Ухвала суду № 70716538, 30.11.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/2353/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Солтовської Р.О.;

представників позивача - Гербалі Д.П.; Мирончака А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Одеського управління офісу великих платників податку Державної фіскальної служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-ВУГІЛЛЯ» до Одеського управління офісу великих платників податку Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-ВУГІЛЛЯ» (далі - ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ») звернулось до суду першої інстанції з позовом до Одеського управління офісу великих платників податку Державної фіскальної служби (далі - Одеське управління Офісу великих платників податків), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 квітня 2017 року:

- №0003631400 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 22 227 354,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 3 078 711,00 грн.;

- №0003651400 про застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 194 862,00 грн.;

- №0003611400 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим зобов'язанням на суму 7 329 685, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 832 421,00 грн.;

- №0003621400 про зменшення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту податку на додану вартість на суму 166 078,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» наголошувало на реальність вчинених ним господарських операцій, оскільки податковою перевіркою встановлено зміни руху активів, зміна стану зобов'язань платника податку, внаслідок придбання ним товарів, що використовувалися у господарській діяльності.

На думку позивача, вказані обставини, зокрема, підтверджується результатами інвентаризації основних засобів та товарно-матеріальних цінностей, що була проведена за участі контролюючого органу і за якими не встановлено їх нестача або інші відхилення від даних бухгалтерського обліку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року позов задоволено.

Суд визнав протиправними та скасував наведені вище податкові повідомлення-рішення Одеського управління Офісу великих платників податків від 10 квітня 2017 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права Одеське управління Офісу великих платників податків просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що немає підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» є транспортне оброблення вантажів.

У період з 29 грудня 2016 року по 03 березня 2017 року на підставі наказів Одеського управління офісу великих платників податків проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, визначення нарахування та сплати єдиного соціального внеску, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2016 року.

13 березня 2017 року за результатами вказаної перевірки складено акт №12/28-10-49-13/37468454 у якому зафіксовано, виявлені під час перевірки порушення.

Вказаним актом встановлено порушення п.п. 14.1.36, 14.1.181 п.14.1. ст.14, п.44.1 та п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, пп. 138.10.5 п.138.10. ст.138, п. 141.1 ст.141, пп.153.1.3 п.153.1 ст.153, п.198.1-198.3, п.п. «г» п.198.5, п.198.6 ст.198, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України.

На думку контролюючого органу, порушення позивачем п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, здійснення господарської діяльності без наявної економічної розумної мети призвело до необґрунтованого завищення витрат та відповідно до заниження фінансового результату, який підлягає оподаткуванню. Також це призвело до порушення п.п. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, що виразилося у недекларуванні позивачем податкових зобов'язань за операціями, що не є господарською діяльністю платника податку.

Понад те, товариством на порушення п.138 ст.138 п.44.1 та п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.198.1-198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток, завищено собівартість реалізованої продукції, завищено податковий кредит за рахунок включення податкових накладних по придбанню товарів (робіт, послуг), використання яких в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності в ході перевірки не підтверджено.

До того ж контролюючий орган зробив висновок, що в порушення вимог ст. 57 Податкового кодексу України позивачем не було сплачено до бюджету авансові внески при виплаті дивідендів на суму 779 446,025 грн.

При цьому, причиною такої несплати була помилка в заповненні платіжних документів на сплату авансового внеску з податку на прибуток, а саме в графі «Призначення платежу» було зазначено коди - 101, замість коду - 125.

10 квітня 2017 року Одеським управлінням Офісу великих платників податків, на підставі встановлених порушень, прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0003631400 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 22 227 354,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 3 078 711,00 грн.;

- №0003651400 про застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 194 862,00 грн.;

- №0003611400 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим зобов'язанням на суму 7 329 685, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 832 421,00 грн.;

- №0003621400 про зменшення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту податку на додану вартість на суму 166 078,00 грн.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції, у своєму рішенні, провів аналіз кожної господарської операції позивача, яка була предметом спору, перевірив чи відповідала вона вимогам законодавства, що регулювало спірні правовідносини та зробив обґрунтований висновок про те, що є підстави для задоволення позову про визнання протиправними та скасування, прийнятих суб'єктом владних повноважень рішень.

