Рішення № 70715066, 27.11.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2017 р. Справа № 911/2924/17

Господарський суд Київської області у складі судді Янюк О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська», с.Пухівка Броварського району Київської області

про стягнення заборгованості

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

29.09.2017 Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі позивач, ПАТ «Київенерго») звернулось до Господарського суду Київської області (далі суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (далі відповідач, ТОВ «Птахофабрика Київська») про стягнення з останнього 224 346,15грн, з яких: 184 916,88грн основний борг, 11 653,06грн інфляційні втрати, 3 576,59грн 3% річних, 24 199,62грн пеня. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3 576,59грн.

Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 193, 231 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.ст. 526, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 №2633-ІV (далі Закон №2633-ІV) та вказує на порушення відповідачем умов договору №9838001 від 19.10.2004 у частині не виконання зобов'язань з оплати одержаної теплової енергії у гарячій воді за період квітня 2016 року, листопада 2016 року квітня 2017 року.

Ухвалою суду від 02.10.2017 порушено провадження у справі та у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язано сторін надати суду докази, необхідні для вирішення спору.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався. Черговий розгляд справи призначено на 27.11.2017.

У судове засідання сторони явку своїх повноважних представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили. Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлену суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). За таких обставин, суд вважає сторін належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (а.с. 64-65, 94, 97, 117, 199, 122-125).

Процесуальним правом, передбаченим ст. 59 ГПК України, відповідач не скористався та відзиву на позов не надав.

До того ж, явка обов'язковою судом не визнавалась, а тому, ураховуючи, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін на підставі ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

Під час судового засідання суд визнав за необхідне розглянути заяву представника відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (а.с. 69-71), а саме: Грізлі Холдінгс Лімітед (реєстраційний номер НЕ301933), Дігомакс Лімітед (реєстраційний номер НЕ221220), Сітіте Лімітед (реєстраційний номер НЕ272656), Проскар Трейдинг Лімітед (реєстраційний номер НЕ213931), Пентаморфо Лімітед (реєстраційний номер НЕ304144). Заява обґрунтована тим, що засновниками ТОВ «Птахофабрика Київська» є вищевказані особи, а тому позивач вважає, що рішення по справі може вплинути на їх права та обовязки.

Розглянувши заявлене клопотання та наявні матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається із п.п. 1.6, 1.7 статуту ТОВ «Птахофабрика Київська» (а.с.73-86), останній самостійно відповідає за своїми зобовязаннями; відповідає за своїми зобовязаннями усім належним йому майном. Учасник ТОВ «Птахофабрика Київська» не відповідає за зобовязаннями Товариства, а Товариство не відповідає за зобовязаннями його учасника. Відтак, твердження відповідача про те, що його засновниками є Грізлі Холдінгс Лімітед (реєстраційний номер НЕ301933), Дігомакс Лімітед (реєстраційний номер НЕ221220), Сітіте Лімітед (реєстраційний номер НЕ272656), Проскар Трейдинг Лімітед (реєстраційний номер НЕ213931), Пентаморфо Лімітед (реєстраційний номер НЕ304144) та рішення у справі може вплинути на їх права та обовязки не є тією обставиною, на підставі якої зазначена заява може бути задоволена. Інших доводів на обґрунтування своєї заяви відповідач не надав.

Ураховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви, оскільки відповідачем не доведено яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обовязки зазначеної особи.

Крім того, під час судового засідання суд визнав за необхідне розглянути клопотання представника відповідача про призначення судово-економічної експертизи (а.с.88-89). Клопотання обґрунтоване тим, що сума позову є значною, а тому для розрахунку нарахованих на суму боргу 3% річних, інфляційних втрат та пені необхідні спеціальні знання в галузі економіки.

Позивач проти проведення експертизи заперечив, з підстав викладених у своєму письмовому заперечені від 27.10.2017 (а.с.107-109).

Розглянувши заявлене клопотання та наявні матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як зазначено у абз.2 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Проаналізувавши зазначені положення та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що обставини, які будуть встановлені відповідною експертизою можуть бути встановлені судом самостійно, а призначення експертного дослідження призведе лише до затягування судового процесу. Для встановлення всіх фактичних обставин справи, на яких ґрунтується позов, суд не вбачає необхідності призначення відповідної експертизи, у зв'язку із чим, у задоволенні вказаного клопотання відмовляє.

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

19.10.2004 між ПАТ «Київенерго» (енергопостачальна організація) та ТОВ «Птахофабрика Київська» (абонент) укладено договір №9838001 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого, предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Обсяг споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п. 5.1 Договору).

