Постанова № 70713743, 28.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року Справа № 922/3341/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Сибіги О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2017 року

у справі № 922/3341/16

господарського суду Харківської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Термолайф",

2) Приватного акціонерного товариства "Терморок"

про звернення стягнення на предмет застави

за участю представників

позивача - Гей В.Г.

відповідачів - 1. Вавдійчик Б.П.

2. Левченко М.В.

ВСТАНОВИВ:

У 2016 році ПАТ "Сбербанк" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01 листопада 2016 року, до ПрАТ "Термолайф" - 1-го відповідача у справі, в якій просив звернути стягнення на предмет застави за договором застави №2 від 12 вересня 2012 року, укладеного з ПрАТ "Термолайф", а саме: споруди з передавальними пристроями, в кількості 17 одиниць, які належать на праві власності ПрАТ "Термолайф", перелічені в додатку 1 до договору застави, що є його невід'ємною частиною, загальною вартістю 4 519 305,00 грн., шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення вимог ПАТ "Сбербанк" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) до Приватного акціонерного товариства "Термолайф" в рахунок часткового погашення заборгованості за договором №31-В/12/66/ЮО від 04 вересня 2012 року у розмірі 1 235 876,56 дол.США.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року (суддя Світличний Ю.В.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2017 року (судді Істоміна О.А., Барбашова С.В., Гребенюк Н.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятими рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 29 травня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2017 року скасувати та справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04 вересня 2012 року між ПАТ "Сбербанк" та ПрАТ "Термолайф" був укладений договір про відкриття кредитної лінії: №31-В/12/66/ЮО з наступними змінами та доповненнями, за умовами якого 1-му відповідачу було відкрито кредитну лінію та надано кредит у сумі 1000000,00 (один мільйон) доларів США.

За зазначеними кредитним договором ПрАТ "Термолайф" зобов'язався своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку відсотки за користування кредитом, виконати інші умови кредитного договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені кредитним договором та/або додатковими угодами до нього. Боржнику було відкрито кредитну лінію та надано кредит у сумі 1000000,00 доларів США.

12 вересня 2012 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між тими ж сторонами було укладено договір застави №2, предметом якого є основні засоби, а саме споруди з передавальними пристроями, в кількості 17 одиниць, які належать на праві власності ПрАТ "Термолайф" (перелік у додатку 1 до договору застави, що є його невід'ємною частиною). Загальна вартість заставного майна на момент укладання договору становила 4519305,00 грн.

Позивач, прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором, виконав та надав 1-му відповідачу кредит у встановленому договорі розмірі. Але, 1-й відповідач, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, а саме: не сплатив нараховані відсотки, та не повернув кредит, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду за захистом своїх прав із позовом про звернення стягнення на предмет застави.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на положення ст. 20, 23, 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень", та на п.6.4 договору застави, та те, що у разі настання випадків передбачених п. 6.2.-6.3. договору, звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому чинним законодавством України, або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову зазначили, що визначена в договорі застави №2 від 12 вересня 2012 року загальна вартість предмету застави у розмірі 4519305,00 грн. встановлювалась у вересні 2012 року та початкова ціна предмета застави для його подальшої реалізації станом на 2017 рік можуть значно відрізнятись. Зважаючи на те, що у матеріалах справи, відсутні докази узгодженої станом на час розгляду справи між позивачем та 1-м відповідачем ціни продажу предмета застави (іпотеки); оцінки предмету іпотеки (застави) суб'єктом оціночної діяльності на предмет встановлення вартості предмету застави (іпотеки), суд визнав позовні вимоги про звернення стягнення на предмет договору застави №2 від 12 вересня 2012 року шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З метою з'ясування ринкової вартості основних засобів, а саме: споруд з передавальними пристроями в кількості 17 одиниць, які належать на праві власності ПрАТ "Термолайф" ухвалою господарського суду Харківської області 01 грудня 2016 року було призначено судову експертизу.

19 квітня 2017 року на адресу господарського суду Харківської області з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса надійшло повідомлення про неможливість дати висновок експерта №12859.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Статтею 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Отже, зважаючи на те, що оцінка предмету застави, що зазначена в договорі застави, встановлювалась ще у вересні 2012 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що початкова ціна предмета застави для його подальшої реалізації станом на 2017 рік може суттєво відрізнятись.

Крім того, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову зазначив про порушення порядку звернення стягнення на предмет застави з боку підприємства позивача, яке полягало в наступному.

Спеціальним законом, що регулює питання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань є Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", нею визначений правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлений з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

За змістом частини 3 статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяжувач (Кредитор, Заставодержатель, Банк), який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було обрано судовий порядок звернення стягнення на предмет застави, отже, до початку процедури звернення стягнення на предмет застави (до подання позову) за договором застави №2 від 12 вересня 2012 року ПАТ "Сбербанк" мало зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

З огляду на викладене позивачем не було доведено належними та допустимими доказами реалізації свого права на звернення стягнення на предмет застави у встановленому чинним законодавством порядку, оскільки доказів вчинення заставодержателем дій, передбачених ч. З ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію предмету обтяжень", матеріали справи не містять.