Такого висновку дотримується і суд апеляційної інстанції, беручі до уваги наступне.

Відповідно до пп. 14.1.54 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходом з джерелом їх походження з України є - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

При цьому, відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

Одеське управління Офісу великих платників податків, апелюючи проти того, що ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» бажало отримати доходи за господарськими операціями з ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ», наголошувало на тому, що сторони, укладаючи договір не переслідували мету залучення нових вантажопотоків, оскільки результатом спірних операцій стало «штучне» збільшення собівартості перевалки.

Досліджуючи мотиви суду першої інстанції з приводу законності дій позивача та викладений довід, суд апеляційної інстанції, дійшов наступних висновків.

ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІГНГ» є експедитором вантажів, що належать вантажовласникам.

Відповідно до п.1.1. Договору від 01 липня 2016 року №МШ 01-047/16ОФ ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» (Виконавець) зобов'язується надати послуги з залучення вантажопотоку експортних навалювальних вантажів для перевалювання через територію ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» (Замовник), а останній зобов'язується сплатити ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» плату за залучення вантажопотоку. Вантажопотоки являються залученими ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ», якщо вони надходять від Інгулецького ГЗК, Південного ГЗК, Центрального ГЗК та Північного ГЗК.

Контролюючий орган вважав, що ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» по договору надання послуг із залучення вантажопотоку від 01 липня 2016 року №МШ01/07/16ОФ не залучав вантажопотоки, оскільки Інгулецький ГЗК, Південний ГЗК, Центральний ГЗК та Північний ГЗК входять в фінансово-промислову групу «МЕТІНВЕСТ» та для залучення таких контрагентів не потрібно введення переговорів з власниками вантажів для переорієнтації вантажопотоків на користь ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитором є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч.3 ст. 8 Закону «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученнями клієнтів (вантажовласників) забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав, здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів.

ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» на підставі доручень від вантажовласників: Інгулецького ГЗК, Південного ГЗК, Центрального ГЗК та Північного ГЗК, у період з квітня по липень 2016 року вантажопотоки від Інгулецького ГЗК, Південного ГЗК, Центрального ГЗК та Північного ГЗК направляв в порти України через потужності ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ».

Так, відповідно до статистичної інформації, перевалювання вантажів, експедитором яких є ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» через потужності ТОВ «ТІС-Вугілля» у 2016 році склало 3 138 396,190 тон, у 2014 році - 5 825 230,874 тон, у 2015 році - 7 816 419,026 тон.

Вказана статистика показує, що перевалювання вантажів без укладання договору на залучення вантажопотоку у 2016 році в порівнянні з 2014 та 2015 роками впало більш ніж в два рази.

Відповідно до фінансової звітності позивача у 2015 році фінансовий результат становив 478 679 764,00 грн., а результат по сплаті ПДВ до бюджету встановив 114 185 569,00 грн., у 2016 році фінансовий результат становив 155 802 170,00 грн. а результат по сплаті ПДВ 28 731 084,00 грн.

Водночас в період з квітня по липень місяць 2016 року показники фінансового результату діяльності позивача мали від'ємне значення, а саме:в квітні 2016 року - 5 253 898,00 грн., в травні 2016 року -11 437 170,00 грн., в червні 2016 року - 3 346 209,00 грн. та в липні 2016 року - 13 435 829,00 грн.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що укладання договору між ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» та ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» від 01 липня 2016 року №МШ01-07/16ОФ відповідає поняттю господарська діяльність, а саме діяльності, що пов'язана з виконанням робіт, наданням послуг, спрямованих на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Далі слід зазначити, що Податковий кодекс України, починаючи з 01 січня 2015 року, передбачає можливість віднесення до складу витрат при визначенні бази оподаткування податком на прибуток у їх взаємозв'язку з безпосередньою пов'язаністю із господарською діяльністю.

