Ухвала суду № 70716400, 04.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/17701/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

04 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016р. № 4561-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.04.2016р. № 4561-1305.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Реєстру платників єдиного податку, ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа - підприємець та з 1 січня 2012 року застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується витягами з Реєстру платників єдиного податку № 495 від 02.02.2015р. та № 162653412706 від 08.11.2016р., звітною податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2015 рік, та здійснював такі види діяльності за КВЕД: лісопильне та стругальне виробництво (код КВЕД 16.10), оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).

ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6 є співвласником частини майнового комплексу, розташованого в АДРЕСА_1, загальною площею 26 832,40 кв.м., що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу 9/100 частин майнового комплексу в рівних долях від 14.05.2003.

Відомості про реєстрацію у встановленому законом порядку права власності на належні йому нежилі приміщення у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач не повідомив. Між тим, адреса нежилих приміщень АДРЕСА_1 значиться у витягах з Реєстру платників податків як адреса місця провадження позивачем господарської діяльності.

26.04.2016р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 4561-1305, яким згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 цього ж Кодексу, визначила ОСОБА_5 суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 358 770,61 грн. Розрахунок вказаної суми земельного податку у податковому повідомленні-рішенні відсутній.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

В силу підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Приписи ст. 270 Податкового кодексу України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 286.1 ст. 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У відповідності до п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Відповідно до абз. 1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно частин першої-другої статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно приписів ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у статті 377 Цивільного кодексу України.

При цьому, відповідно до ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

За результатами аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Реєстру платників єдиного податку, ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа - підприємець та з 1 січня 2012 року застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується витягами з Реєстру платників єдиного податку № 495 від 02.02.2015р. та № 162653412706 від 08.11.2016р., звітною податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2015 рік, та здійснював такі види діяльності за КВЕД: лісопильне та стругальне виробництво (код КВЕД 16.10), оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).

ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6 є співвласником частини майнового комплексу, розташованого в АДРЕСА_1, загальною площею 26 832,40 кв.м., що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу 9/100 частин майнового комплексу в рівних долях від 14.05.2003.

Як зазначено позивачем, земельна ділянка, на якій розміщена частина майнового комплексу використовується в його господарській діяльності, а саме: для збереження належного йому виробничого обладнання.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано копію технічного звіту проектно-вишукувального підприємства «Транспроект» від 30.10.2003р. на виконання робіт по земельно-кадастровій інвентаризації земельної ділянки площею 6 181,40 кв.м., яку займають суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи-підприємці ОСОБА_6 і ОСОБА_5 по АДРЕСА_1, де міститься план такої земельної ділянки з описом об'єктів розташованих на ній та копію договору оренди баштового крану від 01.03.2016р., укладеного між ФОП ОСОБА_5 (як орендодавцем) та ФОП ОСОБА_7 (як орендарем) щодо платного строкового користування краном марки КБ-406, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Доказів, які б свідчили про те, що вказане приміщення не використовується позивачем для провадження власної господарської діяльності відповідачем не надано та не спростовано доводи позивача з цього приводу.

Отже, з урахуванням того, що позивач використовує нежиле приміщення для провадження господарської діяльності, нарахування податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під такими приміщеннями, є протиправним та суперечить положенням пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 24.11.2015 року (справа №826/14703/13-а) зазначив, що системний аналіз наведених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

При цьому, пунктом 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Приписи пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Як наголосив Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року (справа №826/14703/13-а), у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 26.04.2016р. № 4561-1305, яким ОСОБА_5 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 358 770,61 грн.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 05.12.2017 року