Ухвала суду № 70716560, 27.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2017р. по справі № 818/928/17

за позовом ОСОБА_1

до Т.в.о. начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області Хобота Михайла Вікторовича , Головного управління Національної поліції в Сумській області

про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якому, з урахуванням уточнених в судовому засіданні 15.08.2017р. позовних вимог, просив суд:

- визнати неправомірною бездіяльність т.в.о. начальника Лебединського ВП Хобота Михайла Вікторовича, щодо ненадання інформації викладеної у питанні 3 заяви ОСОБА_1 №237 від 06.06.2017 року;

- визнати неправомірною бездіяльність т.в.о. начальника Лебединського ВП Хобота Михайла Вікторовича, щодо невиконання вимог ОСОБА_1 викладених у пункті 4 заяви №237 від 06.06.2017 р., а саме: незалучення ОСОБА_1 до перевірки, позбавлення позивача права взяти участь у цій превірці та бути присутнім при розгляді його заяви;

- зобов`язати т.в.о. начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області Хобота Михайла Вікторовича надати відповідь на питання 3 заяви ОСОБА_1 від 06.06.2017 р. №237.

В обгрунтування позову зазначив, що 06.06.2017 він звернувся до начальника Лебединського відділу поліції ГУНП України в Сумській області із заявою №237, у якій просив внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за ст. 383 КК України по факту невиконання працівниками Будильської сільської ради постанови Лебединського районного суду від 16.09.2011 р. Також у пункті 2 заяви просив, якщо слідчий Лебединського ВП складатиме висновок про відсутність в заяві позивача ознак кримінального правопорушення, вказати у висновку статтю закону яка дає право слідчому робити такі висновки без проведення слідчих дій в досудовому розслідуванні, та назвати докази і обставини на підставі яких слідчий дійшов такого висновку. Крім того, у пункті 3 заяви позивач просив, якщо до внесення зазначених ним в заяві відомостей в ЄРДР буде проведена будь-яка перевірка з даного приводу, назвати осіб які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони якими вони керувались при проведенні перевірки. Також у пункті 4 заяви позивач просив залучити його до перевірки у випадку, якщо Лебединський ВП буде її проводити.

Проте, з листа відповідача № К-96/8625/63/01-17 від 16.06.2017 р, який було надіслано позивачу на його звернення вбачається, що Лебединський ВП ГУНП України в Сумській області не надав відповіді на пункти 3 та 4 заяви ОСОБА_1, а саме: повідомлено позивача про проведення перевірки, однак не названі особи, які ініціювали та виконали перевірку, не вказані закони, якими вони керувались при проведенні цієї перевірки. Крім цього, не зважаючи на те, що перевірку проведено (про що зазначено у письмовій відповіді), позивача до її проведення не було залучено.

На думку позивача, відповідач, Т.в.о. начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області Хобот Михайло Вікторович, повністю проігнорував вимоги пунктів 3,4 його заяви №237 від 06.06.2016р., чим було порушив та обмежив його право на участь у перевірці та на своєчасне отримання обґрунтованої відповіді, передбачені ст. 40 Конституції України та ст.ст. 15, 18, 19 Закону України "Про звернення громадян".

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем, Головним управлінням Національної поліції в Сумській області, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 159 КАС України, ст. 19 Конституції України, Закону України "Про звернення громадян", з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Представник відповідача, Головного управління Національної поліції в Сумській області, надав клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи у зв'язку із знаходженням представника ГУНП в Сумській області на лікарняному. Разом з тим, враховуючи, що позивач не позбавлений можливості направити іншого представника та у зв'язку з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справи визначених КАС України, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вказаного клопотання, та як наслідок, відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 06.06.2017 звернувся до начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області із заявою №237, у якій просив: внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за ст. 383 КК України по факту невиконання працівниками Будильської сільської ради постанови Лебединського районного суду від 16.09.2011 р.; якщо слідчий Лебединського ВП складатиме висновок про відсутність в його заяві ознак кримінального правопорушення, просив вказати у висновку статтю закону яка дає право слідчому робити такі висновки без проведення слідчих дій в досудовому розслідуванні, та назвати докази і обставини на підставі яких слідчий дійшов такого висновку; якщо до внесення зазначених ним відомостей в ЄРДР буде проведена будь-яка перевірка з даного приводу, просив назвати осіб які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони якими вони керувались при проведенні перевірки; якщо Лебединський ВП все ж таки буде проводити перевірку, без внесення відомостей до ЄРДР, просив залучити його до цієї перевірки" (а.с.5).

За результатом розгляду вказаної заяви, листом від 16.06.2017 року №К-96/8625/63/01-17 Лебединське ВП ГУНП в Сумській області ОСОБА_1 було повідомлено про те, що по його заяві було проведено перевірку, в ході якої встановлено, що в зв'язку з відсутністю в даній події достатніх даних які б вказували на наявність ознак кримінального правопорушення, та неможливістю внесення відповідної інформації до ЄДР перевірку припинено (а.с.6).