Так, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, гуртуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до п.5 та п.6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318 (далі - «П(С)БО 16») витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Положеннями п.9 П(С)БО 16 визначений вичерпний перелік витрат підприємства, що не визнаються витратами.

Зокрема, наведеним п.9 П(С)БО 16 встановлено, що не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

- 9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

- 9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

- 9.3. Погашення одержаних позик;

- 9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту);

- 9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- 9.6. Балансова вартість валюти.

Отже, за ознаками наведеними в п.6 П(С)БО 16 при отримані послуг з залучення вантажопотоку має місце збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, а відтак має місце й виникнення витрат.

Зазначеної позиції дотримується і ДФС України, яка викладена в листах від 06.06.2015р. №11999/6/99-99-19-01-01-15, від 24.11.2015р. №25897/10/28-10-06-11, від 04.12.2015Р. №25961/6/99-99-19-02-02-15, ВІД 10.12.2015Р. №26240/10/28-10-06-11.

Так, ДФС України роз'яснює, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат. Так, для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати коштів. П(С)БО 16 визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 7 П(С)БО 16).

Відповідно до вказаних положень П(С)БО 16,ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» віднесло до складу витрат у бухгалтерському обліку витрати з залучення вантажопотоку у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були понесені.

За вказаною операцією, апелянт звинувачує позивача у порушенні п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, а саме - у необґрунтованому формуванні податкового кредиту.

Так, в силу п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Зазначеною нормою, встановлено, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено актом перевірки, оплата на рахунок ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» за послуги, завдяки яким залучався вантажопотік для перевалювання на базі ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ», відбувалась тільки після отримання таких вантажів.

За таких умов, зняття контролюючим органом позивачу податкового кредиту та нарахування йому податкових зобов'язань за його господарськими операціями з ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» не засновані на наведених вище нормах законодавства.

Право позивача на податковий кредит також підтверджується наданими до перевірки дорученнями на відвантаження експортних вантажів, та штурманські розписки та залізничні накладні. Дані документи бухгалтерського обліку підтверджують навантаження ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» залізорудного концентрату, отриманого від Інгулецького ГЗК, Південного ГЗК, Центрального ГЗК та Північного ГЗК на морські судна.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, судовими рішеннями вже надавалася оцінка договору позивача №01-02/11 від 01 березня 2011 року з контрагентом по залученню вантажопотоку та була висловлена позиція, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст. 3 Господарського кодексу України.

Наступні господарські операції, які підлягають дослідженню, це договори підряду укладені позивачем як Замовником з ТОВ «Укрремсервіс» як Підрядником на виконання робіт з виготовлення стикових з'єднань конвеєрної стрічки, ремонт конвеєрної стрічки та футерування барабанів.

Суд першої інстанції, аналізуючи господарські взаємовідносини між вказаними платниками податків та позицію контролюючого органу щодо невизнання податкового кредиту за та витрат за спірним договором підряду, обґрунтовано зазначив, що суб'єкт владних повноважень не пояснив, які порушення законодавства допустили дані юридичні особи.

Так, в акті перевірки контролюючий орган зазначає, що ТОВ «Укрремсервіс» володіє необхідними для виконання робіт виробничими потужностями та інструментами, власним транспортними засобами, ручним слюсарним інструментом, матеріалами та спецодягом, має на праві оренди офісне приміщення,загальна кількість працівників складає 23 особи.

Відповідно до фінансових звітів ТОВ «Укрремсервіс» за період з 2014 по 2016 роки воно не є збитковим та має у своїй власності основні фонди на загальну суму 6 548 100,00 грн. Із податкового розрахунку сум доходу за формою №1ДФ за період 2014 по 2016 роки вбачається, що на ТОВ «Укрремсервіс» постійно працюють 34 робітника.

Також дане товариство отримало дозволи Державного комітету України з нагляду за охороною праці, якими надано право виконувати роботу підвищеної небезпеки щодо монтажу, ремонту, випробування конвеєрних стрічок для вугільної промисловості і т.п. та обладнання для транспортування і т.п. руд та концентратів.