Оскільки ПАТ "Сбербанк" порушив зазначену вище норму, то це є порушенням встановленої законом процедури (порядку) звернення стягнення на предмет обтяження, яке унеможливлює задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір застави №2 від 12 вересня 2012 року є нікчемним внаслідок недотримання сторонами вимог закону щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення, оскільки предметом застави за зазначеним договором є нерухоме майно, що також є підставою для залишення позовних вимог без задоволення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з вищезазначеним висновком погоджується з огляду на наступне.

За змістом статті 13 Закону України "Про заставу", договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Поняття нерухомого майна визначене статтею 1 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої нерухоме майно (нерухомість) це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також згідно із статтею 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

У відповідності до частини 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Частиною 2 статті 331 ЦК України споруди безпосередньо віднесено до нерухомого майна.

Згідно пункту 3.1. договору застави №2 від 12.09.2012, предметом застави за цим договором є основні засоби, а саме споруди з передавальними пристроями, в кількості 17 одиниць, які належать заставодавцю на праві власності, що підтверджується балансовою довідкою №371 від 12 вересня 2012 року. Предмет застави, що передається в момент підписання цього договору в заставу заставодержателю, перелічений в додатку 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Додатком №1 до зазначеного договору застави визначено, що предметом застави є: КПП1, перевантажувальний вузол, очисні споруди дощових стоків, лс/д естакада з розвантажувальними майданчиками, градирня з камерою та насосною станцією оборотного водопостачання, резервуар перекачування води з насосної, установка газифікації кисню і киснепровід, свердловина водопостачання №1, свердловина водопостачання №2, димова труба №2, димова труба №1, теплопровід, огородження території, внутрішньозаводські дороги, майданчики; лінія електропередач, лінія каналізації лінія водопроводу.

Отже, умовами договору застави та додатком до нього прямо визначено, що предметом застави є споруди з передавальними пристроями, які частиною 2 статті 331 ЦК України віднесено до нерухомого майна.

Наказом Міністерства юстиції України від 14 квітня 2009 року №660/5 було затверджено Методичні рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках право власності на які підлягає державній реєстрації.

Так, пунктом 1.3. згаданих Методичних рекомендацій, роз'яснено, що цивільний кодекс використовує конструкції "нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)" (стаття 331 ЦК України), "житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно" (стаття 376 ЦК України).

Відповідно до п. 2.9. зазначених Методичних рекомендацій, за Гірничим законом України (1127-14) свердловина - це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами, а гірнича виробка, у свою чергу, це порожнина у гірничому масиві після виймання корисних копалин та інших порід (стаття 1). При цьому, Водним та Земельним кодексами України використовують словосполучення "будівництво свердловини", що є побічною ознакою нерухомого майна, так як технічний стан свердловини - це конструкція їх вибоїв, герметичність та якість цементування обсадних колон, надійність та герметичність гирлового обладнання.

Отже, така споруда як, наприклад, артезіанська свердловина є нерухомим майном, оскільки вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні, а тому право власності на неї підлягає державній реєстрації.

Предметом застави за договором застави №2 від 12 вересня 2012 року, окрім іншого, є свердловина водопостачання №1 та свердловина водопостачання №2. Зазначені свердловини відповідно до закону є також нерухомим майном.

Крім того, перший відповідач є підприємством з повним циклом вироблення кам'яної вати і є єдиним майновим комплексом, який в свою чергу відповідно до закону є нерухомим майном.

Відповідно до статті 191 ЦК України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Статтею 66 Господарського кодексу України визначено, що цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Відповідно до пункту 2.3. Методичних рекомендацій, єдиний майновий комплекс згідно зі статтею 188 Цивільного кодексу України є складною річчю (нерухомим майном) до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі, речові права на які підлягають державній реєстрації.

Статтею 14 Закону України "Про заставу" передбачено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Також згідно з частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонам вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зі змісту договору застави №2 від 12 вересня 2012 року вбачається, що зазначений договір вчинено сторонами в простій письмовій формі, і він не містять посвідчувального напису нотаріуса та його текст викладений не на спеціальних бланках.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу, правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, сторони за взаємною згодою визначили в п. 5.1. договору застави №2 від 12 вересня 2012 року, що право застави за цим договором виникає з моменту укладення цього договору в письмовій формі, а у випадку, коли цей договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з пунктом 4.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 листопада 2014 року №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у разі недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення договору застави право застави в силу статті 585 ЦК України та статті 16 Закону України "Про заставу" не виникає.

Таким чином, право застави за договором застави №2 від 12 вересня 2012 року не виникло.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2017 року у справі № 922/3341/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді М. М. Малетич

О. М. Сибіга