 4.1 договору оренди автомобіля №1738 від 31.03.2011: п. 4.1 договору викласти в наступній редакції: автомобіль та причеп передається в оренду терміном на п'ять років до тридцять першого березня дві тисячі шістнадцятого року. У разі якщо за один місяць до закінчення дії даного договору, жодна із сторін не виявить бажання про припинення даного договору, то даний договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих саме умовах. Інші умови договору оренди автомобіля №1738 від 31.03.2011 року залишено незмінними (а.с. 12).

Однак, з копії додаткової угоди №1/01 від 25.04.2011р. до договору оренди автомобіля №1738 від 31.03.2011р. встановлено, що остання укладена в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Так, відповідно до ст. 799 Цивільного кодексу України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що договір оренди автомобіля укладено між фізичною особою ОСОБА_4 та ТОВ "Торговий дім Агродар", а отже такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, що і було вчинено сторонами правочину.

Однак, колегія суддів наголошує, що матеріали справи не місять доказів підтвердження факту чинності договору оренди автомобіля після 31.03.2016р., тобто після закінчення терміну дії нотаріально посвідченого договору №1738 від 31.03.2011р.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом під час судового розгляду справи було витребувано у представника позивача докази внесення орендної плати орендарем ТОВ "Торговий дім Агродар" на умовах, визначених у договорі оренди автомобіля №1738 від 31.08.2011р., за весь час його дії, тобто з моменту укладення та після пролонгації договору, яка, на думку позивача, відбулася на підставі додаткової угоди №1/01 від 24.04.2011р. Однак, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів внесення орендарем орендної плати.

Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що наявна в матеріалах справи копія додаткової угоди №1/01 до договору оренди автомобіля №1738 від 31.03.2011р. не може вважатися судом належним доказом чинності вказаного договору оренди, оскільки не створює юридичних наслідків, що в свою чергу свідчить про фактичне припинення договору оренди автомобіля №1738 від 31.03.2011р.

Стосовно доводів позивача про те, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №0200255 від 25.01.2017р. складена щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в той же час в акті на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зафіксовано належність транспортного засобу фізичній особі ОСОБА_4, а отже фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не має відношення до вказаного транспортного засобу, колегія суддів зазначає наступне.

Фізична особа не може здійснювати підприємницьку діяльність, а оскільки в даному випадку надавались послуги з перевезення, то такі послуги можуть бути надані виключно фізичною особою-підприємцем. При цьому, слід вказати, що суб'єкт господарювання фізична особа-підприємець є поняттям нероздільним із фізичною особою.

Крім того, що саме розуміння адміністративно-господарського штрафу, згідно приписів Господарського кодексу України, дає підстави вважати, що такий штраф може бути застосований виключно до суб'єкта господарювання.

Водночас належність транспортного засобу фізичній особі не є підставою для уникнення відповідальності суб'єктом господарювання, оскільки фізична особа-підприємець не є власником рухомого майна, однак може використовувати таку власність у своїй господарській діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, виконав обов'язок покладений на нього відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України та довів правомірність прийнятого оскаржуваного рішення.

Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 04.10.2017 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017р. по справі № 820/708/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Рєзнікова С.С.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Старостін В.В. Повний текст ухвали виготовлений 04.12.2017 р.