Обставини того, що ТОВ «Укрремсервіс» виконувало роботи за договорами підряду, підтверджується листами Виконавця про надання пропуску на територію ТОВ «ТІС-Вугілля» для своїх робітників.

Окрім того, співробітники ТОВ «Укрремсервіс» під час знаходження на території ТОВ «ТІС-Вугілля» пройшли навчання з вступного інструктажу з питань охорони праці, про що свідчить проставляння їх особистого підпису в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці для сторонніх організацій.

Однак, на думку відповідача, підставою для невизнання даної господарської операції є те, що деякі акти виконаних робіт складені не за місцем їх виконання, що йде в розріз до умов договору.

Колегія суддів погоджується з доводом позивача, що відсутність такого реквізиту в первинному обліковому документі не є суттєвим недоліком і такий недолік не може позбавити документа статусу первинного.

Переходячи до аналізу господарської операції між ТОВ «ТІС-Вугілля» як Покупцем та ТОВ «НВП «Стандарт» як Продавцем за договором від 16 жовтня 2014 року №1610/14 про поставку засобів індивідуального захисту працівників (фільтри, маски, тощо), колегія суддів бажає встановила наступне.

Ненадання до перевірки сертифікатів якості на придбаний товар, дефектність перевізних документів, а також наявність негативної податкової інформації є, на думку відповідача, підставою вважати, що ТОВ «ТІС-Вугілля» зависило податковий кредит та собівартість реалізованої продукції по взаємовідносинам з ТОВ «НВП «Стандарт» і тим самим порушило пп.134.1.1. п.134.1 ст.134, п.198.1 ст. 198, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Проте, такі доводи відповідача спростовуються надісланими на його адресу документами, а саме: висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи на фільтруючий засіб індивідуального захисту органів дихання від 28.01.2014 року №05.03.02-04/4935, висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи на фільтруючий засіб індивідуального захисту органів дихання від 17.10.2012 року №05.03.02-04/101590, паспортом якості №382 від 10.07.2015 року, виданим ТОВ НВП «Стандарт», сертифікатом відповідності виданий УкрСЕПРО від 20.06.2014 року №UA1.024.0051777-14 на фільтрувальні елементи півмасок (респіраторів) РПА Р2, що підтверджують якість товарів.

З приводу перевезення товару контролюючий орган зазначив, що товарно-транспортні накладні мають недоліки, а саме, в цих документах відсутня марка автомобіля, прізвище водія та номер його посвідчення і т.і.

Колегія суддів вважає правильним зауваження суду першої інстанції, що перевізні документи в рамках договору постачання на умовах DDP (склад покупця) не є первинними документами, які фіксують факт переходу права власності, а лише вказують на факт переміщення товару з одного місця в інше.

Окрім того, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, на які посилається податковий орган, не є законодавчим актом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Для спростування доводів апелянта про наявність негативної податкової інформації щодо ТОВ НВП «Стандарт», колегія суддів звертається до довідки від 10 березня 2017 року №919/10/04-65-17-09 про відсутність у даного товариства заборгованості зі сплати податків, зборів, платежів до держаного бюджету України.

Придбати товар індивідуального захистуробітників ТОВ «ТІС-Вугілля» під час виконання ними своїх трудових функцій на вугільному підприємстві, зобов'язує ст. 8 Закону України «Про охорону праці», тому у контролюючого органу немає підстав для ствердження про завищення позивачем податкового кредиту за рахунок включення податкових накладних, виданих ТОВ НВП «Стандарт».

До того ж, є безпідставними обвинувачення Одеського управління Офісу великих платників податків про порушення позивачем пп.134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України у зв'язку з включенням до податкового кредиту податкових накладних від ТОВ «ЛУВД».

Так, між ТОВ «ТІС-Вугілля» (Замовник) та ТОВ «ЛУВД» (Виконавець) укладено договір від 09 березня 2016 року №09/03-2, відповідно до умов якого,Виконавець зобов'язується на обладнанні Замовника надати послуги по перевірці роботи механічної частини та обстеження стану вагоноперекидачівВО-1 та ВО-2 з видаванням рекомендацій з їх подальшої експлуатації.