Пунктом 2.3.2 Договору передбачено, що абонент зобовязаний виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 Договору.

Додатки до Договору є невідємною частиною цього Договору (п. 9.8 Договору).

Так, п. 4 додатку №4 до Договору визначено, що абонентам, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом теплової енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа слідуючого за розрахунковим.

Разом з цим, у п. 5 додатку №4 до Договору вказано, зокрема, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту №7 за адресою: вул. Горького, буд.№29, розрахункова група табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду.

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2005. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 8.1, 8.4 Договору). Доказів, які б підтверджували припинення даного Договору сторонами суду надано не було.

Так, на виконання умов зазначеного Договору енергопостачальною організацією у період за квітень 2016 року та з листопада 2016 року по квітень 2017 року було поставлено теплову енергію у гарячій воді на зальну суму 204 916,88грн, у результаті чого були складені відповідні табуляграмами за вказаний період (а.с.45-51), а абонентом прийнято вказану теплову енергію та оплачено частково на загальну суму 20 000,00грн, що підтверджується випискою по рахунку від 31.10.2017 (а.с.102-104).

Однак, подальше виконання своїх зобовязань абонент припинив, у звязку чим у останнього виникла непогашена заборгованість перед енергопостачальною організацією у розмірі 184 916,88грн (204 916,88 20 000,00 = 184 916,88).

У звязку із тим що, відповідач у добровільному порядку зазначену заборгованість не оплатив, зазначене і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Підсумовуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини у сфері теплопостачання регулюються положеннями ЦК України, ГК України, а також положеннями спеціальних нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2633-IV, теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV (далі Закон №1875-IV) комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби, зокрема, юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (ч. 2 ст.19 Закону №1875-IV).

Частиною 4 ст. 19 Закону №1875-IV передбачено, що виконавцем послуг, зокрема, з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

З урахуванням зазначеного, судом встановлено, що ПАТ «Київенерго» є теплопостачальною організацією, а відтак є виконавцем послуг.

Разом з цим, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 Закону №1875-IV).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 21 Закону №1875-IV виконавець зобов'язаний, зокрема, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Також, у свою чергу, споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Таким чином, на виконання вказаних приписів закону між позивачем та відповідачем укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №9838001 від 19.04.2004, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої договірні зобов'язання в частині постачання теплової енергії у гарячій воді за період квітня 2016 року та з листопада 2016 року по квітень 2017 року на зальну суму 204 916,88грн (а.с.45-51). Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону №1875-IV передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як визначено п. 4 додатку №4 до Договору, відповідач повинен самостійно сплачувати надані позивачем послуги, не пізніше 15 числа слідуючого за розрахунковим. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати поставленої позивачем гарячої води виконав лише частково, що підтверджується банківської випискою від 31.10.2017 на загальну суму 20 000,00грн (а.с.102-104). Доказів протилежного, до прийняття рішення у справі, суду не надав. З огляду на те, що своєчасна оплата отриманого товару є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та Договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 184 916,88грн.

Крім того, у звязку із неналежним виконанням відповідачем зобовязань, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 24 199,62грн. З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Формами неустойки є штраф і пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 7 додатку №4 до Договору, передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункогового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано пеню за період 6 місяців, які передували зверненню до суду із позовом (а.с.6).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій повязується законом з днем, коли зобовязання мало бути виконане.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем пеня за період 6 місяців, які передували зверненню до суду із позовом, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, а відтак позовна вимога щодо стягнення пені у розмірі 24 199,62грн не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 576,59грн та інфляційних втрат у розмірі 11 653,06грн суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних витрати суд вважає їх неправильними, оскільки, позивачем до розрахунку враховано день фактичної часткової сплати суми заборгованості. У перерахунку, зазначені суми становлять значно більший розмір, ніж заявляє позивач. Оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, то задоволенню підлягають 3% річних саме у розмірі 3 576,59грн та інфляційні втрати саме у розмірі 11 653,06грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (07413, Київська обл., Броварський район, с. Пухівка, вул. Радгоспна, ідентифікаційний код 05513187) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м.Київ, площа ОСОБА_1, будинок 5, ідентифікаційний код 00131305) 184 916,88грн (сто вісімдесят чотири тисячі девятсот шістнадцять грн. 88 коп) основної суми заборгованості, 11 653,06грн (одинадцять тисяч шістсот пятдесят три грн. 06 коп) інфляційних втрат, 3 576,59грн (три тисячі пятсот сімдесят шість грн. 59 коп) 3% річних, 3 002,20грн (три тисячі дві грн. 20 коп) судового збору.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Янюк

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04.12.2017.