Непогодившись із такими діями відповідачів та зі змістом зазначеної відповіді, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що бездіяльність т.в.о. начальника Лебединського ВП Хобота Михайла Вікторовича, щодо ненадання інформації викладеної у питані 3 заяви ОСОБА_1 №237 від 06.06.2017 року та невиконання вимог ОСОБА_1 викладених у пункті 4 заяви №237 від 06.06.2017 р., а саме - незалучення ОСОБА_1 до перевірки, позбавлення позивача взяти участь у цій превірці та бути присутнім при розгляді його заяви, є неправомірною.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За приписами ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 7 вказаного Закону звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Порядок розгляду звернень у формі заяв та скарг визначений статтями 15 та 16 вищевказаного Закону.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян").

Частиною 4 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону, органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, проаналізувавши відповідь Лебединського ВП Головного управління Національної поліції в Сумській області від 16.06.2016 № К-96/8625/63/01-17 на звернення ОСОБА_1 №237 від 06.06.2017, обгрунтовано дійшов висновку про те, що в порушення вимог ст.19 Закону України "Про звернення громадян", позивачу не надано відповідь щодо усіх порушених у заяві питань, а саме: не названі особи, які ініціювали та виконали перевірку, не вказані Закони, якими вони керувались при проведенні перевірки.

Таким чином, відповідачем не було розглянуто по суті усі питання, викладені у зверненні позивача та не надано повної та обґрунтованої відповіді на них.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачу не було запропоновано бути присутнім під час проведення перевірки, хоча таке бажання позивач висловлював у своєму зверненні.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що право позивача бути присутнім під час проведення перевірки передбачене статтею 18 Закону України "Про звернення громадян", відповідно до якої громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Проте, відповідач не забезпечив ОСОБА_1 реалізацію цих прав, при цьому не зазначивши жодних причин.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не довели перед судом належними та допустимими доказами факт розгляду заяви позивача у відповідності до вимог діючого законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність бездіяльності т.в.о. начальника Лебединського ВП Хобота Михайла Вікторовича, щодо ненадання інформації викладеної у питані 3 заяви ОСОБА_1 №237 від 06.06.2017 року та невиконання вимог ОСОБА_1 викладених у пункті 4 заяви №237 від 06.06.2017 р., а саме - незалучення ОСОБА_1 до перевірки, позбавлення позивача взяти участь у цій превірці та бути присутнім при розгляді його заяви.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування позивачу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_1 у своєму клопотанні про компенсацію судових витрат визначає складову - витрати, пов'язані з прибуттям в судові засідання з с. Будилка, Лебединського району, Сумської області до м. Суми. Загальний розмір витрат щодо вартості проїзду згідно розрахунків позивача 15.08.2017 р. становить 42,73грн. (38.73 грн. + 4 грн. - докази у справі - а.с.25). Добові витрати становлять 30 грн. Розмір компенсації за відрив від звичайних занять 15.08.2017 р. становить 81,81 грн. (Розрахунок - а.с.24). Загальна сума витрат позивача пов'язаних з розглядом даної справи становить 154,54 грн.

Відповідно до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Згідно зі ст. 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов'язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. При цьому, сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов'язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір.

Так, на підтвердження судових витрат, що пов'язані із прибуттям до суду, позивач надав проїзні документи: квиток №601106332 від 15.08.2017 на суму 38,73 грн. (маршрут Лебедин - Суми), ВВВМ №618365 на суму 4,00 грн., а всього на загальну суму 42,73 грн., які підтверджують факт понесення витрат позивача на прибуття до суду 15.08.2017 року (а.с.25).

Отже, витрати на переїзд можуть бути відшкодовані в сумі вартості наданих позивачем квитків, а саме 42,73 грн.

Складовою клопотання ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат, зокрема, є компенсація за відрив від звичайних занять за 15.08.2017 року.

ОСОБА_1 проживає у с. Будилка Лебединського району Сумської області.

З розрахунку позивача, його поїздка для участі в судовому засіданні у м.Сумах, враховуючи відстань 70 км. від с. Будилка та розклад руху автобусів, складає 8 годин часу.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з розглядом даного позову, позивачем було здійснено відрив від звичайних занять: 15.08.2017 року, коли він приймав участь у судовому засіданні (а.с.26).

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 складає 3200 грн.

Таким чином, враховуючи, час необхідний позивачу для прибуття до суду та участь у судовому засіданні, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області підлягає компенсація за відрив від звичайних занять у розмірі : 15.08.2017 (3200 мін.зарплата/22 дн.=145грн./8 год.=18,18грн.*4,5 год.) (з 11 до 15:30 год) =81,81 грн.

Тому, на користь позивача підлягає стягненю 81,81 грн., що становить суму компенсації за відрив від звичайних занять за 15.08.2017 року.

Крім цього, позивач просить компенсувати добові в сумі 30 грн. посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (далі - постанови КМ України № 590) та на Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 91 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення клопотання ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат в загальній сумі 154,54 грн.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 року по справі № 818/928/17 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2017р. по справі № 818/928/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 04.12.2017 р.