Посадові особи контролюючого органу стверджують, що до перевірки не було надано дефектну відомість та рекомендації щодо подальшої експлуатації та ремонту вагоноперекидачів, що є обов'язковими документами згідно умов договору.

Колегія суддів вважає обґрунтованим зауваження суду першої інстанції, що такі документи були направлені ТОВ «ТІС-Вугілля» на адресу контролюючого органу листом від 30 січня 2017 року, який був отриманий відповідачем 10 лютого 2017 року.

Про фактичне виконання робіт працівниками ТОВ «ЛУВД» свідчать оформлені на них перепустки, які дозволяли потрапити на територію ТОВ «ТІС-Вугілля», проходження ними водного інструктажу з питань охорони праці, про що свідчить проставляння особистого підпису у відповідному журналі.

Податковим розрахунком ТОВ «ЛУВД» по формі №1ДФ за другий квартал 2016 року підтверджено оформлення в штат конкретних працівників, які виконували роботи у позивача, заборгованість зі сплати податків та зборів у даного платника податків відсутня.

Картки бухгалтерського обліку (631,207)ТОВ «ТІС-Вугілля» підтверджують переміщення придбаного товару на склад, як запасний матеріал.

Особливу увагу слід звернути на проведену, в процесі податкової перевірки, за участі представників контролюючого органу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей на складах, за результатами якої не встановлено «нестачі» ТМЦ або жодних інших відхилень від даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до положень ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до п.71.1. ст. 71 Податкового кодексу України, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження (п.73.3. ст.73 Податкового кодексу України).

Із зазначеного вбачається, що перелік податкової інформації повинен мати документальний характер, бути вичерпним, а інформація повинна збиратися в порядку, встановленому законом, зокрема в порядку встановленому статтями 72, 73 83 Податкового кодексу України.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, будь-які посилання на податкову інформацію від інших податкових органів, за відсутності інших належних доказів, не є належним обґрунтуванням недоліків в роботі суб'єктів господарювання.

Досліджуючи кредитні взаємовідносини позивача з банківськими установами, контролюючий орган встановив, що вони не спрямовані на отримання доходу, а відповідно не можуть відноситься до господарської діяльності товариства.

В апеляційній скарзі Одеське управління Офісу великих платників податків наполягало на тому, що позивач необґрунтовано відніс до складу валових витрат обслуговування кредитних договорів.

Вивчаючи висновки суду першої інстанції та доводи апеляції з викладених вище питань, колегія суддів, вважає наступне.

ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» (Позичальник) отримало кредитні кошти у доларах США на підставі кредитного договору №11446581000 від 23 грудня 2011 року, укладеного з ПАТ «УкрСиббанк» (Кредитодавець).

Відповідно до п.4.8. цього договору з метою підтвердження фінансового стану на рівні, достатньому для забезпечення зобов'язань за цим договором, та обслуговування кредиту, Позичальник повинен щомісячно, упродовж дії договору, починаючи з першого числа, наступного за поточним, забезпечувати надходження на свої поточні рахунки у Кредитодавця в сумі не менше ніж 2 000 000,00 грн., в календарний місяць.

Листом від 20 травня 2013 року Кредитодавець зобов'язав Позичальника забезпечити надходження на поточні рахунки в банку на рівні 50% від всіх його надходжень, у тому числі 100% всіх валютних надходжень.

Позивач, бажаючи зменшити видатки по обслуговуванню своїх поточних рахунків, прийняв рішення про перекредитування своїх кредитних зобов'язань з ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Банк Восток».

Незважаючи на те, що процентна ставка в ПАТ «Банк Восток» була на 0,25% вище, дана банківська установа надала ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ», на підставі договору від 09.06.2013 року №ОК2013-0151, індивідуальні умови обслуговування поточних рахунків, а також забезпечила постійне нарахування відсотків на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках.

Позивач стверджує, що завдяки перекредитуванню своїх кредитних зобов'язань, він зменшив свої видатки на обслуговування кредиту на 20 475,00 дол. США.

