Постанова № 70713685, 28.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року Справа № 909/435/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Данилова М.В., Ходаківська І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКалуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017у справі№ 909/435/17 Господарського суду Івано-Фанківської областіза позовомКалуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської областідоВідкритого акціонерного товариства "Оріана"про стягнення 20 041 грн 37 коп. незаконно виплаченої пенсії

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до ВАТ "Оріана" про стягнення 20041,37 грн шкоди.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.05.2017 у справі №909/435/17 (суддя Ткаченко І.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 (головуючий суддя - Давид Л.Л., судді Гриців В.М., Кордюк Г.Т.) у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема частини 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017, прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідно до протоколу Вищого господарського суду України від 24.11.2017, у зв'язку із призначенням судді Бакуліної С.В. суддею Верховного Суду на підставі Указу Президента України № 357/2017 від 10.11.2017, для розгляду касаційної скарги Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області у справі №909/435/17, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляк О.І., судді - Данилова М.В., Ходаківська І.П.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 11.01.2001 до управління праці та соціального захисту населення Калуської міськради звернувся ОСОБА_4 із заявою про призначення пенсії за віком, до якої була долучена видана ВАТ "Оріана" довідка від 11.01.2001 № 19 про заробітну плату за період роботи з 01.01.1999 по 31.12.2000.

13.05.2004 ОСОБА_4 звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші, правонаступником якого є Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України, із заявою про перерахунок пенсії з більшого заробітку, до якої були додані довідки ВАТ "Оріана" про заробітну плату за період роботи з 01.01.1986 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 31.12.1995.

Надалі, 31.12.2004 до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші надійшла заява ОСОБА_4 про перерахунок пенсії з більшого заробітку, до якої були додана довідка ВАТ "Оріана" № 1283 без дати видачі про заробітну плату за період роботи з 01.01.1970 по 31.12.1974.

27.03.2012 ВАТ "Оріана" видало нову довідку № 127 про заробітну плату ОСОБА_4 за період роботи з 01.01.1970 по 31.12.1974, яка містила дані, що були відмінні від даних раніше виданої довідки № 1283.

У квітні 2012 року Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провело перевірку правильності визначення пенсії окремим громадянам за довідками про заробітну плату для обчислення пенсії, виданими ВАТ "Оріана", за результатами якої був складений акт від 06.04.2012, у зв'язку з чим виявлено розбіжності між даними довідки про зарплату № 1283 без дати видачі та особовими рахунками ОСОБА_4

Після проведеного перерахунку пенсії ОСОБА_4 встановлено, що загальна сума надмірно виплачених у якості пенсії коштів складає 53 630,02 грн.

Як встановлено судами, ОСОБА_4 у добровільному порядку відшкодував 33 642,37 грн.

Водночас, як з'ясовано судами на підставі даних атестату від 27.03.2017 №469 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що, за доводами позивача унеможливлює подальше відшкодування.

Станом на день звернення до суду залишок невідшкодованих коштів бюджету Пенсійного фонду України склав 20 041,37 грн, що слугувало підставою для звернення з позовом до суду.

Предметом позову у справі, що переглядається є вимога позивача про стягнення шкоди, обґрунтована положеннями статей 22, 1166, 1172 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", частини 2 статті 101 Закону України "Про пенсійне страхування", завданої позивачу відповідачем поданням недостовірних даних.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, керуючись приписами частини 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, з огляду на встановлені судом обставини обізнаності позивача із фактом завдання відповідачем йому шкоди з моменту складення відповідного акту від 06.04.2012, яким були виявлені та зафіксовані розбіжності між довідкою про заробітну плату, видану ВАТ "Оріана" № 1283 без дати видачі про заробітну плату за період роботи з 01.01.1970 по 31.12.1974 та особовими рахунками ОСОБА_4, дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів не може погодитись з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з наступним.

Частиною 1 статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанції не надали належної юридичної оцінки тій обставині, що до березня 2017 року відшкодування надміру сплачених коштів, виплачених ОСОБА_4 здійснювалось пенсіонером у добровільному порядку за визначеною частиною 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" порядку.

Натомість, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на статті 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України та просив стягнути згадані кошти не як надмірно сплачені, а як втрати (шкоду), завдані діями відповідача внаслідок подання ним неправдивих відомостей.

Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, необхідною підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є факт неправомірних дій останнього, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому, згідно приписів статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України лише порушене право позивача є підставою для звернення до суду.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення заявлених позивачем коштів, суди першої та апеляційної інстанцій так достеменно і не з'ясували чи виникло у позивача право на відшкодування завданої відповідачем шкоди.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій зауважено, що про порушення, які стали підставою для звернення з даним позовом, позивачу стало відомо після складення акту від 06.04.2012, і саме з цього часу, за висновками судів, почався перебіг позовної давності.

Однак, за приписами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судами, актом від 06.04.2012 зафіксовано розбіжності між довідкою про заробітну плату, видану ВАТ "Оріана" № 1283 без дати видачі про заробітну плату за період роботи з 01.01.1970 по 31.12.1974 та особовими рахунками ОСОБА_4, тобто, виявлено факт надмірно сплачених пенсійних коштів пенсіонеру ОСОБА_4, які, як мотивовано зауважено позивачем, мали бути відшкодовані пенсіонером у спеціальному порядку, визначеному частиною 1 статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Отже, лише у випадку неможливості реалізації права на відшкодування коштів у спеціальному порядку, Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області набуває права на відшкодування шкоди за правилами статтей 22, 1166 Цивільного кодексу України, а правова природи таких коштів змінюється з "надмірно сплачених коштів" (стаття 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") на "шкоду", завдану неправомірними діями особи (стаття 1166 Цивільного кодексу України). Помилковими, з огляду на викладене, визнаються колегією суддів Вищого господарського суду України висновки судів стосовно того, що добровільне відшкодування пенсіонером ОСОБА_4 суми переплаченої пенсії не вплинуло та не обмежувало право позивача звернутися до відповідача у справі з позовом про стягнення шкоди.

Водночас суди, розглядаючи справу не з'ясували чи втратив позивач право відшкодувати згадані кошти у спеціальному порядку, чи змінилась правова природа заявлених до стягнення коштів чи виникло у позивача право вимагати від відповідача відшкодувати завдану шкоду.

Так, за приписами статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадини усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1281 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщини, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою та третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Оскільки судами не встановлено, що позивач втратив право вимоги на відшкодування надмірно сплачених коштів у порядку, визначеному статтею 50 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", колегія суддів не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що право вимагати стягнення цих коштів у якості шкоди у порядку, визначеному статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України, як і початок перебігу строку позовної давності - виникли з моменту складення позивачем акту від 06.04.2012. Відтак, відмова у задоволенні позову з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності є передчасною.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, зокрема, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки.

У силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і залежно від цього прийняти обґрунтоване, законне рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 у справі №909/435/17 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 у справі №909/435/17 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.05.2017 у справі №909/435/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді М.В. Данилова

І.П. Ходаківська