Суд першої інстанції з метою перевірки вказаних тверджень позивача, провів розрахунок його витрат по кредитуванню з переліченими банківськими установами та встановив, що перехід на більшу процентну ставку, не завищило його витрати, а навпаки зменшило та зробив висновки про відсутність з його боку порушень п.141.1. ст.141 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.141.1. ст.141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що рефінансування позивачем кредитних зобов'язань, підпадає під визначення господарської діяльності відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Далі, досліджуючи кредитні зобов'язання позивача, контролюючий орган наполягає на тому, що товариство мало можливість їх достроково погасити, але не скористалось цим.

Так, відповідачем встановлено, що ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» мало валютні кредитні зобов'язання за кредитними договорами №1 від 27.08.2007 року та №2 від 27.08.2007 року перед банком «UNIKREDIT BANK», що перейшли до нього за розподільчим балансом та за договором займу від 13.03.2013 року перед компанією «RIVERMOND SYSTEM LMITED» (Кіпр).

Разом з тим, на думку відповідача, відсутність заборони на дострокове погашення кредиту в 2015 році, надавала позивачу можливість достроково його погасити.

Нездійснення таких дій, як вважає апелянт, призвело до зайвого віднесення до складу витрат відсотків за кредитним договором від 09.06.2013 року №ОК2013-0151 з ПАТ «Банк Восток».

Колегія суддів вважає, що такий довід апелянта не заснований на вимогах законодавства, що діяло на момент спірних правовідносин, з огляду на наступне.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у статті 4 встановив, що Національний банк України зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України і, з цією метою, може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України.

Окрім того, статтею 11 встановлено, що Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- визначає, у разі необхідності, ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики.

Враховуючи надані йому повноваження, Правління Національного банку України 28.03.2014 року ухвалило постанову № 172 «Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій», якою встановила, що погашення резидентами кредитів, позик (фінансової допомоги) в іноземній валюті за договорами з нерезидентами, у тому числі в разі укладання додаткових угод до кредитних договорів, здійснюється не раніше строку, передбаченого договорами.

До того ж, вказаною постановою зазначено, що Національний банк України не здійснює реєстрацію змін до договорів про залучення резидентами-позичальниками кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, які стосуються скорочення строків виконання резидентами-позичальниками зобов'язань за такими договорами або їх дострокового виконання.

Дія зазначеної заборони на дострокове погашення кредитних валютних зобов'язань було подовжено постановами Правління Національного банку України від 29.04.2014 року №245, від 30.05.2014 №328, від 29.08.2014р. №540, від 01.12.14 №758, від 03.03.15 №160, від 03.06.15 №354, від 03.09.15 №581, від 04.12.15 №863., тобто до кінця 2015 року.

Таким чином, дострокове погашення позивачем кредитних зобов'язань у період 2014 - 2015 роки за кредитними договорами №1 та №2 перед банком «UNIKREDIT BANK» та за договором займу від 13.03.2013 року перед компанією «RIVERMOND SYSTEM LMITED» (Кіпр) могло призвести до накладання на нього штрафу в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, відповідно до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Також, у позивача не було можливості достроково погасити зобов'язання за кредитним договором №ОК2013-0151 від 19.06.2013 року, укладеного з ПАТ «Банк Восток», оскільки умовами додаткової угоди до кредитного договору від 19.07.2013 року встановлено, що за дострокове погашення кредиту у повному обсязі з Позичальника у обов'язковому порядку додатково стягується штраф у розмірі 25% від суми дострокового погашення по кредиту.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, що оплата відсотків за кредитом, для товариства було більш економічно обґрунтованим, ніж дострокове погашення кредитних зобов'язань.

Апелянт в скарзі стверджує про те, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тому, що ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» при наявності заборгованості перед банківськими установами, надавало поворотні фінансові допомоги (позики) підприємствам, які входять до однієї фінансової групи, а це на його думку, позбавляє товариство відносити відсотки та курсову різницю за спірними кредитними договорами до складу витрат.

Втім, колегія суддів не підтримує такий довід, оскільки як правильно було зазначено судом першої інстанції, надання поворотної фінансової допомоги з боку ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» в період 2014 - 2016 роках ніяким чином не вплинуло на зменшення суми процентів за користування кредитними коштами за спірними кредитними договорами та не може бути підставою для виключення процентів і курсових різниць з видатків.

Відповідно до п.153.1.3. п.153.1 ст.153 Податкового кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

В узагальнюючій податковій консультації щодо визначення курсових різниць від перерахунку операцій у іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти, затвердженої наказом ДПС України від 05.07.2012 р. №574 зазначено, що відповідно до П(С)БО №21 платник податків повинен проводити перерахунок курсових різниць за заборгованістю, що не враховується у податковому обліку (наприклад, заборгованість за кредитом та відсотками, якщо кредитні кошти використовуються не у межах господарської діяльності, заборгованість перед нерезидентом за послуги маркетингу, роялті, якщо такі витрати не враховуються у складі витрат, тощо), на підставі того, що така заборгованість є монетарною статтею (відповідь на питання №5).

Відповідно до п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01.01.2015 р.) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В той же час, відповідно до абз. «а» пп.138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають також і «процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу».

Пункт 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпункт 138.10.5 пункту 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України відносить до складу інших витрат фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Колегія суддів погоджується з доводом суду першої інстанції про те, що приписи законодавства різних періодів не пов'язують платника податків при проведенні переоцінки отриманої на рахунки валюти по іноземному кредиту із фактом, чи були затрачені ці кошти у господарську діяльність позичальника, а імперативно надають право такому платнику на формування від'ємного значення курсової різниці від продажу валюти у складі валових витрат підприємства, а позитивного значення - у складі доходів підприємства. Окрім того одержання прибутку - це не обов'язок чи дії, а власне мета підприємницької діяльності. Відсутність прибутку у підприємства за певний звітний період є лише недосягненням ним за цей період мети діяльності - одержання прибутку і не може бути доказом провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом.

Верховний Суд України у постанові від 28 лютого 2011 року №21-13а11 погодився із позицією про те, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Далі, апелянт наполягає на порушенні ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» ст. 57 Податкового кодексу України, що виразилося у несплаті до бюджету авансових внесків при виплаті дивідендів.

При цьому, відповідач не заперечує проти того, що товариство перераховувало вказані платежі до бюджету, але при заповненні платіжних доручень замість коду операції 125 зазначало код операції 101.

Суд першої інстанції, не погоджуючись з такою позицією контролюючого органу, зазначив, що вона суперечить правовій доктрині Бюджетного кодексу України, а саме: податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном) (ч.4. ст. 45 Бюджетного кодексу України).

При цьому, суд, обґрунтовуючи свій висновок, спирався на практику вищого касаційного адміністративного суду та Верховного суду України (ухвала ВАСУ від 20.09.2007 р. №К-24401/06, постанова ВСУ від 15.06.2015 р. №21-337а15).

Указані судові інстанції наголошували на тому, що «є формальною обставиною і не може бути підставою для висновків про порушення граничних строків сплати податків та застосування штрафних санкцій, якщо податок фактично надійшов до відповідного бюджету у визначений законом строк, а кошти знаходилися на бюджетних рахунках під іншими кодами». «Помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання, не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій».

Останнє порушення, за яким контролюючий орган звинувачує платника податків це - віднесення до складу витрат вартості зміток, оприбуткованих за результатами інвентаризації за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

Так, Одеське управління Офісу великих платників податків встановило, що ТОВ «ТІС-ВУГІЛЛЯ» за наслідками інвентаризацій виявляло суміші з технологічних просипів - змітки вугілля та їх вартість відносило за період з 01.10.2012 по 31.12.2014 роки до складу витрат, оприбуткованих за результатами інвентаризацій.

Як обґрунтовано зазначив суду першої інстанції, відповідач не пояснив, яка норма податкового законодавства порушена платником податків при вчиненні вказаних дій.

Так, заперечуючи щодо оподаткування операцій із змітками інспектори фіскального органу, лише зазначили на яких саме рахунках вони обліковуються.

Аналогічна позиція відповідача, викладена в апеляційній скарзі.

Позивач, пояснюючи свої дії щодо оподаткування операцій з вугільними змітками послався на те, що при безоплатному отриманні запасів сума доходу визначається згідно з п. 21 П(С)БУ 15, а саме: в сумі їх справедливої вартості. Ця ж справедлива вартість формує і первісну вартість запасів згідно з п. 12 П(С)БУ 9.

У податковому обліку вартість безоплатно отриманих запасів (для цілей податкового обліку вони називаються товарами) також включається до складу доходу платника податку на прибуток, згідно з пп. 135.5.4 Податкового кодексу України в розмірі не нижче звичайної ціни.

Згідно з пп. 14.1.71 Податкового кодексу України, звичайною ціною вважається ціна, зазначена сторонами в договорі, і, якщо не доведено зворотне, вважається, що звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Оскільки при оприбуткуванні безоплатно отриманих товарів підприємство визнало факт збільшення активів і визнало дохід, то при списанні таких активів, слід визнати витрати, так як згідно з п. 5 П (С) БО 16 витрати відображаються одночасно зі зменшенням активів.

Списання проданого товару відображається за дебетом субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» і кредитом рахунку 28 «Товари». Внаслідок цього, загальний прибуток підприємства від операцій з безоплатно отриманим товаром буде складатися зі справедливої вартості товару, врахованої в момент його визнання активом, і прибутку від його продажу, якщо собівартість товару при списанні виявилася менше доходу від його реалізації.

Узагальнюючи викладене, слід вважати таким, що відповідає податковому законодавству висновок суду першої інстанції, що операція зі списання безоплатно отриманих товарів, повністю відповідає визначенню витрат, оскільки це витрати в матеріальній формі, які здійснюються в межах господарської діяльності, в результаті якої відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів - товарів (п.п.14.1.27 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 138.12.2 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) до складу витрат включається все, що не знайшло відображення в інших статтях податкових витрат.

Вартість безоплатно отриманого товару, в бухгалтерському обліку при його списанні визначена за п. 16 П(С)БУ 9.

З викладеного, на думку суду апеляційної інстанції слідує висновок, що вартість списаного товару може бути відображена і в складі витрат у податковому обліку згідно з п. 140.4 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин).

Незважаючи на те, що апелянт не оспорив рішення суду в частині, допущених ним помилок при визначенні сум податкових повідомлень-рішень, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції, що це, також є підставою для скасування спірних повідомлень-рішень.

Так, відповідно до податкового повідомлення-рішення за №0003621400 зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту з ПДВ на суму у розмірі 166 078,00 грн., проте зазначена сума ПДВ вже була включена до розрахунку податкового повідомлення рішення за №0003611400.

Далі, сума за податковим повідомленням-рішенням за №0003621400 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість була розрахована шляхом складання сум ПДВ, які не визнавалися контролюючим органом.

При цьому, для цих розрахунків брались невідповідні дані ПДВ, а саме: за квітень 2016 р. - 13 301,00 грн., за травень - 49 928,00 грн., за червень 2016 р. - 49 928,00 грн., за липень 2016 р. - 5 292,00 грн.

Однак, у травні 2016 року сума знятого ПДВ відповідно до акту перевірки складає лише 36 627,00 грн., в червні 2016 року - 0 грн., а в липні 2016 року 2 993,00 грн.

Окрім цього слід зазначити, що сума донарахованого ПДВ за податковим повідомленням-рішенням №0003611400 складає 7 329 684,00 грн., що відповідає сумі вказаній в акті перевірки, але сума донарахованого ПДВ за податковим повідомленням рішення №0003621400 у розмірі 166 078,00 грн. не була зазначена в цьому акті.

Підсумовуючи викладене та керуючись ст.200 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Одеського управління офісу великих платників податку Державної фіскальної служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-ВУГІЛЛЯ» до Одеського управління офісу великих платників податку Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова